30 вересня, до редакції інтернет-видання Новости Украины – From-UA завітав економіст, член Центрального проводу Народного Руху України Борис Кушнірук. Наш гість розповів про те, які перспективи очікують Україну і нас з вами від подальшого співробітництва з Китаєм, пояснив, що з року в рік коїться з українським бюджетом, і хто у цьому винен, і назвав справжні підстави для пліток щодо девальвації гривні.



Александра: - Борис, скажите, как Вы считаете, те правила, которые сейчас вводит Нацбанк (все переводы получать в гривне, и т.д.) – не нарушают ли они прав человека? Вообще, нормально ли это, что мы не можем сами решать, какой валютой нам пользоваться? И спасут ли такие меры гривну?

Борис Кушнірук: - Річ в тім, що в будь якій країні світу існують певні правила розрахунків. Те, що робиться зараз в Україні, так звана дедоларізація, якою ми намагаємось обмежити обіг іноземних валют, – це фактично захист національної валюти, в тому числі захист тих людей, які задають це питання, тому що, чим більше використовується національна валюта, тим більше вона стає стабільнішою.

Як ви думаєте, чи цікавить якогось європейця, який знаходиться в зоні євро, відношення курсу євро до долара? При чому там коливання доволі суттєві, до 10%, але при цьому для пересічних громадян це абсолютно немає ніякого значення, тому що вони спокійно користуються лише євро. І співвідношення курсу євро до долара цікавить лише бізнесменів і фінансистів, але точно не пересічних громадян.



Тому потрібно розуміти, що цей крок, в тому числі із використанням переказів в іноземній валюті, означає, що насправді Нацбанк робить все, щоб валюта не використовувалася як платіж. І ні для кого не секрет, що якщо переказ робиться в іноземній валюті, то за цим доволі часто може стояти адресат платежу в іноземній валюті. Платежі в іноземній валюті в межах країни мають бути заборонені, і це є абсолютно нормально.

Михаил: - В начале сентября Вы поделились своим прогнозом курса валют на ближайшее время. Если подписание Ассоциации с ЕС не сорвется, сказали Вы тогда, доллар может подешеветь. «Будет так много заходить валюты, что надо будет ее выкупать, чтобы у нас она наоборот не стала из восьми семь, это тоже проблема», – добавили Вы. А в чем же проблема? Ведь наоборот хорошо, когда национальная валюта становится крепче. Спасибо.

Борис Кушнірук: - Я не пригадую, щоб я робив прогноз, що гривня буде зміцнюватися по відношенню до долара, я казав, що вона не буде знецінюватися. Але саме по собі, можливо, це було використано з якогось мого інтерв’ю. Річ в тім, що потрібно зрозуміти, що відбувається: якщо імпортні товари дешевшають, то курс нацвалюти зміцнюється, але при цьому товари, які виробляються в Україні, залишаються на тому рівні, на якому вони є. Ми фактично, зміцнюючи національну валюту, сприяємо імпорту. І це саме по собі, навряд чи, можна вважати позитивом.

Доволі показово, що вже багато років триває тиха боротьба між Китаєм, Європою і США: Китай навмисно тримає занижений курс юаня, таким чином він підтримує більшу конкурентну спроможність китайських товарів, як на зовнішніх ринках, так і на внутрішніх. Інша справа, як зміцнення національної валюти, так і її знецінення є не дуже гарним, особливо, якщо воно незначне.

Мені доводилось вже писати і пояснювати, що насправді не всі усвідомлюють, коли сформувався сучасний український великий капітал. А сформувався він після глибокої девальвації в 1998 році, тоді якщо пригадуєте, курс гривні опустився з позначки 1,8 до позначки 5,3 – тобто відбулося знецінення в три рази. Це призвело до того, що у експортерів, в першу чергу металургійних, які були найбільшими експортерами в Україні, з’явилася величезна купа гривневої готівки або безготівкових коштів, гривневої маси. І саме цю масу було спрямовано на скуповування українських підприємств. Більше того – вона була не потрібною, щоб здійснювати заходи з підвищення ефективності, тому що при такому знеціненні національної валюти, фактично використовуючи все, що виробляється в Україні, ці бізнесмени заробляли саме на знеціненні національної валюти.



