Про очікування від політичної осені, оманливу відставку Ложкіна, перспективи «тарифного Майдану», політпроект, що хоче наслідувати приклад Китаю та Епоху Щурів в ексклюзивному інтерв’ю кореспонденту інтернет-видання Новини України – From-UA розповів ветеран української політології Кость Бондаренко.

Новини України – From-UA: - Здається, всі очікують від цієї політичної осені чогось особливого. Як ви вважаєте, що має статися?

Кость Бондаренко: - У нас кожного року відбувається урочисте і злегка тривожне “очікування осені” – насамперед політичної осені. Згадайте: кожного року нас лякають новими Майданами (іноді небезпідставно), підвищеннями цін, народними стихійними бунтами, масовими виступами, переворотами тощо. Просто восени відбувається традиційне загострення психічних хвороб. Серед “мирних активістів”, що люблять влаштовувати різного роду акції протесту (аж до сміттєвих люстрацій включно) – чимала кількість людей з психічними девіаціями (до речі, психіатри вважають фанатизм відхиленням від психічної норми – у чому би цей фанатизм не проявлявся – у футболі, політиці чи любові до Вітчизни). Є чимало людей з психічними розладами у стінах Верховної Ради. До них додалося чимало людей з посттравматичним та поствоєнним синдромами. Ну от звичайний обиватель і чекає: ось прийде осінь – і почнеться!

Що саме почнеться – цього не знає ніхто. Хтось говорить про те, що Аваков ось-ось зніме з фронту батальйони і поверне їх на Київ. Хтось вважає, що Юлія Тимошенко – з огляду на її високий рейтинг – поведе маси на барикади за нову владу і нові тарифи. Хтось очікує на вторгнення Путіна. Хтось – навпаки, на милість Заходу. Хтось чекає, що Україна розвалиться. Хтось хоче, щоби наші війська пішли у наступ на Донбас і Крим – ну а потім на Урал, Алтай – “і на Тіхом акєане свой законьчілі паход”.

Точно можна прогнозувати лише кілька речей. По-перше, Україна навряд чи зможе восени пишатися серйозними здобутками у політиці та економіці. Криза поглиблюватиметься. Навіть якщо Україні дадуть безвізовий режим з ЄС, це не додасть серйозних балів владі – по-перше, це фіктивний безіз (простому громадянину доведеться кожного разу брати довідки для виїзду в країни Шенгену), по-друге, лише 30% громадян України мають закордонні паспорти, при цьому дві третини їх власників не можуть собі дозволити часті поїздки у Європу. Тому для більшості українців це буде слабкою втіхою. По-друге, Україну будуть додавлювати у плані виконання Мінських домовленостей, і заходу буде глибоко по барабану, що наш Президент апелюватиме до думки агресивно налаштованої частини суспільства. По-третє, у США зміниться президент, а це значить, що зміниться і парадигма стосовно України, Те, що Україна перебуває під повним зовнішнім управлінням (більша частина – під управлінням США, менша – під управлінням Росії) – очевидно. Навіть якщо переможе Хіларі Клінтон, її зовнішня політика зазнає суттєвих змін – і українське питання не в останню чергу. Зійде з політичної арени така постать, як Джо Байден, роль якого в українських конфліктах останніх двох рокі ще належить вивчити історикам. Буде інший Держсекретар. Буде нова рада з питань зовнішньої політики – більш професійна, ніж у часи Обами. Обама залишиться в історії як один з найслабших американських президентів – поруч з Бюкененом, Гувером, Картером. І українську карту йому неодноразово пригадуватимуть. Ну і, нарешті, Європа готуватиметься до скасування санкцій щодо Росії, а тому з європейських столиць на адресу України лунатимуть постійні зауваження та прохолодні заяви.

Що стосується внутрішньої політики: ми будемо спостерігати подальше падіння рейтингів Президента і його політичної партії. Будуть гарячкові спроби зберегти коаліцію – аж до пропозиції об’єднати “Солідарність” із “Народним Фронтом” у “Народну солідарність”. Генеральна Прокуратура лютуватиме – вже зараз Луценко озвучив бажання порушити справи проти чималої кількості громадяни – думаю, репресії будуть спрямовані проти опозиціонерів. Загостряться лінії суперечностей: Григоришин – Кононенко, Порошенко – Аваков, Порошенко – Тимошенко тощо. Довкола кожного вузла суперечностей будуть з’являтися такі собі “політичні лепрекони” та “політичні тролі”, часто з депутатськими мандатами та з іміджем “чесних журналістів”, які відпрацьовуватимуть політичне замовлення проти опонентів свого годувальника.

Тобто, нічого – за великим рахунком – не зміниться. Але пильність втрачати не раджу.

