25 липня в редакції інтернет-видання Новости Украины – From-UA  на онлайн-відеоконференції був депутат Київради від фракції «Батьківщина», екс-голова Києва за період часу від Революції гідності до виборів президента Володимир Бондаренко. Відповідаючи на питання наших читачів, він розповів про реформи від мера Києва Кличка та його команди, про те, що потрібно знати, щоб правильно керувати столицею та наблизити її до рівня європейської, і чому місто каштанів відстає за розвитком від Львову та Вінниці. Детальніше – читайте далі.

Алексей: - Здравствуйте, Владимир Дмитриевич, вопрос следующий: насколько тяжело управлять таким большим городом как Киев, и достаточно ли будет Кличко одной доброй воли для этого? Ведь, по большому счету, он – спортсмен, а не управленец. И еще один вопрос, как вы считаете, насколько Кличко самостоятелен в собственных решениях? Он подбирает команду которая помогает ему добиваться поставленных целей, или наоборот, он всего лишь «ширма», «свадебный генерал»?

Володимир Бондаренко: - Київ – це дійсно величезний мегаполіс, і в ньому є кілька великих блоків, які потребують управлінських рішень. Це, насамперед, політичний центр. Тут буває дуже багато різних подій, які накладають відбиток на життя міста, тому треба постійно тримати в полі зору всі політичні структури, які працюють у Києві. Тому в КМДА є спеціальний підрозділ, який цим займається. Є різноманітні господарські підрозділи, в тому числі економіка міста, яка сьогодні, на жаль, має величезну кількість підприємств, які практично не працюють або згорнули своє виробництво. Є малий бізнес, середній, є торгівля, є проблеми благоустрою, є питання інженерних комунікацій, опалення, забезпечення водою, газом, електроенергією, є транспортні проблеми. Тобто якщо все це охопити, розумієш, що керівництво містом – це комплекс складних проблем.

Я приблизно знав, коли йшов, і коли мені в Уряді запропонували цю посаду на короткий період (тому що ніякої перспективи в цій діяльності не передбачалося, бо через три місяці повинні були пройти вибори), щоб втримати місто у тому складному положенні, в якому він був на той час. Які були проблеми на той час?

По-перше, Майдан ще жив якимсь життям. Причому це життя динамічно змінювалося. Там вже не були ті майданівці, які воювали, домагалися чесності і справедливості, Майдан уже наповнився іншими людьми, які приїхали. З`явилися постмайданівські структури, які починали перші кроки по спекулюванню на проблемах Майдану. Після Майдану долучилася проблема кримських переселенців, потім – східних. Весь цей комплекс – це додаткове навантаження.

Україна фактично увійшла в стан війни з Росією, треба було формувати структури територіальної оборони. Це те, чим ніколи ні один мер або керівник міста не займався. Я постарався зрозуміти, а що ж за команда є в Києві і як можна з усім цим впоратися. Скажу, що нелегко, тому що бюджет Києва, затверджений попередньою радою був нікчемним. Якщо у попередні роки він становив 25 млрд, то цього року – трохи більше – 18, з яких 3,1 млрд не забезпечені ресурсом для поповнення – вони були просто намальовані. А якщо від 18 відняти 3,1, то вже виходить менше 15, а плюс ще борги 2,6 млрд треба виплатити до жовтня. І ці проблеми можна було вирішити без наявності КМДА, тому що голова міськадміністрації не має права хоч на копійку поміняти бюджет, який затверджений колишньої радою, і змушений був працювати в рамках фінансування за основним розпорядком кредитів.

Уявіть собі, я приходжу в кабінет – а у мене на столі вже лежить записка, що грошей на інсулін для тих людей, які можуть померти за його відсутності, або, наприклад, які на гемодіалізі, немає грошей. І в такій ситуації я змушений був маніпулювати грошима усередині відомства, це було ручне управління. Але кадри залишилися ті ж, що і були. Багато звикли працювати в умовах, які були при старій владі, тобто київська влада проектувалася як наглядач за сферами, які були надіслані до того ж Олександру Попову, який і сам представляв інтереси тієї влади в повному обсязі. Вони були надіслані на сфери, тому як єдине ціле КМДА була відсутня.

