«О цивилизации каждой страны можно судить по ее общественным туалетам»
26.07.2012 10:00
В среду, 25 июля, в гостях у Новости Украины – From-UA был один из самых ярких деятелей украинской политики, народный депутат Украины от НУ-НС, экс-министр юстиции Роман Зварыч. Он без стеснений рассказал о том, что, возможно, в украинском парламенте работают агенты ФСБ Российской Федерации, что он имел отношение к масонской ложе, раскрыл настоящие причины отставки правительства Тимошенко, поведал о том, чего не хватает настоящему украинцу? и почему нам нужно стремиться к Европе. С этой информацией и еще с массой других интересных фактов из политической жизни народного избранника мы предлагаем вам ознакомиться.



Славко: - Як відомо, Зварич першим ініціював звернення до прем’єр-міністра Тимошенко про корупційні махінації в Міністерстві юстиції ПП „Інформаційний центр”, а саме – перекачка величезних сум через ТОВ „3-Т” та „Арт-мастер” і причетність до цього Дерев`яненка Юрія Богдановича. Після цього такі звернення в адресу прем`єрів подавали тодішній голова комітету ВР по боротьбі з корупцією Калетник та Тігіпко. Було проведено ряд перевірок Антимонопольним комітетом спільно з СБУ. З джерел відомо, що нещодавно це було предметом розмови на політраді Фронту Змін після Ваших відвідин Надвірнянщини. Проясніть, будь ласка, ситуацію.

Роман Зварыч: - Деякі корективи, бо в загальному інформація, яка паном Славком озвучена, відповідає правді, але все одно я думаю, що тут заради правди, потрібно розставити певні крапки над „і”. Я був призначений міністром юстиції двічі: в 2005 –му та в 2006-му роках. В 2005 році я намагався зрозуміти, що зокрема діється в окремих структурах, які діяли при Міністерстві юстиції, зокрема такі, які були суб`єктом господарської діяльності.

Але поза увагою залишилась структура, яка називається Держінформюст. Держінформюст є державним підприємством при Міністерстві юстиції, яке приймає всі реєстри, зберігає, управляє ними. От для прикладу, реєстр нерухомості, реєстр виконавчих проваджень і таке подібне. Я більше уваги тоді присвячував іншому державному підприємству – це Укрспецюст. Оскільки навколо цього підприємства в минулому було більше скандальних історій. Мені видавалося, що можна знайти можливості впорядкувати те, що відбувалося на рівні Укрспецюсту, шляхом перетворення цього підприємства на казначейське обслуговування. Тобто, щоб не було жодних окремих рахунків, щоб усі кошти проходили все-таки через казначейство.

Цього я не зробив по відношенню до Держінформюсту – я хочу одразу сказати, що це була моя велика помилка. Однак після мого вже другого призначення я почав цікавитися цим підприємством, і зрозумів, що там не все гаразд. Зокрема, мене дуже сильно насторожило, коли керівник цього державного підприємства пан Довжанський відмовився надати можливість внутрішньому контрольно-ревізійному управлінню при Міністерстві юстиції доступу до фінансових документів та інших видів діяльності цього підприємства. Всі мої намагання забезпечити власне такий контроль, таку перевірку з боку міністерського КРУ залишались без найменшого успіху. Тому я вже на той час звернувся не до прем`єр-міністра України, такого не було, бо вже тоді прем`єр-міністром була не Юлія Тимошенко, а був Віктор Янукович. Я звернувся до СБУ і до Головного контрольно-ревізійного управління, воно на той час так і називалося. Їхні намагання якимось чином проникнути на це підприємство, щоб провести, як це закон передбачає, перевірки, теж не мали жодного успіху. Відверто кажучи, хоча я цього не зможу довести, я розумію, що це може буде навіть ризиковано з мого боку, керівник цього підприємства пан Довжанський сказав, що перед тим, як він допустить до проведення таких перевірок, він знищить усі реєстри.



Хотів би нагадати, що я тоді був міністром всього два рази. Я потім подав у відставку з різних причин. Однак те, що я виклав у своїх зверненнях до СБУ і до Головного контрольно-ревізійного управління, збереглося, і продовжувалася власне перевірка цього підприємства, але це вже не при мені. Я зразу хочу сказати, що я не чув, коли був міністром, ані про таку фірму, як "Арт-мастер", і не чув про пана Юрія Дерев`яненка. Вони не були предметом моєї уваги. Згодом я довідався, як я пішов у відставку, що дійсно були встановлені, якщо я не помиляюся, таки СБУ певні зловживання у Держінформюсті і, зокрема, це було у 2009-му році. Питання стосувалося програмного забезпечення на суму, здається, 29 млн гривень за роботи, які ніхто не міг показати та обґрунтувати якимось чином. Невідомо, чи це відбулося з дозволом, принаймні при пасивній згоді, на той час міністра юстиції пана Онищука. Я не знаю.

