Про актуальні проблеми церкви та релігії, а також вірогідність об’єднання трьох українських православних церков, в ексклюзивному інтерв’ю кореспонденту інтернет-видання Новини України – From-UA розповів експерт з релігійних питань, доктор філософських наук, народний депутат України Віктор Єленський.

Новини України – From-UA: - Доброго дня, Вікторе Євгеновичу! Суспільно-політичні зміни, що відбуваються в Україні після Революції Гідності вплинули і на церковну сферу. Як би Ви охарактеризували цей процес?

Віктор Єленський: - Перш за все хотів би зазначити, що релігійні організації відіграли дуже серйозну роль під час Революції Гідності. Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій робила дуже серйозні кроки, спрямовані на організацію Майдану як спільноти високодуховних та піднесених людей. Це було дуже важливо, адже вони по-суті здійснювали духовний супровід людей під час протестів. Вони всіма можливими засобами зробили дуже багато, щоб зупинити кровопролиття: зустрічалися з Януковичем, постійно зверталися до влади з вимогою припинити кровопролиття, зустрічалися з опозицією, намагалися бути модераторами у відносинах між опозицією й тодішньою владою. Тобто, їх внесок в революцію був надзвичайно серйозним.

Після Революції Гідності державно-церковні відносини України зазнали істотних змін. Держава нарешті здійснила кроки, про які церковне середовище просило владу упродовж усіх 25 років незалежності: запровадила військове й тюремне капеланство, визнала дипломи релігійних навчальних закладів за умови їх відповідності необхідним нормам, визнала теологію як наукову дисципліну. Крім того, релігійні організації отримали право засновувати не тільки духовні навчальні заклади. Все це стало реальністю за весь постмайданний період. Тобто, в державно-церковних відносинах відбулися істотні зрушення, що визнає і релігійне середовище.

Новини України – From-UA: - Нещодавно Папа Римський і патріарх РПЦ Кирилл зустрілися на Кубі та підписали спільну декларацію. В чому головна суть цього документу?

Віктор Єленський: - Ця декларація має дві глобальні частини. Перша – це релігійна частина, написана католицькою стороною і спрямована на вічність. І друга – політична, написана Московською патріархією. Остання діяла повністю в інтересах кремлівської дипломатії і деякі її забаганки потрапили в декларацію. Так, наприклад, натяк на те, що в Україні іде громадянська війна, а не зовнішня агресія, також в тому, що стосується України, конфлікту між УПЦ КП і МП, хоча це положення декларації можна тлумачити по-різному. В документі йдеться про те, що проблеми розділення в українському православ’ї мають бути вирішені в канонічний спосіб. Однакий який саме спосіб є канонічним – це об’єкт дискусій.

Що стосується Української греко-католицької церкви, то в декларації повністю переписано Дамаський документ. Що стосується загальної палітри католицько-православного діалогу, то Папа і католицька сторона підкреслили єдність і тезу про те, що православні й католики браття, які йдуть до єднання і це звичайно викликало бурхливу реакцію збоку православних фундаменталістів. Однак, як я вже казав, у Патріарха Кирила немає слухачів від монастирів та громадськості, а є один «замовник» - президент Російської Федерації.

Новини України – From-UA: - Українські православні й католики критично поставилися до декларації. Які наслідки вона може мати для України?

Віктор Єленський: - Декларація загострить прагнення православних українців до створення, конституювання своєї церкви. Але ця декларація не буде мати великого значення для православної та греко-католицької церков. Реакція була настільки бурхливою, що Папа Франциск, коли давав інтерв’ю визнав, що цей документ дискусійний і спеціально зупинився, що він знає, що верховний архієпископ Святослав Шевчук негативно поставився до цієї декларації. Сказав, що він цінує його зусилля і так далі. Тому я думаю, що ця декларація ще більше посилить прагнення української сторони до об’єднання церковних та релігійних спільнот.

Новини України – From-UA: - Останнім часом в країні активізувалась «війна за храми». УПЦ Московського патріархату (МП) скаржиться на те, що Київський Патріархат (КП) забирає у неї парафії, зокрема в декількох селах Західної України. В деяких населених пунктах люди вимагають передачі приходів від МП до КП, що супроводжується зіткненнями прихожан. Як ви вважаєте, чи може цей процес набути масштабів початку 90-х років?