Тому коли ми говоримо про те, яке це місто, то вже сьогодні Віталій Володимирович висловився, що він не думав, що тут так багато проблем. Він не думав, а я знав, що їх багато, і можу охарактеризувати той обсяг робіт, які потрібні в Києві, як щось подібне пеклу, потрібно було шукати масу виходів кожен день.

Нам довелося розбиратися з тим, які люди залишилися на Майдані. З них було сформовано перший київський міліцейський батальйон, були сформовані основні структури 12-го батальйону територіальної оборони. Я, приступивши до роботи, одразу сказав, що це місто надзвичайно нестійке, і його сьогодні треба сприймати по-іншому. Ми підняли питання про те, що треба запустити всі 500 з гаком притулків.

Я хочу звернути вашу увагу, що ми можемо втратити постачання питною водою за добу, тому що вона може бути або отруєна, або може бути терористична аварія на водопроводі, тому ми почали відновлювати всі 200 з гаком бюветів питної води – і зробили цю роботу. Ми почали вивозити з київських підприємств тисячі тонн сміття, бо в Києві близько 600 підприємств мають у своїх виробничих потужностях використання хлору та аміаку. І в місті ніхто не звертав увагу на те, що сьогодні і хлор, і аміак можуть бути замінені. Нітрат хлору, який абсолютно безпечний для життя людей, не застосовувався в Києві, а на водопроводах величезні запаси хлору, і якщо туди потрапить бомба, то більше 200 тисяч людей одразу потрапляють у зону ураження. Всім зрозуміло, що аміак у холодильних установках можна замінювати на фреон, який абсолютно безпечний. Ми почали цю роботу.

Тобто проблема забезпечення стійкості міста була основною на початку діяльності адміністрації, яку я очолював. Вона включала також зміну політики капітальних ремонтів на водопроводах, на системах теплозабезпечення, тому що постійно міняти іржаві труби на такі ж, які заіржавіють через рік – це була божевільна політика. Тому ми запропонували, щоб всі ремонти проводилися з використанням нових матеріалів. Якщо це холодна вода, то потрібні інертні пластики, а якщо це гаряча вода або опалення, то потрібні тільки попередньо ізольовані труби. І ті, і інші лежать до 60 років, а сьогодні у нас унікальне становище в місті: тільки 7 % попередньо ізольованих труб було на початок моєї діяльності, а більше третини водопроводів – це вже не труби, а мінеральне утворення у вигляді труби. Тому коли Кличко задекларував, що нам треба поставити на водопроводах потужні німецькі очисники у Дніпровському та Деснянському районах, я хочу сказати, що це абсолютно неправильне рішення, тому що як би ви не чистили воду на водозаборі, вона все одно прийде до крану така ж, як і сьогодні приходить. Труби іржаві, старі, йде підмішування ґрунтових вод і т. д. Очевидно, політика повинна бути інша.

Ймовірно, людям треба запропонувати самим встановлювати у себе на кухнях водоочисні прилади, а труби міняти. Нам вдалося поміняти 50 км труб за цей короткий період. Стійкість міста забезпечує очищення від того бруду, що є на Бортницькій станції, на тих полігонах, які оточують Київ і які вже переповнені. Тому ми почали широку інвестиційну програму. Зокрема, Японія підписала з нашим Урядом фактично весь пакет угод, який дає можливість використовувати на Бортницькій станції близько мільярда доларів, щоб зробити її чистим об'єктом. Розпочалися роботи по договірній програмі про створення навколо Києва 8 великих сортувальних станцій для сміття різного походження. Зацікавленість виявили деякі закордонні фірми, які захотіли забирати у нас скло, папір, органіку, метали за те, що вони побудують ці сортувальні станції. І місто буде очищатися, а не засмічувати, як це сьогодні є на полігонах. Сміття б сортувалося, і у нас би не було того сміття, яке сьогодні проникає при інфільтрації в питну воду.