Також знаю, що була виготовлена довідка, бо я її бачив в інтернеті, уже зараз віце-прем`єр-міністром Тігіпком, це вже не з моєї ініціативи. Але мова йде в тій довідці про те, що вона скерована на прем`єр-міністра Азарова про те, що дві фірми: це "Арт-мастер" і фірма „3-Т” отримали невідомо за який період часу так звані роялтіс за те, що Кабмін України використовував їхнє програмне забезпечення. Якщо не помиляюсь, то цифра, яка називається в цій довідці, становить 196 млн грн. І пан Тигіпко привертає увагу прем`єр-міністра на той факт, що треба якось на це реагувати. Це бюджетні кошті, які пішли на що – невідомо. З інтернету я згодом теж довідався, що якесь відношення до цих двох фірм має пан Юрій Дерев`яненко. Жодних кроків з цього приводу я не робив. Це вже не моє питання, я вже давно не міністр, я розумів, що пан Дерев`яненко є член Фронту Змін, тієї самої партії, до якої я сам належу, але жодних звернень з цього приводу, жодного руху на те, щоб якимось чином вплинути на ситуацію, тим більше на рівні лідера нашої партії пана Яценюка, я не робив. Яка зараз ситуація, я не можу вам сказати. Чув я про те, що пан Дерев`яненко хоче балотуватися по моєму колишньому виборчому округу, це Надвірнянський виборчий округ, але чи остаточно буде він висунений об`єднаною опозицією, чи ні – я про це не можу говорити зараз. Я просто не знаю.



Штирлиц: - Хотелось бы знать, в каких еще странах, кроме Украины, в парламентах заседают американские шпионы?

Роман Зварыч: - Пане Штірліц! Не знаю такого парламенту, тим більше українського. Однак, сидячи в сесійні залі ВР України, починаю мати, м`яко кажучи, великі сумніви, чи не дехто з моїх так званих колег, які сидять у тому боці парламентської зали, не працюють на ФСБ РФ.

Коба: - И еще, я сейчас создаю движение в поддержку демократии в Украине на Донбассе, скажите, чем мы можем вам реально помочь?

Роман Зварыч: - Мені тут допомагати в чомусь не потрібно. Знаєте, я вам кажу так: я зараз дуже сильно переконаний в тому, що вже далеко минув той час, коли народ повинен був чекати на політичну еліту. Я розчарувався в політичній еліті, в тому числі з того середовища, в якому я зараз знаходжуся. Чому я розчарувався? Тому, що мені видається, що занадто великий акцент робиться на тому, щоб забезпечити відповідну кількість депутатів від опозиції в наступному парламенті, коли наявно б вимагалося від опозиції робити щось інше. А саме – працювати на те, щоб народ відчув свою силу, свою потужність, відчув необхідність того, щоб влада працювала на нього, а не навпаки. Тому моя єдина порада: рух має йти з низів, він має впливати на політичне керівництво, в тому числі опозиції, а не навпаки. Я думаю, що дуже яскравий приклад того, що я говорю є акції, які продовжуються відбуватися навколо питання мовного закону. Складається враження, що дехто в опозиції, я не хотів би називати прізвища, хотів би, щоб це питання якось призабулось, бо є потреби передвиборчої кампанії. А представники громадськості не слухають таких політиків і продовжують такі акції, продовжують виявляти, демонструвати своє небажання підкоритися. Я вважаю, що це дуже позитивне явище, позитивний крок. Тому я чомусь уже на сьогоднішній день, як 15 років займаюся політикою в Україні, переконався в тому, що рух має йти з низів, я бачу, що він дійсно бурлить, тобто відбувається бурління в народі. Воно ще не набрало зорганізованих форм, але я не виключаю того, що це відбудеться. Точно переконаний в тому, що як тільки туди почнуть втручатися політики, то воно не матиме того вигляду, яке воно могло би мати, самостійно і незалежно від політичних втручань. Від втручань політиків отакий народний рух в умовному розуміння цього поняття – як би ж тільки це зорганізувалося! Народний рух опору, я б його навіть так назвав.