Тому як девальвація, так і зміцнення валюти – це доволі спірні кроки. Інша справа, що в деяких моментах і в деякий час, можливо, доцільно робити девальвацію національної валюти, якщо ви бачите, що у вас надзвичайно велике негативне торгівельне сальдо, бо тоді це говорить про те що ваша валюта переоцінена. І тоді, якщо ви цього не робите, ваші товари і далі будуть потерпати від того, що вони менш конкурентоспроможні з імпортом.

Але якщо казати про зміцнення національної валюти, то це далеко не такий великий позитив, і ми спостерігали, як і США, і Європа вели тиху боротьбу між собою для того, щоб не допустити надзвичайного зміцнення чи знецінення валюти одне проти одного, тому що це одразу ж відображається на конкурентоспроможності продуктів на ринках за межами США і Європи.




Пещерный человек: - Примитивный вопрос: что такое девальвация гривны и почему о ней так много говорят в наше время?

Борис Кушнірук: - Девальвація гривні – це знецінення національної валюти по відношенню до інших валют. Девальвація – тобто знецінення. Чому це погано – я перед тим якраз пояснював.

А говорять про неї, тому що в Україні, враховуючи надзвичайну доларизацію економіки, дуже значну частину розрахунків насправді роблять в іноземній валюті. Збереження в іноземної валюти стають для людей важливим фактором, і вони доволі обережно дивляться на те, що відбувається з курсом національної валюти. Такої проблеми із стабільною валютною системою і довірою населення до національної валюти не існує. Питання девальвації чи зміцнення національної валюти – це питання бізнесу і фінансистів.



Сергей: - Есть ли основания полагать, что в 2015-м доллар будет стоить 12-15 грн? Таков прогноз аналитика Александра Вальчишена.

Борис Кушнірук: - Знаєте, я страшенно не люблю ці прогнози, особливо з чітко визначеним курсом. В Україні ситуація на валютному ринку надзвичайно залежить від політики Нацбанку. Він має доволі потужні механізми контролю над ситуацією на валютному ринку, який надзвичайно зарегульований. Тому знецінення національної валюти або її зміцнення багато в чому залежить від волі Центрального банку. Ви говорите про об’єктивні причини для знецінення, а чи є об’єктивні причини взагалі для цього?

А тут немає прямої відповіді, бо є два фактора, які прямо протилежні: якщо ви говорите про паритет купівельної спроможності, так ми можемо сказати, що гривня, скоріше, недооцінена. Тобто, що таке паритет купівельної спроможності, бо, можливо, не всі розуміють, про що йдеться мова: береться кошик товарів, наприклад, в США і в Україні, і робиться порівняння, скільки коштує однаковий кошик товарів в США і в Україні. Так от, якщо робити оцей паритет купівельної спроможності (є ще такий спрощений варіант, його називають коефіцієнт Бігмака), то гривня має коштувати десь п’ять гривень за долар.

Але річ в тім, що ця доволі суттєва відмінність по паритету купівельної спроможності відображає лише той факт, що у нас частина ринків не вільні, у нас не вільна система житлово-комунальних послуг, у нас невільна система деяких товарів і продуктів харчування, у нас невільна система транспортних послуг, це все призвело до того, що вони (товари та послуги. – Ред.) занижені в ціні, а в кошику, коли вони туди складаються, коштують фактично дешевше, ніж вони мали б коштувати. Ця невідповідність по паритету купівельної спроможності дуже суттєва, вона вказує ще й на таку проблему.

Але повертаючись до ситуації – якщо ми дивимося на паритет купівельної спроможності, то у нас національна валюта навіть недооцінена, якщо ми дивимося на ситуацію «а що у нас відбувається з точки зору поточного попиту і пропозиції на національну валюту». Оце вже інша ситуація, тому що у нас, починаючи з 2006 року, постійно зберігається від’ємне сальдо торгівельного балансу, у нас купується з-за кордону товарів більше, ніж вивозиться. І це призводить до того, що покриття різниці між купівлею та продажем товарів здійснюється фактично за рахунок руху капіталів: це надходження перерахунків населення, від наших заробітчан з-за кордону, це кредити, які надходять в Україну, це інвестиції, які надходять в Україну, тобто це декілька різних факторів, за рахунок яких відбувається покриття цього дефіциту, а в певних моментах не відбувається, як це було в 2008 році, коли ми мали за підсумками року більше 18 млрд доларів торгівельного дефіциту, що спровокувало багато в чому девальвацію національної валюти.