Тобто проблема стійкості міста була проблемою номер один. Вона також включала створення військового підрозділу в обласних центрах та Києва за розпорядженням Генштабу. Ми пішли на цей крок матеріального забезпечення, тому що військові організації створювалися виключно Мінобороною шляхом призову на армійську службу. Але тоді з майданівців були сформовані перші батальйони, про яких я говорив, пізніше частина майданівців пішла на будівництво в Києві, частина поїхала. А ті, хто залишилися, це зовсім не майданівці, там їх вже дуже мало. Там залишилися в основному люди, які мають махновські елементи у своїй поведінці, ті, хто паразитує на проблемах Майдану. Тому це був непростий період.

А коли приїхали понад 3 тисяч кримських переселенців, ми перші в Україні створили центр по роботі з переселенцями, який вирішував 6 проблем. Треба було зареєструвати, потім надати соціальне забезпечення – пенсії і допомогу, потім розмістити їх на проживання, треба було влаштувати їхніх дітей в школи і садочки, при необхідності забезпечити їм лікування. Також людям треба було забезпечити роботу. У нас було створено 8 тис. вакансій, і багато ними скористалися. Потім Ярема, який був першим віце-прем'єром, на нашому прикладі також поширив цю практику по всій Україні.

Друга проблема, яка мене хвилює – це проблема протекціонування київських виробників. У Києві є безліч заводів і фабрик, які стоять наполовину. І мене просто шокує, що з 12 тис. київських перевізників 8 тисяч везуть свої прибутки в інші міста України, і ми їх втрачаємо. З 42 хлібопекарських підприємств сьогодні в Києві завантажені наполовину, тому що харківська фірма завдяки Азарову заволоділа Київською областю і одним з районів Києва. Ми сьогодні знаємо, що генеральні підрядники на основних об'єктах у Києві – це східні і південні фірми, а не київські. Ми говоримо про те, що 7 великих підприємств фармацевтичної промисловості в Києві не можуть збути свою продукцію. Колись було 300 комунальних аптек, а залишилося 83. Зникають і великі аптеки, наприклад перша, яка знаходиться близько «Вареничної Катюша». У нас такі підприємства, як Дарницький хімфармзавод, Київмедпрепарат, Гемопласт і т. д. – вони сьогодні не збувають в Києві продукцію. Такі були корупційні тендерні закупівлі, що їм довелося шукати ринки, а Київ, на жаль, купував китайську, індійську продукцію.

І тому проблема продукування власного бюджету – це проблема бюджету Києва, який міг би наповнюватися, а він не наповнювався. І от проблема з протекціонування вона торкається і забудов і всіх інших питань: там треба міняти політику і ми почали цю зміну; транспорт Києва не переглядався зі схемою транспорту Києва з 1968-го року. Троєщина і сьогодні – це окремий виселок, як кажуть, з якого добратися до центру Києва на правий берег практично дуже важко. Тому ота брехня, яку порозповсюджували багато кандидатів про те, що троєщинське метро буде, вона сьогодні повинно бути розглянута як ситуація, на яку треба багато грошей. І тому, коли я прорахував, що для такого метрополітену треба приблизно 26 млрд. гривень, а бюджет Києва 15,5, або 12, якщо чесно сказати, то тоді вибачайте, грошей таких нема. Де шукати вихід з цієї ситуації? Ми його найшли.

Ми знайшли три варіанти такого виходу. Ви пам`ятаєте, є такий міст біля річкового вокзалу, він проходить через Дніпро? Це міст, який готувався для лінії метрополітену. Але щоб доїхати до цього моста з Троєщини, треба проїхати дачний кооператив, який сперечається всі ці роки – не допускають там люди. Тому ми придумали схему можливого каскаду, спеціальних мостів і переїздів, які б перекинули цю транспортну артерію. Для цього треба всього 2,6 млрд., і тоді треба б було слати рейкову мережу, наприклад, на шпали, але не тільки для метро, а й для трамвая, який в першу чергу, який міг би забезпечити перевезення пасажирів на цей бік, використовуючи оту систему, яка б пізніше увійшла би в систему метро.