Коба: - Господин Зварыч, я ваш давний и преданный поклонник, и мне как истинному украинцу не безразлична судьба моей родины Украины, в которой царит произвол и беззаконие, когда лучших сынов и дочерей Украины держат в тюрьмах, когда попирается закон, демократия и свобода слова. Скажите, готовы ли вы с оружием в руках отстаивать западные ценности, которые для меня святы, если да, то мы с вами.
Всегда ваш Коба.




Роман Зварыч: - Я колись викладав в Нью-Йоркському університеті політичну теорію. Мене мучило одне питання, так як я не знав як на нього відповідати, коли мені задавали його студенти. Питання дуже схоже на те, яке я щойно почув: яке мають право люди чи народ піднімати зброю проти своєї влади, якщо та влада створила для нього організоване політичне суспільство, яке називається держава, у відсутності якого люди б опинилися у ситуації, яку колись відомий англійський філософ назвав "Війна всіх проти всіх". Тут існує парадокс.

Тобто держава для того створена, щоб дати можливість народу розвивався, а народ, на якомусь етапі чомусь хоче підняти повстання і взяти зброю в руки. Таких випадків було дуже багато. Наприклад, вважається, що найдемократичніша держава США якраз у 1776 р. була створена внаслідок такого збройного повстання проти англійської імперії. Я знайшов відповідь на це питання у творі Джона Локка, зокрема в його другому трактаті. Він пише так: „ Коли були вичерпані всі законні можливості для того, щоб змусити владу працювати на народ, той цей народ має право, мовою тепер оригіналу, звернутися до Бога, підняти зброю і повстати проти такої влади". Я не хочу сказати, що вже всі законні можливості вичерпані, але починаю бути схильнім до такої позиції.

Зрозуміло, що на сьогоднішній день говорити про якесь збройне повстання, визнаючи, що всі можливості законного впливу на владу не вичерпані - було б безвідповідально. Однак, хочу одразу відмітити, що у випадку, якщо я переконаюся в тому, що законні можливості поміняти владу, поміняти курс держави, змусити владу працювати на народ вичерпанні – я не виключаю того, що я тоді, мовою Джона Локка, звернусь до Бога і відповідно буду діяти так, як він про це писав. Мені здається, що відповідь мала б бути зрозуміла, хоча дещо, можливо, завуальована. Я так кажу, тому що повстання – це остання крапка, піднімати революцію – це той варіант коли народ розуміє, що не має іншого виходу. Про це говорити ще зарано, навіть при тому, що відбуваються явні переслідування політичних лідерів, коли багатство країни все більше і більше перекочується в руки того 1% населення, а 99% населення котяться в прірву зубожіння. Це при тому, що саме найсвятіші цінності, які лягли в основу того, що називається українською нацією, просто топчеться владою. Подивіться, що робиться із законом про мови. Все одно я вважаю, що не всі способи боротися з цим використані. Перед нами вибори, побачимо, що вони дадуть.

Галка: - Як міг потенційна тушка, який працює в одній упряжці з ПР, Юрко Дерев`яненко, потрапити до списку Фронту Змін. Це що спільний проект опозиції та ПР - хто б не прийшов і в чию команду то буде свій!!!??? Ви знаєте, скільки прихильників втратили та ще втратите через таких підставних? Тому то і цілі партосередки готові чи подають заяви на вихід з ФР.

Роман Зварыч: - Я не знаю, чи буде пан Дерев`яненко кандидатом від об`єднаної опозиції. Я розумію, що ходять таки чутки про те, що об’єднана опозиція мала б його підтримати в Надвірнянському виборчому окрузі, де я колись був депутатом. Я не скажу вам, що в захваті від того, що зі мною ніхто не радився перед тим як робити таке рішення. До речі, по сьогоднішній день ніхто зі мною не радився, кого висувати на цьому виборчому округу. Мабуть на це є певні причини.

Я просто констатую, що будучи колись депутатом від цього округу, де я отримав найкращий 4-ий результат по всій Україні, здається 76% виборці. Керівництво об’єднаної опозиції зі мною не радилось, кого там краще висувати. Але я не знаю, чи це буде пан Дерев’яненкоко, я не знаю, хто там буде. Я думаю, слід було б трохи почекати. Я розумію, що це питання чомусь мусолиться, і чомусь воно мені ставиться, бо я був з того виборчого округу. Та я не є керівництвом об`єднаної опозиції – я депутат. Я рядовий депутат, який вже 15 років пропрацював в парламенті. Хотів би думати, що сумлінно пропрацював. Я давно заявив керівникам об`єднаної опозиції, що не маю великих амбіцій знову балотуватися, потрібно відкрити можливості для молодших. Я до цього буду нормально, спокійно ставитись. Якщо потрібні мої знання і здібності в майбутньому парламенті, я готовий попрацювати. Одразу хочу сказати, що нещодавно я був у своєму окрузі по запрошенню самих виборців. Це саме питання мені і тоді ставилось. Я намагаюсь пояснити, що не можу вплинути на ситуацію, але точно тоді міг сказати людям з Надвірнянщини, що я не буду балотуватися по мажоритарному виборчому округу. Якщо в когось є бажання вплинути на цю ситуацію, то не через мене треба це робити, а через керівництво об`єднаної опозиції.