Віктор Єленський: - Перш за все поясню, що зараз відбувається в низці населених пунктів України. Вірні УПЦ в єдності з Московським патріархатом демонструють невдоволення політикою священоначальників цієї церкви, зокрема, ставлення до російської агресії та до війни на сході України. Це зумовило перехід кількох десятків парафій з-під юрисдикції Московського під юрисдикцію Київського патріархату.

Як відбувається такий перехід? На сільському сході переважна більшість населення того чи іншого села говорить про своє бажання перейти до Київського патріархату. УПЦ Московського патріархату наполягає на тому, що не все населення цього села є парафіянами цього храму цієї церкви, а також наголошують, що ця церква належить настоятелю парафії та її засновникам. В деяких селищах 15-20-100 прибічників Московського патріархату протистоять 600 вірянам Київського. Я говорю про абсолютно конкретні речі.

Парафії передаються КП, однак Московський патріархат оскаржує цей перехід в суді. Його представники наголошують, що до статуту не можуть бути внесені жодні зміни без правлячого архієрея і вважають цю позицію правильною з юридичного боку. Однак мені така ця позиція далеко не завжди видається правильною і справедливою. Справа в тому, що ці люди не приїхали в це село з інших населених пунктів, а давно є членами цієї громади. Крім того, православ’я, принаймні в Україні, не знає фіксованого членства, але вони вирішили його змінити. Вони та їхні діди і прадіди так само будували цей храм, можливо навіть здавали на це гроші. З 800 людей населення села, 680 вирішили перейти під протекторат КП, отже, вони мають право на 680 частин цього храму. Однак Московський патріархат не дозволяє проводити в храмах почергове богослужіння, активно бореться проти цього і реалізовує таким чином відпрацьовану політичну програму. Існують циркуляри, які не дозволяють вірним МП служити зі своїми братами, зі своїми односельцями з Київського патріархату. Кожний конфлікт, як, наприклад, в селі Катеринівка Тернопільського району, використовується з метою картинки для міжнародних медіа і пропаганди на зовнішньополітичній арені.

Новини України – From-UA: - Священники УПЦ МП стверджують, що бійки за храми інколи провокуються штучно третіми сторонами. З’являються невідомі люди, які не належать до місцевих парафіян. Чи так це?

Віктор Єленський: - Вони абсолютно праві. Наприклад, в селі Катеринівка були зняті з занять та привезені семінаристи з Кременця, також приїхали справжні «тітушки». І при цьому УПЦ МП та її речники говорять, що «ми навчились себе захищати, нам ніхто не може заборонити знімати з занять семінаристів». Хоча очевидно, що семінарія – це не місце, де виховують бойовиків.

Новини України – From-UA: - Нещодавно на сайті Київміськради була опублікована петиція про передачу Києво-Печерської лаври від Московського до Київського патріархату. Дуже швидко вона набрала достатню кількість голосів. Чому влада Києва відважилася на такий крок?

Віктор Єленський: - Цю петицію в Інтернеті опублікувала не Київміськрада. Такі петиції регулярно з’являються в мережі і збирають тисячі голосів. Звісно ж, вони не є обов’язковими для виконання, але влада безсумнівно має брати до уваги, що в суспільстві є такі настрої.

Новини України – From-UA: - Тобто цю петицію про передачу Лаври опублікували зовсім невідомі люди?

Віктор Єленський: - Так, це організувала не Київська мерія. Просто в суспільстві відомі настрої щодо Києво-Печерської лаври та її настоятеля митрополита Павла, який відомий своєю епатажною поведінкою. Навіть не епатажною, а зовсім не християнською. Цей настоятель є колишнім членом фракції Партії регіонів у Київській міській раді. Це людина, яка під час Майдану порівнювала Януковича з Христом і яка неодноразово позначилася своїм абсолютно не чернечим способом життя, наприклад, виклинала журналістів і таке інше.

Новини України – From-UA: - Чи є шанс в Київського патріархату отримати Києво-Печерську Лавру у своє користування в найближчому майбутньому? Як це слід юридично організувати?

