Які соціальні настрої нині “живуть“ серед населення, які емоції та почуття вирощують до влади та ситуації в країні звичайні громадяни, та чи варто чекати соціального вибуху в Україні, в ексклюзивному інтерв’ю кореспонденту інтернет-видання Новини України – From-UA розповів політолог та громадський діяч Володимир Цибулько.

Новини України – From-UA: - Володимире Миколайовичу, добрий день! Чи спостерігаєте Ви зміни соціальних настроїв серед населення?

Володимир Цибулько: - Найперше — це дезорієнтація щодо цінностей, тобто ми бачимо, що населення досить легко маніпульоване, і коло політичних популістів зараз фактично набирає в сумі більше голосів, ніж прагматиків від політики. Це дуже небезпечна річ. Можна, звичайно, врахувати, що це період без активної агітації, тобто такий собі “приспаний“ період, і населення може блукати поміж емоціями і реалізмом.

Але швидше за все, така довіра до політиків-популістів є свідченням того, що втрачені ціннісні орієнтири. Тобто громадянин був орієнтований на якийсь швидкий результат рівня “диво”, яке раптом все змінить. Я вважаю, що це дуже небезпечно, що це фактично продовження комуністичного світогляду, бо комунізм був можливий через віру в популістські гасла. І якщо ми випхали комунізм за двері в Україні, то він лізе в кватирки в вигляді всіляких популістських персонажів, які пропонують диво вже на другий день після захоплення влади в Україні. Це якраз свідчення незрілості суспільства, хоча, звичайно, після Майдану внаслідок агресії з боку Росії в нас політично активні громадяни стали справді відповідальнішими і в плані світогляду більш кваліфіковані. У нас, принаймні, серед політично активних груп населення якраз є певна професіоналізація, можна сказати, і розуміння наслідків своїх дій.

Новини України – From-UA: - В Україні склалася унікальна ситуація для того, щоб перетворити країну якщо не в класичну диктатуру, то в поліцейську державу, адже на війну можна списати все. Чи Ви згодні з такою думкою?

Володимир Цибулько: - Я не згоден, тому що якраз війна для незрілого політичного класу — це механізм для впровадження авторитарного режиму. Треба подивитися, що в Україні, навпаки, відбувається становлення інститутів влади, причому це абсолютно нові інститути влади. Почалось це з реформ прокуратури, поліції і пішло далі. Особливо вражають нові антикорупційні інститути. В принципі, на початках довіра до них висока, але вона не зростає, вона навіть дещо спадає. Але цього авансу достатньо на кілька років для того, щоб справді зробити зміни в країні незворотними. І якщо почнеться внутрішнє загнивання, все одно цього ресурсу вистачить.

Можна сказати, що деякі антикорупційні інститути виконають свою функцію і будуть, очевидно, ліквідовані, тому що частина цих функції перейде до реформованої прокуратури, частина функції до Державного бюро розслідувань, яке теж ще не запущено, але я думаю, що якраз його запуск може бути пов'язаний з посиленням розкриття злочинів. І якраз під його становлення найбільший галас з боку опонентів влади буде чиниться саме про встановлення диктатури. Я якраз розраховую, що мова про диктатуру і всі кліше заготовлені і відкладені до моменту створення ДБР. Тільки ДБР постане, Тимошенко першою вилізе на трибуну і скаже, що в країні диктатура.

Новини України – From-UA: - А які, на ваш погляд, у суспільства є механізми недопущення тоталітарних тенденцій? Чи нам варто тільки надіятися на Брюссель чи Вашингтон?

Володимир Цибулько: - Насправді зовнішній обруч, якій тримає українську діжку, він дуже важливий. Але міцність цієї діжки залежить від наповнення, від контенту. І можна сказати, що децентралізація — це якраз той шлях, якій має сформувати локальні центри впливу своїми фінансами, своєю національною спеціалізацією, тобто в рамках загально господарського національного комплексу з'явиться велика кількість маленьких локальних спеціалізацій. І це буде така загальна пропозиція в рамках держави.

Разом з цим, я думаю, місцевим елітам буде якраз цікаво розвивати свої території, оскільки боротьба за ті ж самі мандати депутатів ВР перестане бути настільки важливою, адже загальнонаціональний парламент буде формувати, швидше за все, певні рамки. Тобто можливі навіть не подетальні закони, а закони-декларації, які будуть спрямовувати місцеві влади в певному напрямку. Це тільки авторитаризм передбачає подетальну карту виконання певних дій, і відступ від цієї карти вважається зрадою і втечею. А тут, навпаки, багато свободи при прийнятті локальних рішень. Мені здається, що це якраз хороший клімат для розвитку територій.

Новини України – From-UA: - Володимире Миколайовичу, як ви думаєте, що дійсно варто було б зробити Україні, щоб забезпечити свою інформаційну ідеологічну безпеку?

Володимир Цибулько: - Насправді, найякісніші медіа — це незалежні медіа. Функціонування незалежних медіа якраз є ознакою здоров'я суспільства. Здорове суспільство більш схильне до мобілізації, ніж це робить державний інструмент. Тому нам треба дбати не стільки про механізми і інструменти чиновницькі, державні, скільки про певну атмосферу і етику в рамках країни. У нас якраз слабкі державні інститути на початку 2014 року, по суті, давали свободу для агресії з боку Росії. Але суспільство, яке швидко змобілізувалось і заступилось, заповнило ті вакууми, де була відсутня держава і державні інститути, - це якраз є свідченням того, що цей досвід в сучасному світі є більш цінним, ніж жорстко мобілізована держава, хоча жорстко мобілізована держава завжди корисна для конкурентної боротьби.