Сергій Анатолійович: - Добрий день! Скажіть, пане Заричу, чи вдалося Вам нарешті отримати вищу юридичну освіту? А то я дуже потішався з нашої країни, в якій були такі пани, як великий демократ-президент-бухгалтер і просто кльовий хоружівський парень і не менш кльовий парень-міністр з дипломом американського ПТУ.

Роман Зварыч: - Ніколи в жодному випадку не говорив про те, що маю вищу юридичну освіту, в жодному випадку, бо я її не маю. Я і не казав, що я її маю. Те, що в мене є вища освіта, можете переконатися, я просто вже втомився про ці речі говорити. Чомусь і досі це питання мусолиться, хоча чимало разів мені доводилося все ж таки відповідні документи передавати для того, щоб стати міністром, і вони були доступні всім, хто тільки хотів. Вони і досі є доступні. Ви знаєте, я інакше скажу, щоб раз і назавжди всі питання закрити. 7 років я викладав у університеті, не в Україні, таки в Нью-Йоркському університеті, в США. Навряд чи міг би я викладати в університеті, якщо б не мав відповідний рівень знань. Минулого року я отримав дуже приємну для себе звістку: до мене написали, що один з моїх колишніх студентів, який згодом став професором, написав книжку. Книжка називається „Хабермас: інтелектуальна біографія”, вона написана англійською мовою. Він і зараз є професором в університеті в Коннектикуті, звати мого колишнього студента – Метіус Пектер. І чому мені пишуть про те? Він вирішив присвятити цю книжку мені і двом моїм колишнім колегам. Це для мене має, мабуть, більше значення, ніж будь-що інше, що відбулося в моєму житті, коли я ще жив в Сполучених Штатах Америки. Те, що колишні студенти все ж таки відмітили, що завдяки мені і іншим таким, які йому викладали, він отримав ті знання, якими він сьогодні пишається. Я думаю, що на цю тему я більше не хотів би говорити.



Михаил Ю: - Пан Зварыч, три вопроса. 1-й. Как известно, Ваше образование ничем не подтверждено. Как Вы, не имея специального образования, взялись возглавлять юриспруденцию страны? Сюда же, Вам не показалось, что Вы сильно напоминали бывшего министра сельского хозяйства возглавившего тайную разведку Франции из фильма "Возвращение высокого блондина". 2-й. Что заставило Вас приехать в Украину – жажда легких денег или задание начальства и ЦРУ? Про любовь к "ридной нэньке" рассказывайте Славе Кириленко, он поверит в силу его умственного развития. 3-й. Как Вам живется в компании бывших функционеров и членов КПСС, составляющих основу НУНС?

Роман Зварыч: - 1-е. Незрозуміло... я не розумію запитання.

2-е. Я виконував завдання марсіян, які вплинули на масонську ложу, до якої я був приналежний, для того, щоб відірвати цей клаптик Землі і приєднати його до Юпітера. Це абсурд.

3-є. Я не цікавився, хто був там колишнім функціонером КПРС чи КПУ. Мене більше цікавить, що мій колега по фракції робить для держави, якы він законопроекти вносить, і як він взагалі працює у ВР України. Наша фракція відповідає за законодавчу ініціативу. Це означає, що кожного дня, коли відбувається пленарне засідання, я повинен підготувати про кожного з моїх колег коротесенький аналіз кожного проекту, який виноситься на розгляд і відповідні аргументації, як голосувати. Я це роблю. Звичайно, що я не можу говорити схвально про те, як багато з моїх колег по фракції працюють. Буває так, що дуже часто їх просто в сесійній залі не має. Це мене гнітить, але як на це вплинути, я не знаю. Це ви можете вплинути на наступних парламентських виборах, коли будете приймати рішення, за кого голосувати, а за кого – ні. Я можу тільки про себе говорити: мало того, що я не був членом Компарті, я навіть не був піонером. Натомість, коли мені випало 15 років, я склав присягу члена Організації українських націоналістів, і залишаюся ним по сьогоднішній день.