Віктор Єленський: - Очевидно, що боротьба за лавру, принаймні в публічній площині, буде тривати, так само, як і будуть тривати спроби знайти юридичне розв’язання цієї проблеми. Як би там не було, Києво-Печерська лавра – це власність держави. І я хочу підкреслити, що вона була власністю держави з ХІХ століття. Якби вона не була власністю держави, то незрозуміло, які б це мало наслідки для монастиря. Адже у ХІХ столітті до Києва приїжджав Микола І і він був шокований в якому стані тоді перебував монастир, тому тоді було вжито певних заходів для її ремонту й облаштування. Звісно це не означає, що коли радянська влада перебрала святиню, то чинила з нею правильно з точки зору збереження культурної спадщини. Вже не говорячи про функціональну приналежність святині.

Я переконаний, що сьогодні Києво-Печерську лавру слід передати у державну власність. Також держава мала б здійснити низку важливих заходів. По-перше, забезпечити збереження цієї святині. По-друге, забезпечити доступ до неї усіх, для кого вона є святинею. По-третє, подбати про те, щоб довкола монастиря не було релігійних зіткнень. І по-четверте, зробити усе можливе, щоб святиня не була використана в антидержавних чи антисуспільних цілях.

До речі, у 2012-му році група депутатів від Партії регіонів подавала законопроект про приватизацію лаври. В документі пропонувалося вилучити зі списку об’єктів, які не підлягають приватизації усі споруди монастиря, включно з сонячним годинником. Законопроект також передбачав приватизацію споруд і Свято-Успенської Почаївської лаври. Та на щастя, цей законопроект не був схвалений.

Новини України – From-UA: - УПЦ на чолі з митрополитом Онуфрієм часто пов'язують і з режимом Януковича, і з Москвою. Наскільки це адекватно на сьогоднішній день? Взагалі, наскільки активно зараз політики втручаються у церковні відносини?

Віктор Єленський: - Сьогодні вплив Москви на Московський патріархат є потужнішим, ніж за попередника Онуфрія митрополита Володимира Сабодана. Хоча в часи правління останнього соціально-політична ситуація в країні була інакшою, Сабодан постійно наголошував, що Українська православна церква є самостійною, що вона не сприймає політичні імпульси, які йдуть не тільки з Кремля, а й від усієї Московської патріархії. Наприклад, коли Патріарх Московський Кирило почав розвивати свою абсолютно політичну доктрину «Руского мира» і на архієрейському соборі в Москві заявив, що «ми будуємо цивілізаційний центр, якій є викликом Заходу», митрополит Володимир Сабодан, котрий виступав після нього, заявив, що УПЦ не бере на себе відповідальність визначати цивілізаційні переваги своїх віруючих. І ніколи, за жодних обставин він не згадував більше доктрину «Руського мира».

Щодо того, наскільки активно зараз політики втручаються у церковні відносини, то з боку української влади такі впливи є якщо не мінімальними, то більш ніж скромними. Частина громадськості за це і критикує владу, адже ми бачили випадки, коли ієрархи Московського патріархату відверто виступали проти державної політики і навіть зривали мобілізацію. Москва постійно тисне на УПЦ МП. Їхні спікери постійно говорять в рамках, що задаються керівниками Московської патріархії.

Новини України – From-UA: - Чи є підстави вважати, що після Революції Гідності українське православ’я (йдеться про усі три деномінації) наблизилось до своєї єдності? Чому так відбувається?

Віктор Єленський: - Я думаю, що по суті наближення єдності відбулося, бо на це існує дуже великий запит. Однак фактично організаційно, або ж організаційно-політично, це не відбувається, бо православна і католицька церкви – це досить ієрархічна структура, тому дуже багато залежить від священослужителів та від єпископату. При цьому єпископат МП налаштований категорично проти будь якої єдності. Хоча запит до єдності між цими трьома конфесіями сьогодні надзвичайно потужний.

Новини України – From-UA: - А з чим пов’язаний цей запит на єдність?

Віктор Єленський: - По-перше, цей запит існував завжди, а Майдан його дуже сильно активізував. Я пам’ятаю, як під час протестів, коли на сцену виходили православні ієрархи, натовп людей дружно скандував: «Єдність, єдність!». Тобто, запит на єдність православних церков дуже високий. Та водночас, люди не можуть зрозуміти, чому, наприклад, Українська автокефальна православна церква (УАПЦ) не може об’єднатися з УПЦ КП. Не можуть цього пояснити й ієрархи. Їм часом дуже важко пояснити своїм вірним, чому існують дві церкви, які проголосили свою самостійність та незалежність від московських патріархів, і чому вони досі не об’єднані. Хоча гарантами цього об’єднання були саме українські єпископи Константинопольського патріархату. Я думаю, що так чи інакше, може, дуже швидко, а може й не дуже, таке об’єднання все одно відбудеться.

