Як не дивно, але я повністю згоден з думкою Патріарха Святослава про те, що «українське суспільство зараз нагадує підлітка, який відкриває в собі нові сили і здібності свого організму, але точно не знає, що з ними робити». Можна подумати, що це оцінка ситуації сповнена песимізму і позбавлена надії. Якраз навпаки: гостре, критичне ставлення до себе самого – це перша ознака духовного здоров’я. Так що будемо менш думати про те, як ми виглядаємо, а більш будемо думати, як нам бути.
А якщо говорити конкретніше про причини відсутності/присутності національної ідеї, яка б об’єднувала український народ і всю країну, то мені здається, що наше суспільство сьогодні знаходиться в стані бродіння. Політичні партії тільки складаються, і жодну з них не можна назвати політичною партією у розумінні цього слова. Вони є тимчасовими спілками людей, які засновані на особистих знайомствах, симпатіях і антипатіях. Таким чином, немає чітко визначених альтернатив, з яких складається світ можливого завтра. А якщо немає з чого вибирати, якщо вони всі однакові, то це може перейти в дуже тяжкий хронічній стан, коли люди неспроможні сказати, проти чого вони і за що вони. Все йде на якихось випадкових реакціях. Ми, власне кажучи, йдемо по тому шляху, який є єдиним зараз. Адже саме по собі проголошення незалежності України не дає відповіді на всі наші питання, які сьогодні нас турбують. Якщо ми не вийдемо з такого стану безідейності, ми будемо дуже довго путатися в тих тенетах, які називаються політична картина світу.
Як і всякий визвольний рух, той рух, який розруйнував комуністичну систему, має три складових, три чинники. Перший, який підсумує всі інші, - це прагнення України до самостійності. Якщо ми сьогодні втратимо самостійність, то втратимо і всяку перспективу.
Другим важливим чинником є боротьба за політичну демократію. Цей чинник дуже чутливо сприймається, і, власне кажучи, те, що ми назвали Революцією гідности, це продовження того ж самого руху в напрямку духовного самовизначення. Політична демократія – необхідна передумова і спосіб життя, котрий потребує весь час удосконалення.
Ну і нарешті, все це може бути здійснено лише тоді, коли люди будуть жити краще, зокрема, будуть жити краще, ніж при радянській владі. Це економічний чинник, і якщо казати в політичних термінах, то це б звучало як боротьба з бідністю і злиднями, бо не можна бути щасливим, якщо ти живеш в країні, де низький рівень зарплати і грошей не вистачає від першого до сімнадцятого числа. Це три речі, які в сумі являють котел, в якому вариться наше завтра. Якщо позбавити себе можливості чітко сформулювати програму, тоді можеш гратися в якісь публіцистичні порівняння. Цього б я не хотів. Треба сполучати всі ці три чинника, тоді у нас не буде однобокого погляду на наше буття.
Щодо слів Святослава про те, що Європа теж підліток, що «починає втрачати християнські корені, той фундамент, на якому стоїть», то я погоджуюсь зі всіма його тезами, крім того, що я б сюди не залучав релігію, оскільки етика и політика мають бути відділені від духовного і внутрішнього життя. Це не означає, що ми можемо бути байдужими до моральних підстав чи якімось іншим чином позбавлятися духовності. Симптоми цієї бездуховності Святослав цілком правильно визначив, але йдеться про те, щоб людина була вільна у виборі своїх релігійних орієнтирів, але це не мусить йти на шкоду моральності.