Але є ще простіше рішення, я провів тоді переговори з Олексієм Мефодійовичем Кривопішиним, начальником Південно-західної залізниці, і це питання принципово можна б було вирішити шляхом перевершення транспортного вантажного потоку в місті Києві з лінії, яка веде на Петрівку, на іншу лінію, там де міст Кірпи – і тоді там звільняється ціла лінія від вантажних поїздів і київська електричка, яка повинна мати 12 сцепів, а не 3, як зараз є, а інші стоять під парканом, і для їх ремонту треба лише 7 млн. гривень. От тоді можна було б пустити з Троєщини ці поїзди, ці міські електрички на правий берег (а там готова і лінія, і станції) і перевозити людей до Петрівки, до метро.

Це можна здійснити, та часу було не так багато, в мене було лише три місяці і притому, я ж кажу, проблем було дуже багато. В бюджеті було такі дірки, які й сьогодні, нажаль, не залатані. І вчора було засідання Київради і якось обминули це, та й взагалі себе якось дивно себе веде. Я, як депутат, наполягав і кілька раз призивав, що нам треба засідати по два рази на тиждень, а не раз у місяць, поділити портфелі роз`їхатися, розбігтися.

На сьогоднішній день не вирішені питання з фінансуванням освітлення київських вулиць – 0 в бюджеті. Світлофорне господарство – 0 в бюджеті. На поховання мерців, у яких немає родичів, так звані безгоспні трупи, також немає грошей. Немає грошей на харчування дітей,  навіть на молоко, на хліб. Їм би треба було негайно переглянути бюджет. Повикидати звідти абсолютно безглузді трати. Наприклад, у Києві є готові проекти на різні об`єкти приблизно на 100 млрд. гривень, я не помилився – на 100 млрд. гривень є! А разом з цим в бюджеті і в плані соціально-економічного розвитку заплановано трати грошей на нові проекти. Якщо ми не маємо грошей реалізувати старі, вже зроблені, то навіщо робити нові, щоб ті старі просто були б вже нікому не потрібні, бо зміняться правила забудови і т.д.? Оце, я вважаю, одна з безглуздих трат.

Є деякі трати, як ми їх називаємо «хотєлками», на які депутати, в т.ч. народні, шукали можливість побільше нажитися на Києві, тому висловлювали свої «хотєлки», підсовуючи документи, і Київ тратив гроші не туди, куди треба, а туди, куди їм хотілося. Хотів би звернути увагу на те, що є деякі сфери міського життя, які уже давно треба реформувати, ті ж МАФи, їх величезна кількість – до 36 тисяч малих архітектурних форм на території Києва, які, як мінімум, повинні бути соціалізовані. Я стою не на тому, щоб їх знести, а на тому, щоб їх упорядкувати. Є та частина МАФів, які не можуть стояти біля метро, біля шкільних і ВУЗівських приміщень, біля будинків, але є і такі, які сьогодні дають роботу тисячам людей. Люди на цьому живуть, і у них інших прибутків немає. Їм треба видати паспорти на ці МАФи – і вони б працювали не під «кришею» (хоча це російське слово, але воно дуже характерне, кришувальниками є прокурори, міліціонери, державні чиновники, і т.д), а платили би до міського бюджету приблизно 800 грн. в місяць: на вивезення сміття і на електроенергію, яку вони все рівно споживають. Ви можете собі уявити, що ця вся система сьогодні користується електроенергією по сірим або чорним схемам. А це треба упорядковувати і т.д. Тобто проблем море, багато.

