Кушнарев: «Необходимы срочные мероприятия, осуществить которые можно при соответствующем объеме полномочий»
06.04.2006 14:25
...была понятна обществу

Євгене Петровичу, чи Вам не здається, що в той суворий час, коли Президент розмірковує про долю парламентської коаліції, вагаючись кому віддати руку й серце, ви декларуєте такі апетити, що ризикуєте зірвати всі переговори? Ви хочете всі ключові портфелі Кабміну... Чи це ви так стимулюєте Президента, щоб він швидше приймав рішення?

Ми не хочемо нікого лякати, стимулювати, заганяти в кут. Ми хочемо, щоб наша позиція була зрозуміла суспільству. Ми готові взяти на себе відповідальність за долю Україну. Ми знаємо, що слід зробити, аби зупинити економічну катастрофу й вийти на траєкторію економічного зростання та підвищення добробуту людей. Але це надто серйозне завдання, воно вимагає необхідного обсягу влади. Шматочком влади таке завдання не вирішити. Або ми отримуємо владу, а разом з нею відповідальність, або це нехай роблять інші. Ось у чому наша позиція.

Але при цьому «торг умєстєн»?

Перш за все, необхідні нормальні переговори, у результаті яких завжди досягається компроміс. Але я одразу ж хочу зауважити: є речі принципові – посада прем’єр-міністра, необхідний обсяг повноважень для здійснення економічних реформ, вертикаль влади. І є питання, з яких можна й потрібно домовлятися, щодо обсягів, строків, послідовності. Наша позиція буде гнучка.

А по-Вашому, бізнес та політичні групи, представлені у Вашій партії, здатні провести такі системні реформи?

Бізнес, представлений у нашій фракції, підштовхує нас до здійснення рішучих дій з відтворення нормального економічного життя в країні. Волюнтаристські та популістські дії Тимошенко, а згодом і Єханурова розбалансували економіку. Фахівці чудово усвідомлюють усю гостроту становища, і той неминучий економічний колапс, до якого ми наближаємося. Це бачимо й ми, люди з достатньо великим досвідом державного управління. І тому ми кажемо: необхідні термінові скоординовані заходи, здійснити які можна за відповідного обсягу повноважень. Сам по собі бізнес, представлений у нашій партії, не претендує на те, аби управляти державою. І якщо когось лякає, що представники бізнесу в Партії регіонів пішли до Верховної Ради, аби забезпечувати привілеї своєму бізнесу, то хочу сказати: підприємці в нашій партії, безумовно, впливають на формування партійної позиції, але вони не помикають партією. Заявляю про це з усією відповідальністю.

У вашій останній книжці «Рудий кінь. Записки контрреволюціонера» є цікаві моменти, які я сприймаю як вибачення чи виправдання щодо Ваших дій у Сєверодонецьку, але при цьому Ви продовжуєте розвивати тему федералізму. Для чого це вам?

Ні, я не хотів би, щоб це сприймалося, як те, що я вибачаюся за Сєверодонецьк. Сумніви, які були в Сєверодонецьку, я не приховував. Але я не жалію про те, що відбулося на цьому з’їзді. Якби цього не було, усе могло розвиватися набагато гірше. Та ейфорія, у якій перебували помаранчеві, і насамперед радикальне крило Майдану, могла штовхнути їх на силове захоплення влади. Вони самі зізнавалися, що готові були взяти владу силою. А такі дії могли викликати потужну некеровану реакцію Сходу та Півдня, передовсім Донбасу. Сєверодонецьк був холодним душем. Тарас Стецьків у одному інтерв’ю признавався, що вони готові були взяти владу ще в перший тиждень, але боялися розколоти державу. Боялися, що вони встановлять контроль над Києвом, але не встановлять контроль над країною. І саме наша рішуча позиція їхні сумніви скерувала на користь еволюційного варіанта. Вони сіли за стіл переговорів, і ці переговори тяжко, але вивели країну зі стану громадянського конфлікту.

Чи вдалося подолати розкол?