Ярослава: - Пане Романе Чи можете Ви приблизно озвучити суму, якою оперують фірми ТОВ „3-Т” та „Арт-мастер”, та приблизна кількість працюючого персоналу на даних підприємствах. Вам як колишньому міністру юстиції це повинно бути відомим. Буду вдячна.

Роман Зварыч: - Ні, не можу. Бо коли я був міністром юстиції, я цих фірм не знав і про них не чув. Я вперше довідався про ці фірми і згодом почув вперше прізвище Дерев`яненка, щоби знову повернутися до цієї теми, буквально недавно, десь приблизно півроку тому, коли в інтернеті випадково натрапив якраз на цю саму довідку, про яку я говорив, яка скріплена підписом пана Тігіпка.

І знову ж таки, я її не отримував офіційно, тобто я не звертався до Кабінету міністрів України, щоби мені надали якусь інформацію. Це інформація, яка гуляє в інтернеті, можна самому перевірити. Я через „гул” знайшов цю довідку, тому знайти її не важко. Я не знаю ці цифри, не знаю, хто там працює. Знаю також з тих довідок, які є в інтернеті, тому знову ж таки говорити, що це перевірена інформація, не можна, що фірма „3-Т” входить в склад консорціуму, який називається ЄДАПС (відома фірма, я не хочу цього коментувати, я думаю, що тут все сказано). Я жодних інших висновків з цього приводу не робив для себе.



Владимир: - Добрый день! Осенью 2004 года я принимал активное участие в третьем туре выборов президента Украины и был наблюдателем от Ющенко В.А. в одном из восточных регионов. Мне нравились Ваши выступления в парламенте и на разных мероприятиях, связанных с Вашей гос. деятельностью (заседания правительства, ток-шоу и т.д.) в качестве министра. В них была искренность, рациональность и здравый смысл. Я при любой возможности отстаивал перед знакомыми и незнакомыми правильность своего выбора и до сих пор не жалею об этом. Единственное, о чём я жалею, что Ющенко оказался не тем, за кого нужно было голосовать...(не подумайте, что я хотел бы голосовать за Януковича) !!! А Вы не жалеете о том же????

Роман Зварыч: - І так, і ні, як вам сказати. В 2004-му році я вже не раз дуже-дуже часто собі ставив запитання: чи ми мали можливість зробити ставку на когось іншого? Чи взагалі були будь-які епізоди в тому часі, коли я близько співпрацював з Віктором Андрійовичем, які могли б мені підказати, що вибір, який ми і мої колеги робили, був неправильний. Ви знаєте, я не можу цього сказати.

Я не знаю, як вам довести, що маю дуже глибоке переконання в тому, що після отруєння Віктор Андрійович змінився, в гіршу сторону звичайно. Я вперше побачив у ньому такі елементи, які можна оцінити, як параноя (психологами чи психіатрами, тому я тут дуже обережно це говорю). Я вперше побачив такі ознаки, які в політології називалися би, як авторитарний підхід до вирішення певних питань.

Так просто, щоб було зрозуміло. Ще тоді, коли Віктор Андрійович очолював фракцію „Наша Україна” в парламенті, ми кожного дня напередодні сесійного засідання проводили нараду, яка тривала від 15 до 30 хвилин в його офісі в Києві. І в нараді брало участь від 5 до 10, може до 12 осіб в залежності тоді від того, які питання тоді ставилися. Дискусія була дуже прагматичною, дуже лаконічно-раціональною, тобто там без емоцій розглядалися питання. Віктор Андрійович, як правило, не втручався в дискусію, він давав можливість, щоб процвіла позиція, щоб вона просто була очевидна всім. І під кінець дискусії окремої проблеми він озвучував цю позицію, яка не викликала заперечень ні у кого, як правило, бо всі розуміли, що це була єдина позиція, яка була можлива на той час. Є латинський вислів „Primus inter pares” – „Перший серед рівних” – таким був Віктор Андрійович. Ми почувалися рівними.

Після інавгурації було дуже багато епізодів, коли я просто не розумів поведінки тодішнього президента. Тільки назвати один – це було з Нікопольським феросплавним заводом. Чому я тільки один називаю, тому що на моє велике переконання, сам той факт, що уряд виграв всі судові процеси, пов`язані з Нікопольським заводом – була причиною звільнення Тимошенко і звільнення більшого складу уряду у вересні 2006-го року. Приводом був так званий корупційний скандал. Фактичною причиною була наша на рівні уряду непримиренна і безкомпромісна позиція щодо Нікопольського феросплавного заводу. Я маю підстави говорити про те, що Ющенко не хотів, щоб ми повернули цей завод в державну власність.