Але якщо ми говоримо про причини для девальвації, то вони базуються на певному диспаритеті між експортом та імпортом. Доволі часто посилаються на експорт та імпорт товарів, забуваючи про послуги. А ми щорічно маємо десь біля 6 млрд доларів позитивного балансу по послугам, тому що Україна займає надзвичайно вигідне транспортне розташування, і у нас найвищий в світі коефіцієнт транзитності. Це надзвичайно вигідний статус України – Шлях із варягів у греки – недарма так називався, бо він ішов через Україну. Тому оцей дохід, який ми отримуємо від нашого транзитного статусу, дозволяє мати інколи значно кращу ситуацію торгівельного балансу, бо окрім торгівлі товарами, є ще торгівля послугами, які у нас є позитивними.






Також потрібно розуміти, що якщо ми говоримо про ситуацію зараз, то за 7-8 останніх місяців цього року, якщо я не помиляюся, бо більш пізніх даних не було, ми мали 1,9 млрд доларів позитивного платіжного балансу – тобто кількість валюти, яка увійшла в країну, була більша, ніж з неї вийшла. Це відбулось не стільки за рахунок торгівельного сальдо (яке залишається негативним, але є суттєво кращим, ніж в минулому році), а за рахунок інших надходжень валюти по різним каналам у вигляді кредитів і у вигляді нарахувань від наших заробітчан. Тому ми і маємо позитивний платіжний баланс.

Коли мене питають, який має бути курс, я наводжу приклад з пустелею: уявіть собі ситуацію, коли потрібно купити пляшку води десь в місті і зовсім інша ситуація спробувати знайти воду в пустелі. Вода та ж сама, властивості її не змінювалися, але можливості її придбати значно відрізняються: в пустелі вона буде коштувати значно дорожче. Тобто ситуація, коли є нестача іноземної валюти, навіть при тому, що паритет купівельної спроможності потрібно зміцнювати, тобто національну валюту, але з точки зору того, що кількість товарів, які купуються, і кількість іноземної валюти, якої для цього потрібно, більше, ніж тих товарів, які ми продаємо, тобто тієї валюти, яка входить в країну.

Тому якщо ми говоримо про ситуацію на сьогодні, сказати, що абсолютно немає підстави для девальвації, не можна. У той же час, ці підстави значно менші, ніж в минулому році, коли девальвація не відбулася (Нацбанк в тому числі, і на мій погляд, даремно минулого року утримував курс гривні і витратив на це 8 млрд доларів золотовалютних резервів, тобто він утримав ситуацію для того, щоб курс національної валюти був стабільним). Ми маємо значно кращий торговий баланс і позитивний платіжний баланс. За таких обставин, коли я чую прогнози, що восени буде курс долара 10, 12, 15, я кажу, що це відображає нефаховість тих людей, які роблять прогнози (у нас так багато людей отримали кандидатські, докторські наукові ступені, що вже куди не плюнь, з’являється кандидат або доктор наук, але при цьому рівень їх базових рівень низький, вони можуть говорити таку дурню, яку просто слухати важко).

А тут ще виходить, що негативні прогнози значно краще продаються. Коли ви пишете повідомлення в ЗМІ «експерти очікують, що до кінця року курс долара стане 12», як ви думаєте, а швидше туди людина зайде дивитися такий прогноз, ніж той, де сказано про те, що ніякої девальвації не буде? Негативний прогноз значно популярніший, тому і негативні новини по телебаченню значно популярніші, їх значно цікавіше дивитися, ніж повідомлення про звичайне нормальне буденне життя. Тому оці прогнози про те, що обов’язково буде девальвація – Нацбанк захоче, він зможе ще й зміцнити гривню, не дай Боже, тому що це буде грати проти українських товаровиробників і в кінцевому випадку проти всіх нас. Але захоче Національний банк зробити курс долара 10 – він зробить, захоче, він і 15 зробить, це буде залежати не від розмов деяких експертів, що курс долара буде 15, а лише від Нацбанку.