Я не бачу сьогодні загрози розколу. Хоча теоретично така загроза є завжди. Як би комусь не хотілося про це забути, але Україна складається з різних частин. І якщо сьогодні ці частини зрослися, то слід зробити все, щоб навіть рубці загоїлися, і ніхто про це більше не згадував. Але найменші невдалі кроки політиків можуть стати фактором розколу, і ці шви можуть проявитися. Революція – це насильство. Насильство над 13 мільйонами громадян України, які живуть на Сході України. І саме революція принесла в Україну загрозу розколу.

Звинувачення у сепаратизмі з Вас не знято?

Формально не знято, справу не закрито, але вона не має ніякого розвитку, бо бракує доказової бази. Є жалюгідні висновки неспеціалізованої експертизи, які жодним судом не будуть прийняті.

Ви казали, що після революції існували списки людей, на яких нібито мали заводити кримінальні справи...

Списки існували. Хто їх автор і чи було там кілька авторів, ми ще спробуємо з’ясувати. Але сьогодні в мене є підстави говорити, що вони існували й неодноразово розглядалися за участю Президента. Інша справа, що формування доказової бази лягало на МВС і особисто на Луценка. І він у цьому жанрі досяг неабияких успіхів. На щастя, справи ліпилися некваліфіковано, бездоказово, тому Генпрокуратура не взяла на себе відповідальності за таке масштабне беззаконня. Я думаю, що повно та чесно про це зможе розповісти Піскун. Мені цікаво було б у цьому розібратися. Не тому, що я сам був фігурантом, а тому що репресії в наш час у європейській країні неприпустимі. У час загострення помаранчевої революції уявити не міг, що події розвиватимуться саме так, і що я стану фігурантом вигаданої кримінальної справи.

Що чекає Україну після конституційної реформи?

Реформа була необхідна, хоча вона й не бездоганна. Мене тривожить те, що у Кабінету міністрів й надалі будуть два господарі, власне, прем’єр та Президент і його адміністрація. А де адміністрація, там і “любі друзі”, які вже привнесли в суспільне життя стільки негативу. Це слід бачити, й обережно коригувати, як і спірні моменти, пов’язані із загальним наглядом прокуратури, з імперативним мандатом. Для того, щоб реформа по-справжньому працювала, потрібно здійснити її другий етап – реформу місцевого самоврядування.

Дмитро Видрін, який консультував вашу партію у 2002 році, порівнював донецьку еліту з динозавром, «туша» велика, а голова маленька. Дивлюся, з одного боку, на Ваш список – Скудар, Кушнарьов – мізків нібито побільшало, але ж далі – охорона, водії, тренери... Деякі експерти констатують деградацію парламентаризму...

Якщо Видрін так думає, це його право. Я з ним не згоден.

У випадку, якщо Ви прийдете до влади, чи здійснюватиме Ви радикальну ревізію зовнішніх пріоритетів? Відмова від НАТО, чи заяви про ЕЄП сприймаються інтелігенцією як однозначний крок назад...

Ви порушили проблему відповідальності політичної еліти за курс, який пропонується суспільству. Еліта не може мислити та діяти у відриві від настроїв основної маси народу. З іншого боку, саме еліта має призначення брати на себе відповідальність, пояснювати, пропонувати, прищепляти суспільству те, чого суспільство поки що не сприймає. Еліта тоді еліта, коли вона бачить перспективу та обирає правильний шлях розвитку. Навіть коли цей шлях тривожний, незрозумілий, еліта – якщо вона має авторитет, - здатна переконати суспільство, що треба рухатися саме так. У демократичній країні вона здатна переконати. У авторитарній – змусити.

І ось ми перед фактом, 80 відсотків наших людей бояться НАТО, не розуміють його й не хочуть туди йти. Вони бачать у нашому вступі в НАТО загрозу погіршення відносин з Росією. Чи маємо право ми як політики ігнорувати цей факт? Навіть коли ми бачимо деякі позитивні моменти, пов’язані з НАТО? Партія народу має бути в цьому питанні з народом. На сьогодні наша позиція однозначна: НАТО – ні. Мене запитують: це – назавжди? А я кажу: звідки я знаю, що буде через десять років? Може, блоку вже не буде, а може він набуде такого авторитету, що настрої суспільства зміняться, і вже 80 відсотків людей вимагатимуть негайного вступу в нього.

