У ЗМІ з’явилася інформація, що випускник фінансово-правового лібцею у Києві, Георгій Солодько, вступив у 10 американських ВНЗ (серед них Гарвард, Стенфорд тощо) та розповів журналістам, що наші абітурієнти лінуються йти тим шляхом, яким пройшов він для досягнення цілі.
На мою думку, не треба узагальнювати, тому що є різні випадки. Можливо, цей хлопець вундеркінд, тому що поступити в ці провідні американські ВНЗ дійсно не просто. І ми маємо розуміти, що оскільки за навчання треба буде платити, то очевидно, що треба ще буде і працювати. Георгій дає дуже корисні поради, але при цьому каже, що «наші абітурієнти просто лінуються».
Мені, наприклад, здається, що такий шлях, щоб одразу поступити в провідний американський ВУЗ зі стипендією, можуть подолати небагато людей. Бо в провідні університети, такі як, наприклад, Гарвард, який до речі обрав цей абітурієнт, навіть не для всіх американців, тому що не всі американці можуть собі дозволити там навчатися через високу плату за навчання. Особисто вважаю абсолютно нормальним, коли наш випускник вступає в наш ВНЗ, а вже потім він йде на якусь програму обміну, або подається на магістерське навчання і т.д.
Побажаємо Георгію успіхів, хай пробує, але я думаю, що таких людей об'єктивно просто не багато. Очевидно, що у нас є дуже гарно підготовлені абітурієнти, які мотивовані, які хочуть вчитися, і є люди з об'єктивно слабкими знаннями, які вступають або на слабкі спеціальності, в слабкі вузи, або йдуть на контракт — тобто за них платять батьки і вони відповідно вчаться, причому частіше не дуже добре.
Наша ж освіта теж конкурентна залежно від ВНЗ і спеціальностей. І знову ж таки, в кожній групі є дуже добрі студенти, які конкурентноздатні, і є слабкі. Умовно кажучи, ми розуміємо, що Університет культури Поплавського, якщо він починає готувати спеціалістів юристів-міжнародників — ну, це трошки смішно, і значною мірою це формальний диплом. Якщо йдеться, наприклад, про Інститут міжнародних відносин Київського університету — так, це конкурентоспроможно, Києво-Могилянська академія — теж конкурентоспроможно. Звичайно, що не всі студенти, але значна частина конкурентноспроможна. Український католицький університет, Львівська політехніка, Київський політехнічний інститут — ці ВНЗи також. Багато є таких.
Не всі будуть шукати стипендії в США, це теж не зовсім правильно, тому що абітурієнти перебувають у такому віці, коли відбувається становлення особистості. Це зовсім інше суспільство, інша культура. Американське суспільство є більш конкурентним, і там зовсім інше середовище та атмосфера. Коли в нас питають, як твої справи, ми розуміємо, що можна сказати “добре”, “не дуже добре”. А у американців “Нow are you?” - це просто вітання, їх воно не цікавить. “Fine!” - все, іншої відповіді бути не може. Тому, знов-таки, в цій період одні люди є пробивні, інші — більш замріяні, художньо-гуманітарного складу.
Наприклад, я маю доньку, яка зараз закінчує 3 курс. Вона поїхала на стажування до Німеччини. Я вважаю, що це нормально. Вона зараз повертається сюди, закінчить тут освіту, а далі хай думає, де вона хоче вчитися і як. Уявити, наприклад, що я її відправляю в 17 років вчитися за океан — не уявляю такого. Бо впевнений в тому, що багато батьків подумають про те, чи варто їм відправляти своє чадо кудись так далеко. І це не тільки дівчат стосується, а й хлопців.
Тому у кожного є свій шлях, кожний сам вирішує це для себе. Я раджу всім подивитися серіал “Геній” про Ейнштейна, якого за першим разом не прийняли до університету. Він поїхав до Швейцарії, і його там не прийняли, в тому числі в силу того, що він не міг скласти іспит з французької мови. А потім після університету він не міг знайти роботу. Життя складається по-різному. Давайте не абсолютизувати. Хлопцю давайте побажаємо успіху і щоб він не забув, що є Батьківщина - Україна, яка його підготувала. Але кожен абітурієнт буде дивитися сам по собі, виходячи із своїх сил, бажань і інтересів.