Я переконаний, що ані підстав для подібних прогнозів, ані бажання Нацбанку і уряду сприяти такому прогнозу немає. Тому я переконаний, що на цей момент вони абсолютно нереалістичні. Інша справа, що якщо відбудеться суттєва дестабілізація в Україні у зв’язку з тим, що Україна збирається підписати Угоду про асоціацію з ЄС (не секрет, що Росія розв’язала відкриту інформаційну кампанію, спрямовану на недопущення підписання цієї Угоди), буде робитися все, щоб дестабілізувати ситуацію в Україні.



За деяких обставин може виникнути питання, чи варто тримати курс гривні Національному банку. Але сподіваємося, що і політична воля керівництва України, і політична воля опозиції, скажімо так, принаймні, відповідальної опозиції, і позиція європейських країн і США – вони в сукупності виявляться сильнішими, ніж бажання і кроки тих осіб і політичних сил в її межах і за її межами, які б могли призвести до дестабілізації економічної і політичної ситуації в Україні і до можливої девальвації гривні.




Вадим: - Доброго дня, пане Кушнiрук! У своєму блозi на шпальтах iнтернет-видання «Українька правда» Ви закликаете представників ЗМІ до відповідальності та обережності відносно того, що вони оприлюднюють напередодні Вільнюського саміту. Тобто, на Вашу думку, європейськi полiтики читають українську пресу и роблять якiсь висновки, котрими потiм керуються при прийняттi тих чи iнших рiшеннь? Дякую!

Борис Кушнірук: - Не зовсім правильно була висловлена моя теза в моєму блозі, але при цьому був зроблений неправильний висновок. Насправді відповідальність має бути пов’язана не в зв’язку з тим, що думають європейці, повірте, у них вистачає власних джерел інформації, офіційних і неофіційних, у них розвідка працює для того, щоб мати уявлення про ситуацію в Україні краще, ніж більшість пересічних і непересічних громадян.

Головний мій меседж стосувався, в першу чергу, українських ЗМІ, бо саме вони можуть спровокувати негативні очікування. Якщо вони будуть цілеспрямовано подавати негативні новини, не просто відображення реальної ситуації, що не просто є проблема з корупцією в Україні, з порушення прав, соціальних і демократичних і так далі, тобто якщо подається побідна інформація і здійснюється суспільний тиск у тому числі і за рахунок ЗМІ на владу, то це супер, це дуже добре і дуже важливо. Але коли задаються прогнози: «все пропало, завтра буде дефолт, караул, до кінця року буде курс долара 15!» – то безперечно, це може викликати негативні очікування, які самі по собі можуть вплинути на ситуацію.

Наведу таку цифру, яку я вже наводив в ЗМІ, вона є офіційною і цілком доступною для всіх: в цьому році у нас збільшилися депозити більше, ніж за всю історію банківської системи – у нас за 8 місяців депозити збільшилися на 52,9 млрд гривень, так от з них 50 млрд – це зростання депозитів в національній валюті, і лише 2,9 млрд – в іноземних валютах. Тобто населення зберігає впевненість, що з національною валютою буде все спокійно, бо якщо була б зворотна тенденція, то народ почав би свої депозити, якщо і залишати в банках, то в іноземній валюті.



А уявіть собі, що ми навмисно провокуємо прогнози «все пропало, завтра все впаде, караул, кранти і так далі», саме по собі це може викликати паніку. І якщо на цей момент я кажу, що підстав для девальвації немає, тому що платіжний баланс залишається позитивним, то якщо населення почне скуповувати валюту в таких обсягах, як це було у минулому році (для вашого розуміння у нас за 8 місяців цього року скуповування валюти перевищує її продаж десь на 600 млн, а за підсумком минулого року ця різниця була в 10 млрд, тобто в минулому році 10 млрд було придбано населенням більше, ніж продано, а в цьому році лише 600 – тобто очікування абсолютно інші), то якщо ми спровокуємо паніку і будемо її провокувати, навіть під виглядом дуже коректних, солідних заяв про те, що у нас є підстави для цього і так далі, то ми можемо спровокувати негативні очікування. А існує навіть ціла теорія очікувань, за неї навіть дали Нобелевську премію, яка вказує на те, що роль очікувань буває значно важливішою, ніж сама економічна ситуація. Тобто самі очікування можуть спровокувати як позитив, так і негатив для економіки.