Новини України – From-UA: - Угрупування Порошенко значно зміцнило свої позиції останнім часом. Про які маневри може свідчити, зокрема, відставка Ложкіна? Яку лінію поведінки ви прогнозуєте для команди діючого президента?

Кость Бондаренко: - Це видиме зміцнення. В адміністративному плані Порошенко дійсно зміцнив свої позиції. Але пам’ятаєте апокрифічний діалог за участю царського жандарма і юного Володі Ульянова – майбутнього Леніна? Жандарм йому нібито сказав: “Куди ви йдете? Проти кого? Перед вами ж – стіна!” – Юний революціонер нібито відповів: “Стіна-то стіна, але гнила: штрикнеш пальцем – розвалиться”.

Та ж ситуація і в оточенні Президента. Петро Порошенко нібито розставив кадри: країна нібито керується його командою. Але є кілька “але”.

Рейтинги Порошенка продовжують падати і він не має можливості їх різко стабілізувати. Єдиний спосіб – це багатоходовка: піти на дострокові парламентські вибори, “здати” парламент Опозиційному блоку, ініціювати дострокові президентські вибори, на яких спробувати виграти у представника опозиції (при цьому мобілізувавши свій електорат) – і далі ініціювати нову Конституцію. Але Порошенко не вміє ризикувати. Як бізнесмен, він рідко грав “удовгу” – весь його бізнес побудований на “коротких” і “середніх” грошах. А єдина дійсно мудра людина у його оточенні – Ігор Гринів – відправлена в не зовсім інтелектозатратну сферу – керувати фракцією БПП у Верховній Раді.

Економіка перебуває у катастрофічному стані. Це вже не криза. Це же справжня катастрофа. І в таких умовах треба думати не стільки про зосередження влади в одних руках, а про те, з ким би розділити відповідальність за провали. В ідеалі – на кого повісити невдачі.

- оточення Порошенка – неоднорідне і суттєво пересварене між собою. Війни Кононенка і Григоришина з залученням кнехтів і васалів з кожної сторони лише приводять до поглиблення дезорганізації та хаосу в команді.

Політичні опоненти Порошенка – більш мобілізовані і організовані (особливо Юлія Тимошенко, а останнім часом згуртування відбувається в Опозиційному блоці).

Після виборів у США Порошенко може втратити головний аргумент – прихильність Вашингтону (за традицією, новий хан має право переглянути, якому із князів-васалів відправити ярлик на велике княжіння).

Все це у сукупності може зруйнувати усі вибудувані нині політичні конструкції.

А Ложкін... Ложкін нікуди не подівся. Навіть кабінет його залишився поруч із кабінетом Порошенка. Просто Президент розділив функції “адміністратора” і функції “канцелярії”. Райнін – це канцелярист, до того ж поставлений на цю посаду Ложкіним (скільки би нас не намагалися змусити повірити, що Райнін – це людина Авакова).

Новини України – From-UA: - Наприкінці минулого політсезону з’явилася млява заявка на «єдину опозицію» в особі БЮТ, радикалів та Самопомочі. Чи є перспектива у цього проекту? Чи може вже сьогодні можна розгледіти якісь нові конфігурації?

Кость Бондаренко: - Ну я б розмежував поняття. Опозиція – за формальними і політичними ознаками – у нас одна: Опозиційний блок на чолі з Юрієм Бойком і Борисом Колесніковим. Це опозиція до Майдану і тієї політичної лінії, яка була породжена Майданом, можна сказати – консерватори (подобається це комусь чи ні). БЮТ, радикали і Самопоміч виступають з критикою Президента і Уряду, не входять у коаліцію, але при цьому засадничо, ідейно, ментально перебувають в одному полі. Це теж постмайданні партії, які так само брали участь у формуванні урядів Яценюка і на деякому етапі відійшли від “генеральної лінії”. Їх розходження з владою – насамперед у соціально-економічних питаннях, а не у стратегічних. За класичним визначенням, це скоріше не опозиція, а фронда (не шукайте негативного контексту у цьому слові). Дуже виразна, але фронда. Я можу припустити, що ця фронда може прийти до влади – замість Порошенка (рейтинги Юлії Тимошенко дозволяють про це говорити). Але це не означатиме, що одразу ж зміниться ставлення України до Росії. Чи що Тимошенко ініціюватиме розворот від Європи. Чи що зміниться ставлення до питань Криму і Донбасу. Якісь зміни, звісно, будуть, але не кардинальні. Серйозних змін може зазнати лише економічна політика та соціалка. Але – навіть у такому випадку Опоблок буде і далі у опозиції.