Тому мене сьогодні не дивують фрази нинішнього керівника міста, що він здивований, що проблем так багато. Бо треба ходити на сесійні засідання. З трьох сесійних засідань, я його бачив на першому з вітальним словом, на другому – з вітальним словом, а на одному зовсім не бачив. Тому, це не нормально. Я вважаю, що Київ обрав мера, який повинен взяти на себе всю відповідальність, він дуже хотів бути єдиним начальником, об`єднати все і вся, свою посаду – будь ласка. Я вітаю його на цій посаді, готовий допомагати, але його очевидно консультації не цікавлять. Жодного питання він мені, як колишньому керівнику виконавчого органу, за цей період не задав. Навпаки, тих людей, яких вдалося залучити – добрих, хороших фахівців, тих постмайданівських людей, які замінили собою тих, хто був призначений владою Януковича, тих, хто був призначений владою Азарова, він їх або залишає, або повертає тепер, що є абсолютно не нормальним з політичної точки зору. Це удар по всьому Києву.

Инна, Киев: - Владимир, добрый день! Скажите, пожалуйста, как будут обстоять дела в горячей водой в столице зимой, если летом такие перебои. Да что говорить, в некоторых районах ее вообще нет уже как пар месяцев? Как будет решаться эта проблема и как ее решать самостоятельно, если киевские власти будут не в силах ее решить?

Володимир Бондаренко: - Ну давайте розпочнемо з того, що це дійсно проблема непроста. Непроста вона тому, що за багато останніх років накопичилось біля 3-х млрд. боргів перед газовиками, тобто Укрнафтогазом. Але, я ще раз підкреслюю, Київ має можливості компенсувати деякі наші газові проблеми іншими видами палива. В Києві є п`ята і шоста ТЕЦ, які можуть працювати на мазуті. В Києві є навіть одна ТЕЦ, яка може працювати на вугіллі. Чому ми сьогодні весь час молимося тільки на газ? Сьогодні треба вести заготівлю того виду палива, який є в Україні.

Сьогодні топічного паливного мазуту в Україні є з надлишком. Сьогодні в Україні є вугілля, також його достатньо. Тому сьогодні треба б було не байдики бити, як це робить сьогоднішня Київрада і Київська виконавча влада, яка думає побудувати ще пару висотних будинків на 50 поверхів або більше. Тому що середовище тих, хто прийшов сьогодні до влади, в основному забудовники або якісь там люди, які звикли жити по старим правилам. В мене є право так казати, тому що я знаю, як це робиться.

Так от сьогодні ми повинні готуватися до зими. Де ви чули, щоб сьогодні хтось готувався до зими? Поки що ніде. А якщо би сьогодні інженери могли би попрацювати над тим, щоб замінити обладнання для спалювання палива, зокрема форсунки і т.д. на ряді котелень, то нам не потрібно можливо використовувати газ в тих обсягах, які були раніше. Це, з одного боку, повинна робити влада: однозначно треба вести роз`яснювальну роботу з людьми, яким чином використовувати електричну енергію в нічному режимі, в денному режимі. В нічному режимі в Україні є надлишкова електроенергія. Ви знаєте, що витрати в нічному режимі на електрику значно менші? Тому електричний бойлер, який ви поставите у себе в квартирі, включите його вночі, нагрієте по нічному тарифу, ви зможете користуватися гарячою водою вранці і практично увесь день. Чекати подарунок від когось не доведеться. Хто має приватні будинки, має відтворювати те, що було безпідставно викинуте. Це є ті грубки, які були на дачах, та потім перейшли на газ…

Люди добрі, давайте усвідомимо, нема в нас цього газу, а ліса захаращені дровами і т.д. Я не кажу, що сьогодні всі повинні все кинути і повернутися в кам`яний вік, але повинні усвідомлювати, що сьогодні є установки, які переробляють полєти, переробляють там різні дров`яні компоненти, які можна спалювати. А це не просто спалюється на кострищах, і цього не можна робити. Ми повинні переглянути систему, яка би повернула нам можливість використовувати український торф, українські компоненти до брикетів, із соломи, дров і т.д.

Так, для Києва це не зовсім прийнятно, це величезний мегаполіс. Але я вам сказав, що можна реконструювати наші котельні, оптимізувати їх, тому що котельня, яка знаходиться за 11,5 кілометрів від Південної Борщагівки, подає туди теплову енергію і гарячу. Це безглуздо. Треба сьогодні включити котельні, які стоять як резервні на підприємствах, які знаходяться поряд, наприклад, на вулиці Пшеничній є прекрасна котельна, яка б могла спокійно гріти Південну Борщагівку. Її треба реконструювати під мазут, включити і забути про газовий компонент в опалюванні Південної Борщагівки. Але цим треба займатися. Не просто вибивати чергові ділянки для забудови.