Тому я і звертався до представників ЗМІ, щоб зберігалася максимальна відповідальність за те, що робиться, особливо зараз, тому що потрібно розуміти, що в минулому і позаминулому роках було відображення цієї звички прогнозувати негатив, його поширювати, і це внутрішньополітична боротьба, коли опозиція завжди буде казати, що «все кранти, цей уряд довів країну до ручки, до найгіршого, що може бути», то потрібно розуміти, що це відбувається у всіх країнах світу, нічого нового в цьому плані немає. Я до цього ставлюсь, як до нормальної ситуації, і завдання уряду – займатися тим, щоб захистити свою політику від критики. То в цьому році це ще накладається і на тло підписання Угоди про асоціацію з ЄС, бо в цьому році ми опиняємося у ситуації, коли є зовнішні чинники, які свідомо зацікавлені і не приховують, що вони будуть робити все, і до дня підписання Угоди про асоціацію і після неї, щоб Україна занурилася в хаос. Вони розцінюють відхід України як свою геополітичну поразку, як фактично загрозу існуванню Росії. Більше того, це окрема тема для розмови, я вважаю, що це єдине правильне припущення, яке вони роблять.

Але насправді потрібно розуміти, що і до дня підписання Угоди, і після нас очікують справді доволі важкі часи, бо будуть кроки, які будуть здійснюватися зі сторони Росії. Я з цього приводу розмірковую, яке ж зробити порівняння із реального життя, щоб люди зрозуміли, що відбувається. Нам відкрито кажуть: якщо ви підпишете Угоду про асоціацію з ЄС, вам буде погано, у вас буде все погано і так далі. А коли ти питаєш «а чому?» – «а тому, що ми вам зробимо погано, тому що ми прикриємо вашу всю торгівлю і так далі», при чому про норми СОТ вже не йдеться – просто ми зробимо вам погано. Тут я згадую реальну історію, без прізвищ, коли чоловік, значно старший за дівчину, який був дуже в неї закоханий, казав, що якщо ти підеш від мене до іншого, то тобі буде дуже погано, бо я тобі плесну в очі кислоту. І на жаль, так сталося, цю кислоту в обличчя таки кинули. От насправді ми зіштовхуємося з цією погрозою, що нам свідомо будуть робити погано, не тому що нам буде погано з ЄС, а тому що нам будуть намагатися зробити погано за наш вибір. І це теж потрібно усвідомлювати.






Алексей: - Последние годы Украина целенаправленно углубляет сотрудничество с Китаем. Насколько такая политика отвечает экономическим интересам государства?

Борис Кушнірук: - Наше співробітництво залишається звичайно на низькому рівні. Я хотів абсолютно з інших причин подивитися на статистику Держкомстату, але вчора і позавчора сайт Держкомстату лежав, і я не мав можливості залізти і проаналізувати. Було бажання продивитися, тоді я був би більш переконаний з конкретними цифрами торгівельних відносин між Україною і Китаєм протягом певного проміжку часу.

Наш товарообіг зростає, але він є доволі негативний. Якщо раніше ми казали, що з Китаю ми веземо «ширпотреб», що Китай – це лише примітивні товари, то на сьогоднішній день більше 50% китайського експорту (це не в Україні, а взагалі) – це машини та обладнання, тобто Китай стає все більш потужною індустріальною державою, яка виробляє високотехнологічні товари, виробляє вже наукоємну продукцію. І виходячи з цього, потрібно розуміти, що Китай є третьою по міцності економічною силою в світі, мається на увазі, що є США, є Євросоюз, більш-менш можна вважати держави у ньому спільними як одиниця, і є Китай. При тому, враховуючи розмір населення – 1 мільярд 362 млн – станом на 1 січня 2013 року (принаймні, так за даними статистики Китаю), так от зрозуміло, що при такій чисельності населення можливість для розвитку і збільшенні ВВП у Китаї величезні.

