...створити концерн „Укратомпром”, покликаний, як записано в постанові за № 1854, „удосконалювати управління атомно-промисловим комплексом”. На його фінансування впродовж поточного року буде виділено 120 мільйонів гривень із коштів НАЕК „Енергоатом”.
Створення „Укратомпрому” деякі з експертів схильні розглядати як можливість відстоювання інтересів нашої держави в галузі атомної енергетики на міцній основі економічно взаємовигідних стосунків, а не на хисткому політичному підґрунті. Тобто, діяльність концерну «Укратомпром» буде спрямована на залучення інвестицій і кооперацію зусиль різних державних структур, пов’язаних із атомною енергетикою. Якщо простіше, то мета концерну — домогтися видобутку власного урану, а не купувати стратегічно важливе паливо за кордоном. Зокрема, в Росії...
Десять років тому Україна підписала довгостроковий договір з російською компанією ТВЕЛ на постачання ядерного палива до 2010 року. Отож досі саме від російської сторони залежала безперебійна робота наших атомних станцій. Але ціни на російське паливо зросли. І в обмін на контракт, за яким Україна й надалі отримуватиме ядерне паливо за пільговими цінами, серйозно розглядалася пропозиція щодо інвестування росіян в розробку українських родовищ.
Наші північні сусіди, до честі їм сказано, ніколи не ігнорують власних інтересів. У світі зростає попит на атомну енергетику, отож Російська Федерація прагне зберегти за собою статус лідера з виробництва ядерного палива. Але ж російські родовища не безмежні. Куди ж податися? А до сусідів, які не такі чіпкі у відстоюванні стратегії розвитку власної держави. Найближчі до Росії родовища урану знаходяться в Казахстані, Болгарії та Україні. При цьому сумнівно, що Болгарія, попри власні запаси уранової руди, зможе на власних теренах налагодити ланцюжок виробництва ядерного палива. Отож ця держава, як, до речі, й Казахстан, не є гідним супротивником у боротьбі за лідерство. Казахстан, як у силу свого територіального розташування, так і рівня розвитку ядерного виробництва, поступається „давній суперниці Росії” практично в усьому – тобто, Україні.
Йдеться не лише про прямі фінансові вигоди, а й про речі, коли хочете, моральні. Це ж який ляпас буде всім інтеграторам до ЄЕПу, не дай Боже, Україна самотужки спроможеться налагодити замкнутий цикл виробництва ядерного палива для АЕС. Тоді розвиток атомної енергетики в нашій державі не залежатиме вже від російських ТВЕЛів. Отож, і не дивно, що наші північні сусіди схвально сприйняли призначення на посаду керівника „Енергоатому” проросійськи налаштованого Андрія Деркача. Були сподівання на те, що Україна не ризикне робити жодних кроків в напрямку створення власного ядерного циклу.
І раптом, наче новорічний подарунок – рішення Кабміну! Згідно постанови, відтепер Мінтопенерго України керуватиме концерном, до якого, окрім НАЕК „Енергоатом”, увійшли й кілька державних гірничозбагачувальних підприємств та Український науково-дослідний і проектно-розвідувальний інститут промислової технології, Дніпропетровський завод прецизійних труб. Передбачаються обсяги капітальних вкладень для організації та запуску незамкнутого циклу виробництва ядерного палива в Україні на рівні 13,351 млрд. гривен.
На сьогодні ядерне паливо виробляється в шести державах. Україна має чималі запаси уранової руди, отож може претендувати на звання сьомого виробника палива для атомних станцій. Невеличкі математичні підрахунки й, як кажуть, можна піднятися над грішною, олігархами обкраденою, землею на крилах патріотичних мрій. 440 реакторів, які працюють нині в різних державах, щорічно споживають 77 тисяч тонн урану. Збільшення попиту на уран призводить до зростання цін на нього. Торік світові ціни на уран виросли майже втричі, тому й не дивно, що західні компанії активно скуповують атомні родовища. За прогнозами МАГАТЕ, в 2050 році потреба в ядерному паливі зросте до 180 тисяч тонн на рік. До речі, за українське підприємство Східний гірничозбагачувальний комбінат готові позмагатися з росіянами ще й французи з атомного AREVA. Звісно, ніхто не закликає, заплющивши очі, віддаватися французам, на противагу росіянам. Але ж навіть альтернатива вибору, за минулої „одновекторності”, тішить. Є можливість, як мінімум, не панікувати, спокійно оцінити ситуацію. Не віддавати згарячу (чи все-таки продумано?) в російські руки українського „атомного коника”, який може витягти нашу кульгаючу економіку. У цьому сенсі згадується, що свого часу нинішній керівник „Енергоатому” Андрій Деркач декларував „входження до Європи разом із Росією”. Не останнє місце в його планах посідала й ідея спільного з Росією інвестування в українські уранові родовища, що розцінювалося аналітиками, як передумова здачі української атомної промисловості. Лобіювалася схема, за якої здешевлене атомне паливо для українських АЕС повинно було піти в обмін на спільне інвестування в українські родовища. А чи не передувало це фактичному продажу Москві багатої сировинної бази України?
Створення «Укратомпрому» передбачає чітку інтеграційну вертикаль, за якою стратегічна галузь підпорядковується Мінтопенерго та Кабміну. Тобто, „Енергоатом” не зможе надалі проводити самостійну політику: саме держава повністю керуватиме стратегічною галуззю, а за рахунок „Енергоатому” хіба що розвиватиме атомну промисловість. Проте ризики втрати державою атомної промисловості лишаються. Твердять, що „Енергоатом” не проти навіть власного продажу. Як відомо, структура „Енергоатому” передбачає управління цілісним майновим комплексом, а це означає, що існує небезпека продажу підприємств одним пакетом. Попри те, що уряд „продавив” рішення, яке йде в розріз з раніше декларованими ідеями Андрія Деркача, це ще не означає, що в запропонованій Кабміном концепції неможлива лазівка. Та ще й коли перед носом висить такий звабливий „фінансовий пряник”.
Річ у тім, що цього року планується реалізувати три масштабні програми з розвитку „Укратомпрому”. Зрозуміло, виділятимуться чималі кошти на розвиток уранового виробництва. Зокрема, в планах реконструкція Східного гірничозбагачувального комбінату і створення в його складі Новокостянтинівського гірничобагачувального комбінату для видобутку уранової руди. Заплановано також будівництво заводу зі збагачення ядерного палива. У 2007 році буде проведено тендер на право проектування такого заводу. А наступного року парламент розгляне законопроект, в якому буде
визначено місце будівництва цього заводу. Завершити будівництво планують у 2014 році.
Також передбачається виділення 980 мільярдів гривень на запуск виробництва цирконієвої губки, цирконієвих пресованих труб і ядерно-чистого цирконія. Як бачимо, освоювати такі кошти неабияка честь.
Хто ж від неї відмовиться? Не віриться, що на таке здатен амбіційний Андрій Деркач. Але поживемо – побачимо, чи співпадуть амбіції окремих політиків з інтересами нашої держави.
02.02.2007 11:31