У 2018 році до сторіччя незалежності у Польщі буде випущено паспорт у новому дизайні. На його сторінках, серед інших зображень, буде Меморіал орлят у Львові.Цей об’єкт пов’язаний з історією Польщі, а якщо бути конкретнішим, то з міфічною історією Польщі епохи другої Речі Посполитої, тобто боротьби за польську незалежність в 1917-му році. Ця боротьба відбувалась на різних фронтах, і іншим таким міфічним містомспогадів і боротьби є острів Рама і Вільнюс. Треба зазначити, що поляки не зображують ціле місто, а тільки один з елементів меморіалу борців за польську незалежність. Тобто, умовно кажучи, одне діло – зображувати території і контури карт, інше діло – зобразити меморіальнийкомплекс, який знаходиться на території іншої держави і пов’язаний зі спогадами.

Тому особисто вважаю, що в цих діях немає жодних меморіальних амбіцій Польщі. В територію, наприклад першої Речі Посполитої входив і Київ, і Смоленськ і т.д. Достатньо просто відкрити карту в якомусь підручнику, і ми побачимо, як змінювалась територія Польщі чи територія України. В Україні так само існують ініціативи з приводу надання вулицям Кубанської народної республіки чи якихось інших елементів, які б описували Україну як територію поза сучасними кордонами . Зрозуміло, що певне середовище в Польщі та й в Україні намагаються це експлуатувати. Ми бачимо, що ці дії використовуються третьою стороною, Росією, як територіальні претензії до Вільнюса і до Києва. А насправді це лише елемент історії, тому що і Львів, і Вільнюс – це певні історичні і міфологічні історії Польщі, тому що є значна частина поляків, яка походить з території цих міст, і вони просто згадуються як данина історії, коли у нас була така території з цією державою.

Щодо реакції України, то зрозуміло, що Київ мусив і мав обов’язок звернуться за поясненнями. І Польща, у свою чергу, надала тлумачення, що, перш за все, це консультативність і остаточного рішення не прийнято, і думка України щодо того,наскільки це коректно чи не коректно, буде врахована. Тому що, знову-таки, якщо ми пройдемось вулицями Києва, ми так само знайдемо елементи польської історії початку 20 століття, але це не означає, що Польща має якісь претензії. Я вже не кажу про те що в Москві стоїть кільканадцятиметровийпам’ятник Володимиру Великому, але це не означає, що хтось має претензії на Київ. В випадку Москви мають ознаки, що вони претендують, але цей приклад – свідчення того, що є значно більші загрози, тому що ніхто мілітарно не намагається з Польщі нас завойовувати.

І в контексті цієї теми хотілось би звернути увагу на те, що польсько-українські відносини аж ніяк не погіршаться, а тим більше перспективи України бути у Євросоюзі. По-перше, ми маємо бути переконані, що будь-які перспективи України бути в тому чи іншому союзі залежать виключно від України – громадян України і керівництва країни – президента, парламенту і т.д. Потрібно так саме розуміти, що кожна з країн, чи то Німеччина, чи то Росія, чи то Польща, відстоюють, перш за все,свої інтереси з огляду на електоральні уподобання своїх виборців, тобто кожна з партій орієнтується на ті чи інші вподобання саме своїх виборів і корегує їх. Тому дуже дивно було б очікувати, що громадяни Німеччини чи влади Німеччини будуть відстоювати інтереси Білорусі чи України більше, ніж свої власні.

Так, існують певні тертя, з огляду на історичнуі, перш за все,ідеологічну направленість нинішньої польськоїі української влади. Тому що головна проблема в Україні – це корупція, і ось цей елемент дуже часто прикривається патріотичною риторикою і не дає Україні можливості бути успішною і налагоджувати стосунки з Польщею. Тому з Польщею фактично і юридично у нас немає жодних проблем, існують лише певні ідеологічнінедопрацювання з огляду на те, що в Польщі до влади пришли консерватори, ну а в Україні ідеологічно дуже важко визначити, ким є наша влада. Відповідно ми маємо проблеми, що люди не можуть пристосуватися один до одного.