От я був вражений, коли в Київраді було винесено ніби таке простеньке питання – перепідпорядкувати Київзеленбуду лісопаркове господарство Святошинське, Дарницьке, і інші. Для чого? Статус лісу в лісопарковому господарстві оформляється Кабінетом Міністрів Законом України, а статус зелених насаджень в Київзеленбуді такий, що актом можна списати гектар, два чи три, все вирізати, і ніхто не буде нести за це відповідальність. Ми не пропустили це питання, але його тягнули, щоб прибрати таке управління по захисту пам`ятників історії культури – просто знищити його фактично для того, щоб можна було зносити без будь-яких проблем старі будинки на Подолі, в центральній частині міста.

А хто цим займається? Давайте проаналізуємо нашу найближчу історію! Перший на території російській імперії телеграф знесла фірма, яка належить відомому в Києві забудовникові, який сьогодні має досить серйозне представництво у виконавчій владі. Хто зніс сьогодні ці технічні споруди водогонів? Тобто сьогодні є багато проблем – біля 200 київських будинків, які мали прекрасні фасади, сьогодні зникли з лиця землі. І архітектор Гайдамак, він запропонував хоча б на пам`ять залишити ці фасади, штучно відтворені на будинках, які спроектувала одна архітектор на Подолі для Центра Ахметова. Я маю на увазі Ларису Скорик. Так вона збудувала там такі хайтековські споруди – то якби їх прикрасити хоча б тими архітектурними речами, які б характеризували фасади будинків в стилі бароко, в стилі класицизму, в стилі рококо і т.д.! Тобто у нас була б хоча би пам`ять того, що було. Так сьогодні це зносять також, і ми не допустили цього вчора.

Є багато інших проблем, але те, щоб сьогодні хтось займався житлово-комунальними розвалинами, фактично нашими житловими будинками – ні слова про це не говориться на сесії Київради. Підготовка до зими не ведеться. І тому, як буде, от питання: чи буде вода, чи не буде вода – ну це все сьогодні дуже підвішене. Ще деякий час є, можна ситуацію врятувати, якби хто-небудь за неї брався. Я вчора хотів задати це питання Віталію Володимировичу, але, нажаль не бачив його, він не прийшов ні на відзначення річниці підняття прапору в Києві, я був учасником тієї акції в 90-му році. Там прийшли всі керівники Києва, які були перед цим, тобто там був Олександр Миколайович Мусіюк, там був Арнольд Григорович Назарчук, там був Іван Миколайович Салій, там був Олександр Олександрович Омельченко, там не було Леоніда Михайловича Черновецького, не було Олександра Павловича Попова і не було Віталія Володимировича Кличка, ну нажаль.

От цікаво, чому, я не знаю. Я хотів задати питання: чи будемо ми готуватися до зими, чи ні? По-перше, я не відчуваю ніякої підготовки, і вона точно не ведеться. Те, що вдалося нам зробити: заборонити перекладання в старих матеріалах труби, що дасть можливість вісім вулиць перекласти уже стійко, тому що під ними трубопровід уже 60 років. А якщо він буде лежати 60 років, то на нього треба класти асфальт, а не ляпати дірки і ямки, а класти постійно серйозний асфальт, який лежав би десятиліттями. Тому що місячний ландшафт у Києві при беззмінній політиці за останні роки, капітального ремонту відтворення мережі і доріг, він ніколи не закінчиться – ми весь час будемо рити, ламати, ремонтувати, вставляти шматки і т.д. Я можу сказати, що те, що сталося на бульварі Шевченка, коли прорвалася п`ятисотка гарячої води, не можна було її так робити, як зроблено, нажаль. Я вже на це не впливав, не міг вплинути. Але її знову поклали в старий кожух, замість того, щоб замінити між засувками. Там через 2-3 роки таке ж станеться. Там і зараз валиться земля. Тому від однієї засувки до іншої засувки треба було міняти шматок труби на стійку 60-рокової тривалості. А так зробили знову ляп-тяп, і ми з вами, якщо будемо жити рік або два, то дочекаємось чергових провалів, ремонтів і т.д.