Китай буде збільшувати потужність, а це означає, що як ринок, Китай є надзвичайно цікавим для України, також з точки зору інвестицій з Китаю в Україну. Якщо говорити про дані статистики Китаю, то у них станом на 1 липня цього року більше трьох трильйонів золотовалютних резервів, тобто це доволі ліквідні кошти, які є у китайського уряду. Тобто є величезна можливість для інвестицій в Україну, вони є значно більшими, ніж собі може дозволити США.

Виходячи з цього, безперечно, співробітництво з Китаєм може бути надзвичайно цікавим і важливим, і більше того, це потрібно розглядати не просто як «нам не подобається Росія, нам не подобається Європа, нам не подобаються США – тоді будемо ми з сьогоднішнього дня дружити з Китаєм» – нічого подібного. Безперечно, ми маємо максимально скористатися тими можливостями, які нам дає підписання Угоди про асоціацію, при чому не з точки зору навіть того, що у нас збільшиться товарообіг, а з точки зору стандартів і якості продукції, яка випускається, технологічних процесів.

Чому? Тому що, якщо ми маємо всі стандарти, які відповідають Євросоюзу, то ці товари автоматично стають більш конкурентоспроможними на всіх зовнішніх ринках, в тому числі і китайському. Бо одна ситуація, коли ми кажемо, що наші товари відповідають українським стандартам, які відповідають українським ГОСТам, і зовсім інша, коли ми кажемо, вибачте, наші стандарти відповідають повністю Євросоюзу. Зрозуміло, що у цьому випадку наші товари стають більш конкурентоспроможними на всіх ринках: Європа, Азія, Африка, Латинська Америка, тому з цієї точки зору Угода про асоціацію надзвичайно важлива сама по собі.



Але при цьому потрібно розуміти, що є третій світ – це Азія і, в першу чергу, Китай – і там можливості для співробітництва, для максимально плідного використання інвестицій в Україну. А Україна є справді надзвичайно недооцінена з точки зору інвестиційних можливостей, ми значно більше можемо залучати інвестицій, ніж ми залучаємо зараз, при чому можливості пов’язані з надзвичайно вигідним транспортним сполученням, природно-кліматичними умовами, тому ми можемо суттєво збільшити виробництво аграрної продукції, при чому не тільки на рівні первинної, коли ми вирощуємо пшеницю чи соняшник. Можливо не всі знають, що більше 50% експорту в світі соняшникової олії дає Україна, це також інша аграрна продукція.

І тут одразу виникає комплекс завдань, які нам потрібно вирішити: це зберігання, переробка, логістичні потреби в інвестиціях, потреба в сільському машинобудуванні і машинобудуванні, пов’язаному з переробкою продукції харчування, окрім того виникає інтерес взагалі до транспорту – це один блок.

У нас також є блок надзвичайно цікавий, де нам були б цікаві ті ж китайські інвестиції в нашу машинобудівну галузь, в тому числі використовуючи наш науковий потенціал. Я знаю українські інститути, які працюють конкретно на Китай на сьогоднішній момент, фактично люди отримують дуже пристойну зарплату – більше 1000 доларів на наукового співробітника, у когось більше, у когось – менше, але це забезпечується саме за рахунок того, що вони фактично виконують замовлення для Китаю. Тобто науковоємні моменти люди вирішені тут, а працюють вони повністю на Китай.

Тобто у нас все ж таки зберігається величезний науковий потенціал, а ще візьміть програмні продукти – у нас там є величезні можливості. Справді, ми уже зараз є провідною країною у світі з точки зору розробок, а потенціал у нас в цьому величезний, він може бути більший, ніж ми зараз отримуємо від того ж транспорту. І тут нам теж може бути вигідним співробітництво з Китаєм, в тому числі з виходом на треті країни світу, бо є Африка, є Латинська Америка, де Китай значно активно займає позиції, і туди вийти разом з Китаєм для України було б дуже вигідно, враховуючи саме цю синергію потенціалів України і Китаю. Є Близький Схід, який теж може бути цікавий для України, не тільки на рівні, вибачте, постачання борошна та курячого м’яса. Є величезні можливості, цим просто потрібно серйозно займатися і налагоджувати максимальне співробітництво для того, щоб китайські інвестиції пішли в Україну.






