Українець «радянського зразку» та сучасний громадянин - це дві абсолютно різні людини, які навряд чи могли б зрозуміти один одного. Про це в ексклюзивному коментарі журналісту інтернет-видання Новости Украины – From-UA розповів український журналіст, телеведучий, громадський та політичний діяч, актор Микола Вересень. У період з 1983 до 1990 року Микола Костянтинович працював викладачем історії Київського педагогічного училища № 1. А в 1987-1990 рр. був аспірантом Інституту історії України АН УРСР.

Відповідаючи на питання, чим відрізняються українці «зразку» 1991 року та сучасні громадяни нашої країни, співрозмовник видання повідомляє наступне:

«Я думаю, що вони просто один одного не зрозуміють. Це будуть дві різних людини з різних боків однієї кулі. Починаючи, наприклад, від кольору шкіри. Радянські люди погано їли, і вони мали таку сіреньку шкіру. Ми ще це обговорювали. Тут, в Києві, були кореспонденті, мені здається, “Нью-Йорк таймс”, і ми якраз говорили, що переважна більшість людей за кордоном, ну, тоді мало їздили зовсім, але якщо ти потрапляв на людину з СРСР, ти завжди бачив, що вона відрізняється. Вона теж біла, вона не чорношкіра, не жовтошкіра, але такій хворобливий колір шкіри був, тому що їжа була погана, повітря погане і т.д.», - розповідає Вересень.

«Потім одяг був такий, що вас теж могли побачити і одразу зрозуміти, хто є хто: дуже мало людей мали джинси, а ще менше мали хороші джинси. Все буле таке бідненьке, радянське. І тоді носили білі шкарпетки чоловіки, така мода була. Я думаю, що це зараз теж викликало іронію або, може, сміх», - додає журналіст.

У ті часи, згадує експерт, на Хрещатику ви б не знайшли людини, яка б розмовляла українською мовою.

«Це була ще одна проблема лінгвістична — мовна. Все знали мову більш-менш, тому що в школі проходили, але ніхто не користався. Ну і тупість, тому що тоді була така наївність радянська, що все ж таки в Радянському Союзі є щось хороше. І найбільш прогресивні люди казали, що треба взяти все найкраще з СРСР і все найкраще з капіталізму. Тобто у українців тут є щось спільне, тому що українці досі шукають третій шлях. Вони досить намагаються знайти український шлях вперед, в той час, коли навколишні країні — Польща, Естонія, Румунія і всі решта вже давно знають, що капіталізм — це добре, а соціалізм не вдався повністю. Тобто зараз порозумнішали люди, хоча й залишається велика кількість тих, хто вірить в соціалізм. Останній соціалізм ми зараз бачимо у Венесуелі, яка занепадає, але тоді ще була така дискусія — соціалізм це добре чи погано. Тепер же всі розуміють, що за все треба платити, що немає безкоштовної медицині, безкоштовної освіти, хтось платить обов'язково якісь податки. Тобто купа знання зараз з'явилася у людей», - пояснює Микола Вересень.

Ну і головне, резюмує наш співрозмовник, було важко взагалі повірити в те, що українці 91-го року були українцями, і що вони можуть повстати.

«Було важко повірити, хоча в 90-ті вони вже повставали — буди студентські страйки, був студентський Майдан, але все одно в це вірилося важко. А зараз у все це віриться. Так що зміни відбулися за 26 років такі, що я не переконаний, що ці люди впізнали б один в одному українця та змогли б один одного зрозуміти», - зазначає Микола Вересень.

Більше думок на тему «Українці 1991-2017» читайте у новому спецпроекті інтернет-видання Новости Украины – From-UA.