Можу зразу сказати, що це було питання, яке обговорювалося на той час з президентом, якщо я не помиляюся, ще в липні 2005-го року на державній дачі в Форосі. На цій нараді були присутні четверо осіб: Віктор Андрійович, я, прем`єр-міністр Юлія Тимошенко, і вже покійний Олександр Зінченко, який тоді очолював Адміністрацію Президента. До того часу, я, як міністр юстиції, відмовлявся виконувати прямі доручення прем`єр-міністра на предмет того, щоб ми розпочали судовий процес щодо Нікопольського феросплавного заводу. Я їй відповідав, що без згоди на це президента, я не буду нічого робити. Мені потрібно, як і, до речі, прем`єру було потрібно, почути від президента, що він дає на це добро. Я пояснив тоді президенту всі плюси і мінуси, пояснив тоді і виклав дуже раціонально і спокійно, як це колись ми робили, яка юридична складова цього процесу. Без того, щоб входити в подробиці, я скажу так: що коли ми виграли всі судові процеси, пов`язані з "Криворіжсталлю", де була всього-на-всього одна позиція, яку ми відстоювали, а саме – що було порушення термінів проведення комплексу купівлі-продажу, по Нікополю я мав таких три позиції. Я вважав, що юридична позиція по Нікополю була помітно сильнішою, і ми мали кращі шанси виграти в суді. Я про це говорив президенту Ющенку.



Після тривалої дискусії, після того, як я тричі ставив президенту запитання, як кажуть, в лоб: „Пане президенте, я хочу почути від Вас – так або ні, чи ми маємо зелене світло, чи Ви на готові дати нам відповідь на це запитання?”. Після 3-го разу, коли, як кажуть, припер президента під стінку (так умовно, хотів би, щоб це правильно зрозуміли), президент мені дає добро.

Я тоді, звичайно, пішов по подібній схемі, по якій ми працювали з "Кріворіжсталлю". Тобто там були задіяні всі найкращі фахово-підготовлені знавці, співробітники Мінюсту, для того, щоб забезпечити перемогу. Ми виграємо суд 1-ї інстанції, ми виграємо апеляційну інстанцію, ми дуже швидко виграємо на рівні касаційної інстанції. Відразу скажу, що жодного разу я не спілкувався із суддями, не має такого судді, який може мені сказати, що я десь намагався на нього вплинути, користуючись десь там телефонним правом, як кажуть, жодного разу цього не було. Тобто, я був переконаний в правоті нашої позиції. Після того, як ми виграли Верховний Суд, нам потрібно було забезпечити виконання цього рішення. Перший етап для того, щоб це зробити, потрібно було відправити представника від Державної виконавчої служби, яка при Міністерстві юстиції, щоб він чи вона в свою чергу просто зачитали результативну частину рішення Суду. І це мало відбутися на території самого підприємства, в даному випадку – на території заводу.

Якщо ви пам`ятаєте, в той день, коли ми повідомили керівництво заводу, що буде виконавець, пан Пінчук і пані Богословська зорганізували під стінами самого заводу колосальний мітинг в кілька тисяч осіб, які не допускали виконавця до виконання його певних повноважень. А він був зобов`язаний це зробити, бо в проблемному випадку могла б були порушена проти нього кримінальна справа. Того ж дня, ввечері, мабуть, десь в 17:30 приблизно, бринить жовтий президентський телефон в мене в Міністерстві, він дуже голосно дзвонить. Я підіймаю: говорить лютий президент, говорить дуже емоційними тонами. Я намагаюся пояснити президенту, що я роблю те, що у мене вимагає закон, там всього-на-всього один мій виконавець. Він кинув трубку і через 15 хвилин знову дзвонить і каже мені: „Їдь сюди”, до Адміністрації Президента.

Я б не хотів тут розповідати подробиці цієї дуже прикрої історії, цього прикрого для мене інциденту. Але просто скажу таке: після того, як президент почав з матюками, відверто кажучи, з матюками, зі мною розмовляти в його кабінеті, я встав і в присутності пана Луценка, міністра внутрішніх справ, в присутності пані Валентини Семенюк, яка тоді очолювала Фонд держмайна, і в присутності на той час Генерального прокурора України Святослава Піскуна, сказав наступні слова, які я ніколи не забуду і можу буквально дослівно їх процитувати (і це, до речі, вперше, що я про це говорю в ЗМІ): "Пане президенте, Ви повинні розуміти, що я дуже глибоко поважаю цю державу, якої я є громадянином, і в якій я маю честь служити, як міністр юстиції. Тому дозвольте бути відсутнім, коли її президент так низько її опускає". І вийшов за двері.