Денис: - Принятие бюджета перенесли. По Вашему мнению, когда может быть принят бюджет на 2014 год, какие факторы будут определять его ключевые показатели?

Борис Кушнірук: - Як і в минулому році, ми спостерігаємо кумедну картину, коли начебто бюджет внесли в парламент, тобто виконали норму бюджетного кодексу 12 вересня, але потім він начебто був відправлений назад. Йдеться про те, що уряд не підготовлений, тобто бюджету в реальності немає. Причин для цього кілька.

Очевидно, що не прораховані ризики, пов’язані з ти, що може відбуватися у зв’язку з надто активними діями Росії на українському напрямку, і справді існують ризики того, що Росія буде намагатися дестабілізувати ситуація в Україні, а це відобразиться на надходженні у бюджет, а значить це потрібно враховувати.

В минулому році була зроблена помилка: з метою фінансування соціальних витрат, вже протягом року (не ще коли готувався бюджет 2012 року, бо спочатку бюджет 2012 року був підготовлений більш-менш коректно, і потім події показали, що фактично якщо б зберігалися ті показники, які закладалися наприкінці 2011 року на 2012 рік, то він був би виконаний), а у 2012 році, як пам’ятаєте, були парламентські вибори, було прийняте рішення підняти дохідну частину на 30 млрд, бо потрібно було за рахунок чогось профінансувати додаткові соцвитрати перед виборами. В результаті ми підвищили соціальні витрати на 32 млрд, а недовиконали бюджет на 29 млрд, тобто це збільшення, яке було здійснено протягом року, призвело до того, що не був виконаний бюджет минулого року.

В бюджеті на цей рік заклали зростання фактично на ті ж цифри, які б мали бути у минулому році у зв’язку із збільшенням, але наша економіка не демонструвала жодних підстав для цього. В результаті у нас інфляція значно нижча, ніж очікувалася, моментами наступали періоди дефляції, а на споживчому ринку дефляція і залишається, криза поглиблюється не тільки з точку зору зовнішніх факторів, але й внутрішніх, і в зв’язку з цим, реальне виконання бюджету є фактично на рівні виконання минулого року. І ми отримали ситуацію, коли бюджет, імовірніше за все, не буде виконаний десь на 25 млрд. Тому ми знову ж таки ми опиняємося у ситуації недовиконання.



Так от десь з місяць назад була доволі показова заява Азарова, в якій він особливо наголосив, що він звертається до міністра фінансів щодо коректності показників зростання бюджету на наступний рік, не по відношенню до плану, який буде виконаний на оці 25 млрд, а по відношенню до реальних показників, які будуть в цьому році. Бо інакше ми зіштовхнемося з проблемою недовиконання бюджету.

Тут потрібно зрозуміти, що відбувається в Україні. В Україні, на відміну від звичайних країн світу, нічого страшного не відбувається, тому що в усьому цивілізованому світі, в країнах, де існує чітка процедура роботи з бюджетом, фактично відбувається наступна річ: якщо бюджет недовиконується, має бути проведений офіційний секвестр, при чому рішення про це не може прийняти сам уряд: хочу фінансую ці затрати, хочу – не фінансую – вони всі встановлені законом, не можна взяти і сказати «а я не хочу фінансувати». А це як? Вибач, це закон! Ти маєш вийти на ринок, взяти запозичення і профінансувати. І тому у багатьох країнах світу відображається така річ, як зростання дефіциту. Дефіцит зростає, тому що уряд має профінансувати, попри те, що у нього падають доходи, всі статті видатків.

В Україні все не так. Уряд прийняв рішення «я не фінансую ці статті» і пояснює тим, що у нього немає грошей. А як же закон? А закон – пішов він туди подалі. В усьому світі ця процедура регулюється зовсім іншим чином: якщо виникає ситуація, коли ви розумієте, що ви не можете профінансувати видатки бюджету, у вас менші надходження, чи ви не можете залучити кошти для того, щоб профінансувати цей дефіцит бюджету, ви зобов’язані офіційно провести зменшення витрат, ви маєте провести секвестр бюджету.