Игорь, Киев: - Какой из городов в Украине считается самым благополучным по развитию? Чего не хватает нашей столице, чтобы считаться лучшим городом в стране?

Володимир Бондаренко: - Благополуччя міст – комфортність життя людей залежить від багатьох факторів, є об`єктивні фактори: місто на березі моря чи в прекрасному гірському пейзажі, чи в якомусь такому масиві, де є вода і ліс – це богом даровані особливості Києва, вони унікальні, феноменальні. Київ має унікальний рельєф, має прекрасне лісове кільце навколо. Чи воно збережеться чи ні – я не знаю. Подія з цим лісопарковим господарством засвідчила, що у владі є забудовники, які б хотіли на цих лісових масивах створити свої чергові творіння, які вже прикрашають правий берег Дніпра, їх декілька. Людина, яка очолює фірму, яка їх побудувала, сьогодні є першим заступником у Віталія Володимировича, тому в місті є хороше місце для того, щоб туди перенести ще декілька таких фалосів, які стоять, вибачаюсь. Боюсь, щоб цього не сталося. Буду боротися з цим.

Друге – є суб`єктивні речі, це організаційні, фінансові, і я би сказав політичні, а конкретніше – політика керівництва міст. Вони прекрасно реалізуються з різними нюансами, наприклад, у Вінниці, це зробив Володимир Борисович Гройсман, у Львові це зробив Андрій Іванович Садовий, в Кам`янці-Подільському – хоча там сьогодні інше керівництво, але розпочинав його колишній перший заступник Олександра Павловича Попова, також хорошу політику керівництва вибудовували у Енергодарі. Це міста, які в чомусь пішли вперед.

Наприклад, в тому ж Кам`янці-Подільському ви можете відкрити сайт міської влади і побачити до копійки, скільки грошей за день надійшло і звідки, і скільки грошей за день було витрачено і куди. І якщо ці трати не відповідають бюджетним призначенням, визначеним Радою, зразу видно, що це є порушення фінансове і т.д. В Енергодарі працює система самоорганізації населення унікальна. Її автором Закону про органи самоорганізації населення України, я просто в захваті від того, як включилися люди в організацію власного життя. Вони сьогодні там вирішують такі питання, які у нас для влади недоступні, або влада до них не повертається – будування дитячих майданчиків, спортивних, забезпечення дітей харчуванням, охороною громадського порядку. Вони знайшли можливості там зробити так, що люди самі включилися в цю роботу і до влади питань немає. Влада займається крупнішими питаннями.

Вінниця дійсно сьогодні дала зразки унікального благоустрою. Там нинішній Президент наш приклав добре руку. Я їздив декілька разів туди дивитись на унікальні європейського рівня, в Європі навіть такого немає – фонтани, які там працюють. Тому Київ сьогодні почав відставати в усіх відношеннях. Зверніть увагу, люди не звертають, а мені просто боляче, коли їдеш з лівого берега на правий, і дивишся з моста Потону на Лавру – вона перерізана велетенським чорним будинком, який так просто сторчить – ансамбль Лаври знищений. Їдете по проспекту Перемоги і, проїхавши КПІ, бачите стелу на площі Перемоги, а по обидва боки різновисокі жахливі будинки – один вищий, другий – нижчий. Подивіться, яка забудова навколо Цирку, ви там побачите в білу цеглу, у червону цеглу, бетон, пофарбування, ну еклектика в стилі, тобто ансамблю – нуль. Місто в архітектурному плані перетворилось на хтозна що. Воно не функціональне. Воно сьогодні після 200 тисяч змін генерального плану, які свого часу при Черновецькому були зроблені, не має програми розв`язок. У нас сьогодні дуже багато речей, які просто на голову не налазять, як кажуть, з точки зору комфортності, коли тут непрацюючі підприємства перетворюються в будівельні майданчики для житла, які поряд знаходяться з цехами, з цих цехів ще не вивезена різноманітна непотрібна хімія і т.д.