Тобто питання в тому, щоб державні механізми не були інструментом боротьби, наприклад, в економічній конкуренції між економічними агентами, бо у нас дуже часто той клан, якій приходив до влади, займався перерозподілом активів, а не створенням умов для нарощування активів, для нових економік, нових індустрій. І це дуже прикро. Тому говорити про інформаційну безпеку можна в багатьох площинах, але головне — що треба створити певний креативний клімат серед громадян, тобто клімат довіри і взаємообміну між громадянами в горизонтальній структурі. В даному випадку це громадські організації, які в Україні дуже швидко, наприклад, переросли в волонтерські структури і заповнили той вакуум держави собою. Звичайно, що держава ці вакууми заповнює згодом і діє більш жорстко, послідовно і якісно, ніж волонтерські структури, але якраз ось ця мобільність волонтерів дуже часто випереджає мобільність держави, і таким чином ця ініціатива формує і державні тренди. Дуже часто чиновник не готовий прийняти рішення в той момент, коли суспільство вже знайшло механізми протидії певним агресії чи процесу, якій шкідливий для суспільства.

Новини України – From-UA: - Чого не вистачає Україні для того, щоб дорости до планки зрілої демократії?

Володимир Цибулько: - Найголовніше — якісних інститутів влади. Скільки б ми не боролися за довіру до українського парламенту, але нічого не виходить. В межах 5-7 %, і більше не виходить. Довіра до інституту президента — там відсотків до двадцяти. Це все синдром постколоніальної психології. Частині населення патріотична влада видається знову ж таки окупаційною владою, тобто різниці між патріотичною і окупаційною владою громадяни не знаходять. Хоча насправді влада в українській ситуації повинна була прикласти левову частку зусиль до міжнародного стану, до статусу країни в безпековому плані, в плані солідарності цивілізованих країн з Україною. А вже потім наша причетність до цивілізованого світу позначиться на якості управління і в середині країни, і на якості життя громадян. А громадяни хочуть почати з якісного життя, не змінюючи самих себе і не сплачуючи податки. Щоб ми не робили, але ж все-таки домінантний виборець в Україні на третьому-четвертому році після Майдану все ще спить і бачить якісь патерналістські «пєчєнькі» для себе, вважаючи, що чиновники ділять якісь загальнонаціональні блага тільки в своїх інтересах. Насправді, цього уже немає, далеко немає.

Вже запущені якісь нові інститути, нові системи, як, наприклад, система держзакупівель через “Прозорро”. А проста людина, яка звикла до політики як до патерналістської послуги по роздачі «пєчєньок» від великого патера, насправді чекає якоїсь пільги, якоїсь халяви, якогось подарунку від влади, а не поту, сліз і важкої праці. Насправді це така деструктивна місія популістів полягає в тому, що десь є щось таке, що можна безкоштовно віддати громадянам, а не сформувати умови, щоб громадянин міг гордо заробити сам своїми руками, розумом, талантом і сплатити державі податок на загальне благо. У нас три роки після Майдану минули, а свідомість в цьому плані далеко не пішла.

Цьому, до речі, послужили, наприклад, той самий Яценюк з його урядом, тому що перший рік після Майдану, коли сталась ця агресія, всі чекали послаблень для малого і середнього бізнесу, який міг би стати на ноги і заробити перший капітал і потім почати платити перші податки. Але Яценюк якраз своїми зусиллями цю інтенцію вбив. Зараз новий Кабмін на чолі з Гройсманом якраз бореться за це — щоб зняти цілу купу регуляторних механізмів і актів. Йде величезне спрощення ведення бізнесу, навіть запроваджена вже віртуальна реєстрація бізнесу. Але це ж поки ще не породило загальної довіри до держави як захисника бізнесу, як до партнера, навіть як до вчителя, а не регулятора. Бо все ж таки інтелектуальний ресурс держави досить значний, і держава може, крім створення певних умов ведення бізнесу, пропонувати певні матриці, готові схеми для бізнесу. Особливо це важливо в рамках самоврядних громад, де, по суті, є місцеві ресурси, регіональні можливості, які можна капіталізувати.

Внаслідок зернової спеціалізації агросфери у нас щороку зникає до 300 сіл в Україні, тому що там немає робочих місць. А зернова спеціалізація створює умови для обробки малими кадровими ресурсами з великою механізацією досить значних обсягів площі землеробського призначення. Тисячі гектарів обробляються буквально десятьма одиницями техніки, десятьма працюючими, а всі решта, кілька сотень селян, залишаються поза роботою. Тому тут якраз треба думати про те, як зберегти демографічну компоненту і закріпити людей за своїми територіями, щоб вони не шукали щастя і заробітку в містах, або за кордоном. За кордоном треба шукати тільки в сенсі освоєння нових технологій, нового досвіду, але весь цей досвід треба використовувати тут. Зараз, принаймні, створюються умови для більш-менш чесної конкуренції і креативного живого бізнесу.