Шахтарі Донбасу стали одним з рушіїв розвалу комуністичної системи
22.08.2017 13:56

Після революції та під час війни на інтелектуальному й ідейному рівні відбулося осмислення того, що не тільки в ковбасі справа. Але серед українців і досі багато байдужих. Про це в ексклюзивному коментарі кореспонденту інтернет-видання Новости Украины – From-UA розповів український політичний діяч Тарас Чорновіл.

Зазначимо, що у період з 1990 до 1994 року Тарас В’ячеславович був депутатом Львівської обласної ради.

Пригадуючи останні роки СРСР (кінець 80-х - 90-91 рік), співрозмовник видання розповідає наступне: «Тоді була пасіонарність, причому вона була тотальна по всіх регіонах. Ми вісь час повторюємо «Донбас, Донбасс»… Я пригадую, яким чином у ті часи поводили себе шахтарі на Донбасі, як вони стали одним з рушіїв розвалу той комуністичної системи. Взагалі шахтарі в російському Кузбасі, у нас, в інших регіонах стали достатньо знаковою силою, яка виступала з дуже жорсткими політичними, антикомуністичними лозунгами. В тому числі мітинги в Донецьку з вимогою прибрати ст. 6 про КПСС і тому подібне. Та ж сама пасіонарність спостерігалася фактично у всіх промислових центрах і основних урбаністичних центрах, таких як Київ, Львів, Західна Україна тотально... Але ця пасіонарність дуже швидко пішла на спад, і людей дійсно як підмінили».

На думку Чорновола, зараз, саме після революції та під час війни на інтелектуальному й ідейному рівні відбулося осмислення того, що не тільки в ковбасі справа. «Момент пасіонарності» відбувся на найвищому рівні.

«Як і тоді, була велетенська маса тих, кому байдуже. Ми згадуємо Майдан і говоримо, що вся Україна підтримала Майдан. Взагалі вся Україна була не проти Майдану, і це вже колосальне досягнення, окрім певної частини суспільних груп, часто маргінальних, які підсилали «титушок» до Києва. Але у той же час близько 3/4 населення України було майже байдужим. Чому «майже»? Ну, дивились, співпереживали, але думки не то що вийти на барикади або їхати в Київ, а навіть піти на мітинги під обладміністрації не виникало. Навіть тоді, коли ніхто не стріляв, коли було тихо й мирно», - пояснює екс-нардеп.

«В 91-му, окрім тих регіонів, які я згадував, малі містечка і селища зазвичай чекали указівок. Я не забуду виборчу кампанію в Черкаської області: референдум і вибори президента. Я добре пригадую таку неофіційну стенограму засідання колгоспу одного з сіл з сусіднього району від того, що мій батько родом, - в Тернопільському. Там звучало це приблизно так. Голова колгоспу встає і каже: «Значить так, по независимости, у нас тут прийшла указівка з центру, що независимость - це хорошо, за независимость можна голосувати». Підставою, що хорошо, очевидно, для них було, що в Росії Ельцин бузив, а в Україні був «заказник»: тут Кравчук був при владі, свої всі, все прекрасно. Тобто «є рекомендація проголосувати за независимость, а ось на президентських хоч одна падла проголосує за Чорновола - все село залишиться без комбікорму, без трудоднів, без брикетів на опалення і т. п.». І село, можете не сумніватися, майже 100% проголосувало за незалежність і майже 100% обрало Кравчука. Це й є приблизно той рівень свідомості», - пояснює Чорновіл.

Сьогодні, продовжує експерт, рівень інтелектуального осмислення поняття «незалежність» виріс у всіх.

«Тобто от такого тупого сприйняття «що скажуть» немає. Але рівень споживацького підходу залишився дуже активний, причому, знов-такі, він не є географічно чітко визначений. І коли на неокупаваному Донбасі (Слов'янськ, Краматорськ), де дуже добре побачили, що таке війна, і раділи, що нарешті від них відійшов фронт, коли доходить до голосування, то голосують знов за тих, хто є відверто проросійськими силами», - зазначає політолог.

«Беремо Західну Україну, Івано-Франківську область, «бандерівські» місця, «чорний ліс» - відома всім територія, найбільший повстанський рух, якій був там аж до 50-х років - що там відбувається? А там відбувається те, що цілі села, чоловіки, які раніше працювали на нафтопромислах в Росії, зараз дуже обурюються, що їм важко тепер напряму літати, бо немає чартерних рейсів. То вони ненавидять українську владу, вони ненавидять Україну, тому що в них забрали чартерні рейси, і їм треба через Білорусь літати чи якимось окільними шляхами. От це є такий підхід: якщо я нічого не втрачаю, то хай буде Україна, а якщо я мушу для неї щось пожертвувати - то ну його до біса, нащо мені та Україна потрібна», - констатує пан Чорновіл.

За словами експерта, відмінність між українцями зразку 1991 року та сучасними громадянами безумовно існує.

«Всі ці роки абсолютна більшість населення України була скептично налаштована щодо НАТО, навіть до ЄС. «Нащо нам з Росією псувати відносини, а давайте тісніше з Росією працювати» - це була позиція більшості населення України. В статистичному плані власне помінялися тільки ось ці показники: за ЄС, за євроінтеграцію практично майже всі, за НАТО - абсолютна більшість, за Росію - катастрофічна, абсолютна маргінальна і антиукраїнська меншість. Ось тут статистичні зрушення є. У всіх інших відношеннях, що стосується якихось своїх визначеностей, наскільки я за Україну, наскільки я готовий ради неї жертвувати, - крім розуміння, що це означає, тобто вищого інтелектуального рівня, статистичні означення більше не помінялися», - пояснює наш співрозмовник.

«Тобто байдужих менше не стало. Їх завжди було десь близько 60-75%, їх і зараз приблизно стільки. Просто ніхто ж зараз не скаже після того, як Росія масово вбиває українців, «за Росію», як колись... Загальну риторику ті, кому байдуже, засвоїли правильну, і тому говорять правильні речі, хоча, якщо дивиться на ті речі, які говорять анонімно, які оцінюють соціологи, то там одразу дуже сильний перепад. А якщо взяти всілякі кухонні розмови, то тут ще гірше. Ось, наприклад, російські серіали. Поїдьте по селах, де у людей стоять звичайні тарілки, і ви побачите - у тому числі і по Західній Україні, - що в кожної третій хаті серіали йдуть виключно російські: «А что, они жизненные, они хорошие». Тобто насправді десь тільки трішки зріс рівень інтелектуального сприйняття, статистичні ознаки - не особливо», - резюмував Тарас Чорновіл.

Більше думок на тему «Українці 1991-2017» читайте у новому спецпроекті інтернет-видання Новости Украины – From-UA.