Що це таке? Це коли скорочення буде відбуватися не за принципом «що хочу – те й скорочую», а за конкретною процедурою: наприклад, встановлюється, що всі видаткові статті мають бути скороченими на 10%, всі, не за вибором «це фінансую, а це ні» – а всі статті. При чому процедура така: спочатку уряд терміново має вийти в парламент, якщо у нього падіння доходів чи він не може профінансувати більше певного відсотку своїх видатків, і сказати, щоб депутати скоротили видатки бюджету. Тобто, щоб депутати визначили, які статті вони скорочують, а уряд не має права самостійно розпоряджатися грошима, які у нього є. Визначити, на що витрачати кошти, у нас може тільки представницький орган влади, а у нас, на жаль, цієї процедури не має.



Хоча я казав про те вже кілька разів, що це абсурдна ситуація, ця норма породжує корупцію у країні, при чому не тільки для цього уряду, а й для всіх попередніх урядів, тому що фактично уряд сам визначає, що йому фінансувати. І більше того, йому навіть вигідно, щоб виникав дефіцит, бо у цьому випадку він же вирішує, що йьому профінансувати, бо до нього мають прибігти і попросити до фінансувати: «Знаєте, Вася, такі складні часи, дуже важко профінансувати вашу статтю» – виявляється, що ви маєте заплатити, щоб саме ваша позиція була профінансована. Такого не допускається ніде у світі.

Тому важливо, щоб процедура скорочення видаткової частини була максимально прописана, як це має відбуватися. На превеликий жаль, у нас в бюджетному кодексі все йде на відкуп уряду, саме він фактично визначає це. У нас не виконується бюджет, при чому суттєво не виконується, а це навіть не означає, що буде зростати дефіцит, бо дефіцит – реальні видатки і реальні надходження. Так от у нас доходи можуть справді впасти, а при цьому уряд може собі дозволити просто не фінансувати статті і ще проголошувати, що у нього покращилася ситуація, бо у нього дефіцит бюджету став менший, ніж він собі там запланував, а він менший просто тому, що він не фінансує статті витрат, які є, які визначені законом.

Тому ситуація на сьогодні така: справді існує проблема, чому недофінансована в цьому році дохідно-витратна частину десь на 25 млрд, і якщо йти від формальних показників, які ми закладали на цей рік, то ми, імовірніше всього, отримаємо таке ж недофінансування і в наступному році. А якщо це недофінансування накопичується, то ми фактично перетворюємо бюджет в касу видачі зарплат бюджетникам і по соціальним виплатам. І там фактично відсутні можливості для розвитку, для здійснення заходів, як потрібні, для того, щоб покращити стан доріг, для проведення реконструкції бюджетних установ, утеплювання їх і так далі – якщо цього всього не здійснювати, то ми будемо мати зростаючі проблеми. І з цієї точки зору, сказати, що ми побачимо на виході, немає що, бо всім потрібно зрозуміти, що 2014 рік – це рік передвиборний, і уряд, і президент будуть зацікавлені в тому, щоб зробити бюджет як можна більше соціальним, хоча як він може бути вже більш соціальним – вже невідомо, бо на сьогоднішній момент він і так перетворився на касу виплат бюджетникам та соціальних виплат.

Тому потрібно дивитися, що збирається робити уряд і з якими показниками виходити на люди. Я не люблю займатися прогнозуванням, бо, безперечно, в уряді є різні групи, різні лобістські їх представники, аграрного лобі, металургійного тощо, які будуть казати: «щоб там не відбувалося в країні, а нашу статтю потрібно профінансувати повністю». Та вони ще не вийшли в парламент, а там ще сидить до бісової купи лобістів, які будуть вимагати: «робіть, що хочете, а мою територію ви маєте профінансувати в такому-то обсязі». Тому, імовірніше за все, що ми будемо спостерігати, коли уряду потрібно буде занизити показники дохідно-видаткової частини для того, щоб мати можливість для торгу з парламентом.



Прогнозувати цифри не можу, бо вони залежать не від мого прогнозу, а від багатьох факторів, які будуть позаекономічними, вони пов’язані з боротьбою внутр