Для мене ця проблема повстала свого часу ще в таборі, коли помер Брежнєв, тоді багато моїх колег-політв'язнів раділи, почувши звістку про те. Звісно, що було зрозуміло, чому вони радіють і особисто я солідаризувався з їхніми надіями на зміну, хоча аж ніяк не можу втішатися від смерті будь-якої людини. Мені не затишно від того. Хотілось би, щоб ми були мудріші по-людськи, щоб ми сприймали життя не так рефлекторно: ворог — значить, втішаюся, а друг — то сумую.

В контексті цієї теми хотів би згадати одну річ. Мені відомо з інтернету, як дуже боляче реагують в Росії на ті випадки, коли там впав літак, а в українському інтернеті спалахи радощів, що “так їм і треба”. Натомість, коли на території України був збитий малайзійський літак — від росіян лунало “от як добре”, був вибух радощі, тому що вважали, що був збитий український літак. Веду до того, що це природні реакції людей, які не замислюються над джерелами своїх емоцій. І це не тільки в Україні, це є і у росіян, це є у всьому світі. Це не тому, що така наша національна природа, це є людська природа. Нам треба просто більше читати релігійної літератури, тієї, яка викликає нудьгу у більшості українців, натомість, там можна було б почерпнути багато філософії, яку б вони мали запозичити.

Звичайно ж нині багато гіркоти, і ця гіркота штовхає людей до різних варіантів реагування на ту ситуацію, яка є. До того ж зріс рівень ненависті, що цілком природно. Треба розуміти, що ненависть в часи війни неминуча. Не поспішаю бути таким християнським моралістом, який буде дорікати людям. Я можу остерігати їх, а не дорікати. Не можу дорікати тому воїну, який наставляє цілку свого автомата на свого ворога, бо він в цей момент не може його любити, адже мусить виробити у себе почуття ненависті, почуття, що “я мушу тебе вбити, бо ти негідник”, інакше він не натисне курок. Будьмо реалістами у цьому плані. Ненависть — це є логічний наслідок війни.

Однак я в таких випадках завжди згадую ситуацію, яка була у давніх друкарнях, коли для друку використовували свинець. Тоді працівники друкарень, працюючи довго, набиралися цього свинцю. Потрібне було молоко і інші засоби, які допомагали виводити свинець з організму, тому що це був природний наслідок праці людини біля цієї друкарської апаратури і матеріалів. Так і нам в суспільстві: розуміючи, що ненависть є природним наслідком цієї війни, ми, разом з цим, мусимо “пити молоко” - ми мусимо розуміти, що цю ненависть ми маємо виводити з організму, тому що вона сама по собі є небезпечна.