Мене, звісно, затягували охоронці, щоб я повернувся, і, до речі, з ліфту тоді вийшла прем`єр-міністр і просила, щоб я повернувся назад до президентського кабінету. Я не хотів цього робити, але з повагою до Юліі Володимирівни я повернувся, хоча Ющенко її не впустив в кабінет. А тепер підсумок – я переконаний, що це була головна причина звільнення уряду Тимошенко у вересні 2005-го року. Я не знаю, як Юлія Володимирівна думає про це, я не знаю, як інші мої колеги, з якими я мав честь працювати в Кабміні, про це думають, я в цьому переконаний.

Владимир: - Господин депутат, когда ваша т.н. власть, а точнее банда, перестанет грабить Украину и уничтожать её народ?
Не хотите ли вы, все вместе взятые, вернуть народу Украины всё награбленное за 20 лет, то, что находится на счетах в западных банках?




Роман Зварыч: - Ви знаєте, я, власне, погоджуюсь з таким підходом, з такою позицією. Я абсолютно не маю ні найменшої суперечки з такою позицією, хоча дехто міг би подумати, що в ній закладена певна така соціалістична, а, можливо, навіть комуністична позиція. Бо якщо розуміти по бігбордах, які ми всі сьогодні бачимо, то ніби-то є така позиція.

Однак хотів би нагадати, що коли я був міністром юстиції, то не в останній мірі завдяки мені в державну власність був повернений завод "Криворіжсталь", який, як виявилося, коштував 25 млрд гривень на той час або 5 млрд доларів. Я був той міністр, який теж розпочав судові процеси щодо Нікопольського феросплавного заводу тому, що був переконаний в тому, що він був незаконно приватизований. Я буду і далі відстоювати цю позицію. Однак я є ліберал у своїх підходах щодо економічної побудови України. Це означає, що я переконаний в тому, що держава повинна позбуватися всього того майна, мається на увазі всіх тих заводів, які залишаються чи були колись державними заводами, і передавати їх в приватні руки. Звичайно, це все мало робися б на законних підставах, і найголовніше – в такій формі, щоб держава від цього мала максимальний зиск. А саме – щоб вони продавалися за фактичну її вартість, а не як це робилося з „Криворіжсталем”, який продався в 5 раз менше за його фактичну вартість. Чому я тримаюся такої позиції? Тому, що я переконаний в тому, що там, де є господар, те підприємство буде розвиватися. А там, де є держава – там немає господаря. Але я в принципі, я погоджуюся з тією ідеєю, яка паном Володимиром була озвучена.

Дмитро: - Яка політика фракції та взагалі опозиційних сил у відношенні до відбудови зруйнованої за часи "незалежної" Української держави промислової інфраструктури на селі, боляче дивитись, як колись заможні, горді села перетворюються на помийні ями, де на руїнах, побудованих ще за Совєтів переробних підприємств, копирсаються в пошуках іржавої арматури чи шматка дроту місцеві жителі.

Наприклад, на нашому колишньому цукровому заводі працювало майже 400 чоловік, всім була робота, завдяки місцевому керівництву люди час від часу трималися в рамках, а тепер розвелося п`яні повно, лазять по хатах, крадуть любу залізяку, колись у селі було ДВІ бібліотеки, ДВА будинки культури, дитячий садочок, кілька,(крім цукроварні) підприємств, лікарня, школа, а тепер нічого цього немає, крім школи, що знаходиться в непристосованому для дітей приміщенні...

Ще питання, то що ж дала людям незалежність? Ми перетворилися у відсталу, "ублюдошну" країну, бантустан, та навіть при окупації фашистами, Господи прости, такого маразма, в який перетворили Українську землю роки "рехформ", не було і не могло бути... Зате нам нав`язують якісь дебільні "мовні питання", грають гімн "Ще не вмерла", і лазять на Говерлу.





Роман Зварыч: - 1-е. У ринкових відносинах вартість будь-якого об`єкта визначається лише у тому випадку, коли можна встановити реального власника. Який є в сільській місцевості найбільший ресурс, щоб дало можливість власне визначити вартість взагалі всієї сільськогосподарської інфраструктури, яка знаходиться або в тій місцевості, або біля тієї місцевості, – це земля. Ми досі не можемо вийти на позицію, щоб надати можливість перетворити землю не об`єкт купівлі-продажу, або не, як це кажуть, представники лівих політичних сил, у товар, але в об`єкт, який міг би бути відповідним чином оцінений у ринкових відносинах. Чому? Тому що ми досі не встановили в повній мірі можливість приватної власності на землю. Я в цьому дуже сильно переконаний.