Новини України – From-UA: - Нещодавно секретар священного синоду УПЦ КП Євстратій Зоря запропонував уніфікувати святкування головних релігійних свят всіма християнськими конфесіями. Наскільки це можливо?

Віктор Єленський: - Теоретично це можливо, тому що Євангеліє святкує головні свята не за календарем. Якщо Ісус Христос воскрес, то він воскрес, а все інше, - це формальності. У 1996 році в Алеппо (Сирія – прим. ред.) відбулася богословська конференція, на якій обговорювалася практичні кроки ватсновлення святкування Великодня в один день православними і католиками. Папа Римський Франциск нещодавно теж заявив, що він не проти такої ідеї. Однак я думаю, що православні та греко-католики, які святкують головні свята за Юліанським календарем, поки що не готові до такої уніфікації дат.

Насправді це питання складніше, ніж можна собі уявити. Якщо абстрагуватися від політики, існують два широкі погляди на цю проблему. Наприклад, я кажу, що ми, християни, маємо жити в цьому світі і маємо залишатись християнами завжди. Тобто в церковній огорожі, виглядаючи за церковну огорожу, ми маємо бути сучасними і перетворювати цей світ на Євангельський трактат. Адже якщо святкується Новий рік – це забавки, а тут паралельно відбувається пост і т.д. А ви, як мій опонент, говорите про те, що в сучасному світі релігія має бути виокремленим світом, виокремленим простором в якому все має бути сакральне й відокремлене від профану. Тут має бути інший час, інша мова. Тому, наприклад, Російська православна церква не перекладає богослужіння російською мовою, а проводить їх церковно-слов’янською. Це має буде щось інакше. І такий погляд теж має право на існування, в тому числі і такий календар.

Тобто, це широка проблема, вона навіть піднімалася у дискусіях та діалогах між Папами Іоаном Павлом ІІ та його наступником Бенедиктом XVI. Я маю на увазі імпліцитно, звісно вони ніколи між собою не дискутували, але в їхніх працях та в їхніх думаннях це простежується. Іоан Павло ІІ казав, що треба розуміти знаки часу, а Бенедикт казав, що ні, ми не маємо придивлятися до знаків часу, це час має пристосуватися до нас. І якщо навіть весь світ проти нас, то в цьому немає нічого страшного – християни завжди були малою отарою і йшли вузьким шляхом.

Новини України – From-UA: - Що чекає найближчим часом на релігійну ситуацію на Україні?

Віктор Єленський: - Це питання багатогранне. Довгий час церква в Україні, як інститут, (не як якась окрема інституція), користувалася особливою довірою людей й особливим до себе ставленням. Якщо придивитись, то можна помітити, що в Україні не було якихось помітних громадських чи політичних постатей, які б сказали: «Я не люблю церкву як Боголюбську інституцію, я її не потребую», не кажучи вже про те, щоб хто-небудь казав «Я – атеїст». Це стосується не тільки політиків, а й поп-зірок чи, наприклад, людей зі спорту. Це стосується взагалі популярних, що ми називаємо, лідерів громадської думки. В крайньому разі, вони мовчать і нічого не говорять, але ми не бачимо, щоб хтось з них виступив проти церкви. Наприклад, жодний президент України за останні 25 років незалежності не поводив себе так, як колись Михайло Грушевський, - у 1919 році до нього прийшли представники Вищої церковної ради, він курив у кватирку і сказав таку фразу: «Обійдемось без попів». Уявити собі, щоб щось таке сказав хтось із українських президентів неможливо.

З часом церква стала лідером громадської довіри в усіх посткомуністичних країнах. Однак через демократичні перетворення в цих країнах та побудову нормального ринкового суспільства, вона починала втрачати це лідерство. І не тому, що стала гіршою, а тому, що її почали обганяти інші інститути. Це ж саме може статися і в Україні, це вже стається. Церква сьогодні уже почала ділити першість з волонтерським рухом, зі Збройними силами, і це буде свого роду викликом для церкви, з яким вона повинна мати справу.