А говорити про об’єднання політичних проектів Тимошенко, Садового і Ляшка воєдино наразі надто рано. У всіх трьох лідерів є президентські амбіції і є свої команди. Коаліції укладати вони можуть – як і домовлятися. Але об’єднати три партії в одну – надзвичайно важко. Та й чи доцільно? Для того, щоби такий сценарій спрацював, необхідно, щоби в Україні було скасовано посаду Президента (або ж поніжено її до мінімального рівня впливу на державні процеси). Тоді і амбіції спадуть, і стане зрозуміло, що боротися потрібно не за пост Президента, а за місця у Раді – там буде реальна політика.

Новини України – From-UA: - Багато говорилось про можливий «тарифний майдан» восени. Як ви оцінюєте перспективи серйозної дестабілізації? В чи варто розглядати його в контексті підняття комунальних тарифів, чи може скоріше якихось стихійних сценаріїв на кшталт Кривого Озера?

Кость Бондаренко: - Я не вірю у “Тарифний Майдан”. По-перше, революційна енергія має накопичитися і дати свій вихлоп. І цю енергію неможливо поповнити за рік-два: революція або перетікає у нову фазу, або ж захлинається. У 2014 році у нас відбулася грандіозна імітація революції, але революційну енергію використали для цієї самої імітації. Тепер вона має накопичитися. По-друге, лише профани вважають, що Майдан – це породження людської волі і стихійно усвідомленої енергії мас. Майдан - це велетенські грошові затрати (мільярди!). Це мережева робота. Це щоденна режисура, зміна сценарію, корекція, розподіл ролей. Картинка виходить ражаюча, але тих, хто створив цю картинку, як правило, не видно. Я не прихильник конспірологічних теорій – я просто знаю, як це робиться. По-третє, а навіщо повторюватися? Майбутні зміни в Україні настануть або шляхом палацового перевороту (а для цього не треба збирати Майдан – хіба лише як статистів у процесі), або шляхом ініціювання в Україні велетенської кількості “Кривих Озер”, “Врадієвок” тощо. Перший шлях – це шлях до диктатури, другий шлях – шлях до анархії. І боятися цього не треба, бо зараз переживаємо комбінований варіант: вгорі – диктатура, внизу – цілковита анархія.

Новини України – From-UA: - Чи варто очікувати восени зміни політичного ландшафту, появи якихось нових проектів, лідерів? Що буде з тими «зародками», які з’явилися нещодавно?

Кость Бондаренко: - Політичні проекти постійно з’являються. Майже кожного місяця заявляють про себе нові і нові партії. Я вже збився з рахунку – скільки їх у нас? Женя Мураєв з Вадимом Рабиновичем створили нову партію. Не хочу давати оцінку авансом – будемо дивитися, що з цього вийде. Нещодавно мені прийшов прес-реліз з повідомленням про створення нового політичного проекту, який передбачає “побудову в Україні авторитарної держави типу Китаю чи Сінгапуру”. І добре, що з’являються такі проекти. Як казав великий Мао, “нехай квітнуть тисяча садів, нехай конкурують тисяча шкіл”. Проте жодна із цих політичних партій наразі не зробила серйозної заявки на участь у “вищій лізі”. Погляньте на дані соціологічних досліджень: 18% у Батькіщини, майже 16% - у Опозиційного блоку, 11% - у Самопомочі, 10% - у Ляшка, 9% у президентської партії. На горизонті ледь-ледь проглядають “Свобода” та партія Анатолія Гриценка (якій вічно трохи бракує для потрапляння в парламент). Все! Ну можуть – теоретично – виникнути ліві, що претендуватимуть на електорат комуністів – поки що на цьому фланзі нікого, окрім Василя Волги і Союзу лівих сил (але реально цей електорат живить сьогодні Опозиційний блок і “Батьківщину”).

Можливо, хтось з’явиться новий. Але я не бачу ні лідерів, ні основу, ні ідеологічні рамки для проекту, який би міг прийти у вищу лігу. Це міг би бути рух за нову Конституцію, політичний проект на базі профспілок, проект на захист національних виробників (наприклад, від засилля усіляких міжнародних картелів типу “Монсанто” чи “Каргіл” – і в цьому плані уважно стежу за відродженням Аграрної партії) тощо. Але – наголошую: міг би бути. Поки що нема.

Новини України – From-UA: - Вам довелося спостерігати українську політику протягом 25 років в різних проявах. Як би ви назвали мікроепоху, яка триває зараз?

Кость Бондаренко: - Колись Віталій Коротич брав інтерв’ю для “Огонька” у Єгора Кузьмича Лігачова. Йшла Перебудова, демократизація, а Лігачов як консерватор стояв на старих позиціях. Єгор Кузьмич сказав: “Ти говориш, що я динозавр? Що я належу до тих, хто мають вимерти, як мамонти? Запам’ятай: за епохою динозаврів обов’язково приходить епоха щурів!”

Коли я дивлюся на дії нинішніх владоможців в Україні, я розумію: Епоха Щурів стала дійсністю.