А тепер щодо федералізму... Звичайно, його не можна запровадити одним декретом чи законом. Федералізм, це – напрямок руху, і скільки до нього йти, я не прогнозуватиму, але якщо ми вирушимо цим шляхом, то я як політик вважатиму, що ми зробили правильний крок і ні в чому не відійшли від того, що обіцяли людям. Проведемо, скажімо, другий етап конституційної реформи, перейдемо до виборності керівників областей і районів, забезпечимо децентралізацію влади та бюджету, вийдемо на договірні відносини центру й регіонів – вирішимо більшу частину питань, на яких базується федералізм як форма державного устрою.

Ви зустрічаєтеся з Кучмою?

Востаннє ми говорили з ним у жовтні минулого року. Він уважно стежить за подіями в країні та за її межами. Він знав, що було задекларовано створення виборчого блоку Януковича, у якому мала бути й партія «Нова демократія», яку очолював я. Він поцікавився, чи буде створено такий блок. Я сказав, що ми об’єднуватимемося на основі індивідуального членства. Поговорили про майбутні вибори, він тоді вже передбачив невдачу «Нашої України» та прогнозував, що Тимошенко може дуже сильно «вистрілити», бо чудово знав, як вона вміє грати на настроях мас і як тонко відчуває нюанси суспільних настроїв.

Леонід Данилович казав тоді: «Вашим основним суперником буде не "Наша Україна", а Тимошенко». Я сперечався, казав, що за наявності адмінресурсу НУ обійде Юлю бодай на 2 – 3 відсотки, але він виявився далекогляднішим. Хоча всі соціологи до останнього прогнозували друге місце за «Нашою Україною».

Які у вас стосунки з Януковичем – дружні, партнерські?

У нас рівноправні стосунки, бо в них є своя історія. Ми обоє були губернаторами, а в середовищі губернаторів не було молодших та старших. І, звичайно, у неофіційній сфері ми спілкуємося на “ти”. Обговорюємо багато питань, і кожен має право на свою точку зору. Але водночас я чудово розумію, що таке партійна ієрархія, і коли йдеться про офіційне рішення і лідер ставить якісь завдання, я намагаюся виконати їх якісно та вчасно, як мене завжди вчили. Мені комфортно в Партії регіонів і з Віктором Януковичем та його оточенням. Тут є дух команди, підтримки. Безумовно, у партії є свої авторитети, лідери думки, але це ніколи не входить у протиріччя з дієздатністю партії як керованого механізму.

Віктор Федорович за останній рік так добряче схуд...

А хіба я погано виглядаю? Тим більше – піст, тримаю себе у формі.

Та й рік був тяжкий. Витримати прес звинувачень було нелегко. Не те, щоб я боявся опинитися за гратами, хоча це принизливо. Найстрашніше – це планомірна, масштабна дискредитація мене в очах людей. Цю війну я не програв. Я цілком свідомо пішов на вибори першим номером у Харківську облраду в списку Партії регіонів. Я чесно сказав, що це перевірка мого авторитету. Результат: 40 відсотків за наш список і п’ять з половиною – за пана Авакова. Харків’яни самі дали відповіді на всі запитання. Я відновив сили, внутрішню рівновагу і всю кампанію пройшов у нормальній формі, з доброю працездатністю.

Як пройшла Ваша адаптація у Партії Регіонів?

Я для себе проблем не бачив, хоча розумів, що ставлення до мене буде спочатку обережне. Я добре знаю, що зі своїми правилами до чужого монастиря йти не годиться. Але знав, що якщо результативно працюватиму, то проблем не виникне. За весь час виборчої кампанії в мене не було навіть мікроконфлікту. Хоча в партії просто сузір’я особистостей. Не применшуючи нічиїх заслуг та авторитету, впливу, просто зайняв ту нішу, яку мені було відведено. Мені довірили дуже відповідальну, важливу й непросту роботу – бути фактично рупором партії, відстоювати її авторитет, її позиції у двобої на очах всієї країни. І мені це, як показав результат, начебто вдалося.
Лана Самохвалова
УНИАН