28 липня Україна вшановувала День пам’яті святого рівноапостольного великого князя Володимира – Хрестителя Русі. Вшановувала Хресною ходою Московського і Київського патріархатів.

Що стосується самої Хресної ходи і взагалі таких масових заходів, які організують церкви, то особисто у мене ставлення співпадає з Конституцією — не треба лізти в церковні справи, і в свою чергу, церква теж не має лізти в цивільні справи, бо вона бере на себе відповідальність за такі речі, за які має відповідати держава або політична партія. І у нас в Конституції України це положення записано, як принципове — про відділення церкви від держави.

Це дуже яскраво видно по відношенню кожної церкви до ідеї примирення церков. Люди повинні дбати про віру, а не про якісь інші речі. Але поки що у нас це виглядає, як пробний камінь, який потрібно відточувати. Власне кажучи, це могло набути іншої форми. Краще б було, щоб церква разом із громадськими організаціями практично здійснювала цей контакт ідей з різними світоглядами. Бо наскільки мені відомо, церква Московського патріархату категорично не сприймає ідею примирення церков.

Якось у нас забувають про те, що якщо демократія, то це означає, щоб люди різних світоглядів зуміли знаходити один з одним спільну платформу, а ми в цей час будемо займатися примиренням Московського патріархату і Київського. Особисто дуже шаную діяльність патріарха Філарета, він дуже чітко і ясно формулює сторону справи — от це позиція патріотизму. Таким же чином вона може бути позицією всіх місій. Так що тут, безумовно, більше недомовленостей, ніж готовності йти на якусь серйозну розмову.

А ця розмова дуже важлива, тому що всі ті люди, які вважають себе громадянами України, повинні бути готові виступити на захист принципів нашого життя, і з них передусім — незалежність держави Україна. Якщо такі умови, як демократія, Україна як національна держава, і боротьба з бідністю виходить на перший план, - якщо ті умови приймає політична партія чи якась церковна організація, то вони повинні про це сказати чесно. Це я звертаюсь вже до Московського патріархату. Буває так, що люди дуже часто належать до Московського патріархату, і їм зрештою все одно, бо вони готові йти в церкву, незалежно від того, хто там батюшка.

Щодо різних шокуючих негативних розмов навколо такої персони як Володимир, хреститель Русі, то всі ці деталі на рівні пліток, бо нічого документально ніхто не пред'являв, і вони не заслуговують на ажіотаж навколо них. Безумовно, якщо говорити про особисті симпатії, то мені більш за все подобається Київський патріархат, але це моя особиста справа, і вважаю, що в спільноті необхідно мати людей різних духовних напрямків. Зрештою не знаю, що там конкретно робиться, бо не стежу за цим, але тим не менш, сьогодні саме ця церква виглядає більше пристойно. Але це має бути справою вільного вибору. Я дивуюсь, чого з такою послідовністю православні Московського патріархату відкидають всілякі можливості побудувати нинішнє суспільство і спільноту на ідеї примирення церков. Так вже у нас склалося, що в Україні не було такої церкви, яка б об'єднувала всю країну. Треба, принаймні, навчитися жити під одним небом.