Дам конкретний приклад, чому я так вважаю, щоб підкріпити свою аргументацію. Мій батько, коли приїхав в США, мав всього-на-всього в своїй кишені 5 центів, 2 сорочки і 1 пару штанів і одні черевики, в яких він тоді ходив. В той день він вже мав роботу в одному ресторані, він мив посуд. Однак через 6 місяців після його прибуття до США він почав вчитися, як будувати хати, через рік він вже відкрив свою фірму, і почав будував хати сам. Це в одній місцевості, називається Йоркенс, неподалік він Нью-Йорку.

А я ким чином він міг купувати землю, щоб можна було на тій землі побудувати хату? В Америці є така система, вона називається „моргедж”, тобто, те, що називається в нас „іпотека”. Мій батько міг купувати цю землю, беручи за неї кредиті віддаючи одразу заставу, кредит він брав від 6 до 8% на 25 років. Спів ставте це тепер з нашими реаліями, де видаються кредити на 20-21% на 1,5-2 роки. Тобто, ви розумієте різницю? Мій батько побудував хату, продав її і відразу гасив той кредит, відкриваючи нову кредитну лінію, щоб наступну землю купити, щоб мати також ліквідні кошти, щоб побудувати нову хату. І таким чином він доробився до того, що почав будувати багатоповерхові будинки і в Нью-Йорку, і в тому самому місці, де він зараз живе.

В Україні це неможливо, бо в банках не можна використати землю, як об`єкт чи як предмет застави, на основі якого можна було б видавати іпотечні кредитні лінії. Ну я не кажу на 25 років, можливо, на 15 років, і не на 20-25% повернення, але на 6-8%. Поки ми цього не зробимо, ми не будемо бачити, що в інфраструктуру села напливали нові гроші, той капітал у відсутності якого відродження українського села, я переконаний, неможливо на сьогоднішній день.

Я озвучу свою позицію, я її дотримувався завжди і буду дотримуватися поки не виправиться ця ситуація. Я переконаний, що дуже заважає вийти на таку схему, яку власне всі розуміють, що потрібно робити, – це є постійні вибори в Україні. Тому, що те, що я озвучив, – воно чомусь не сприймається виборцями, можливо, я не так пояснюю, я не знаю. Є загально прийнята думка, щоб не чіпати цю тему, бо вона вибухонебезпечна.

2-е. Я б трішечки інакше поставив питання. Я розумію, чому пан Дмитро ставить слово незалежність в лапки. Ми умовно незалежна держава. Ми маємо зовнішні атрибути державності, але досі я не бачу вироблення єдиної, я її назву, національної візії. Слово, яке неприйнятне, і не вжилося в українській мові. Держава може тоді дійсно розвиватися, коли основний її підмет, основний її склад, а саме – народ чи нація розумів, навіщо та держава їм потрібна, що та держава втілює те, що колись Жан-Жак Руссо називав "загальна воля нації". Те, що в нас називається національною ідеєю, хоча це вже набрало певного такого бутафорного значення. Нація повинна розуміти, куди вона повинна крокувати, куди вона йде, куди вона хоче йти, ким чи чим вона хоче бути, як вона хоче впливати на витоки світових процесів на міждержавному рівні, як вона хоче взагалі становитися в геополітичному регіоні. У нас цього немає, а, можливо, тому не має, бо, як говорив письменник Андрухович, „немає української нації, яка складається з 46 млн „українців” на сьогоднішній день. Можливо, нам потрібно з цього виходити – я не знаю.




Я ставлю питання, які мене останнім часом доволі сильно мучать і не дають мені можливості так спокійно на це все дивитися. Що мене спонукало на такі думки? Я вам розкажу. Я вам відверто кажу, бо це має буденний вигляд.



Одного дня сиджу в сесійній залі, там йде якась чергова суперечка між нами і тою стороною сесійної зали, там де сидять фракція ПР і КПУ і всі їхні прихвосні. Я задаю запитання: а що там спільного між тими людьми? Спробую знайти ті спільні вузли, які мали б бути присутні, якщо ти є членом тієї самої духовно-політичної спільноти, яка називається нація. Мені важко було на це питання відповісти.

Я вам хочу сказати про найбільш гнітючий момент у моєму житті. Це не тоді, коли прийм
Юлия Процышена
Новости Украины - From-UA