Тобто сьогодні бажання потрапити в Київ величезній кількості мешканців інших регіонів, стимулює попит на житло і це житло втрачає комфортність з точки зору навіть розташування. І коли було запропоновано подвоїти житловий фонд Києва за рахунок діючої території, це був найбільший злочин проти киян, тому що мережі нікудишні, запущені, дороги в жахливому стані, набудувати житло, наповнити кишені – і трава не рости.

Тому на сьогоднішній день ми маємо хороші зразки, і не тільки тут, не тільки в Україні. Можна подивитись на європейські міста, там не могло би бути такої кількості реклами, як у нас, це – жах, ми вже неба і землі не бачимо через рекламу, тому що хтось має від цього зиск. Є сьогодні проблеми іншого характеру – диспропорція в соціальній інфраструктурі і житловій забудові – жахлива в Києві. У нас мікрорайони побудовані і добудовуються житлом, наприклад в Святошино, де забезпечення шкіл ледве вище 40% від потреби, там школи ніде будувати, тому що всі майданчики захоплюють під житло, тому що воно близько від метро. А є мікрорайони, де шкіл 170% забезпеченість. Там демографічна ситуація склалася і населення постаріло, але їх же не перестало бути. За цим треба слідкувати, треба балансувати можливостями міста, будувати там, де в перспективі буде щось потрібно. Житло сьогодні, як домінуючий фактор забудови Києва, ну ніяк не впливає на київську міську чергу, де десятки тисяч людей, їх по-різному рахують, але 200 тисяч черговиків знаходяться в чергах на житло, яке сьогодні будується на 85% для приїжджих з інших міст, тобто ми збільшуємо населення Києва, зменшуючи спільний комфорт для всіх.

Олег: - Вопрос к Вам как представителю БЮТ (бывшему. - Ред.): Ваша сила обвиняет УДАР и «Свободу» в развале коалиции и называет это преступлением и открытием второго фронта Путиным против Украины. Каково Ваше мнение на этот счет?

Володимир Бондаренко: - Абсолютно співпадає. Що змусило УДАР нанести цей удар? Це дійсно удар, тому що в проекті деяких документів Верховної Ради стоїть документ по переадресації 9 млрд. допомоги на нашу армію. Сьогодні він не прийнятий, і я не думаю, що він буде прийнятий. Нам ніхто в Європі не дасть ні копійки запозичення або допомоги, тому що сьогодні розвалилась коаліція і Уряд відійшов в відставку. От перше питання.

Друге питання – а по якій схемі збираються панове ударівці проводити вибори? По якій схемі? Що у нас новий нормальний закон чи буде те, що було? Так тоді Спиридон Кілінкаров, який на Луганщині має високий авторитет і утримував десь там склад зброї у себе, знову буде депутатом. Тобто сюди потраплять люди, які в загальнонаціональному масштабі сьогодні не працюють на Україну. Тобто списки повинні бути поставлені в рамки того Закону, який треба було переглянути, а щоб далі була не нинішня система виборів, яка була придумана Януковичем спеціально для того, щоб протягувати своїх людей через мажоритарну політику, купувати виборців і т.д. Що, не можна було це зробити, не розвалюючи коаліції?

А для чого треба було розвалювати коаліцію в цих умовах в принципі? Коли повинна бути готовність без будь-яких консультацій – оцей удар був нанесений по Україні. Це сьогодні дійсно викликає аплодисменти у Москви. І тому мене дивує, чому Президент не зупинив ці дії. Президент міг би, мені здається це зробити, тому що він же з Кличком домовилвся, як перемогти в Києві, в Україні, ну перемогли, а тепер треба розвалювати і добивати це все? Те, що робить УДАР в Києві, я вже сказав, він просто вибиває з влади людей, які прийшли після Януковича, повертає тих, хто був при ньому. Так можливо це є така політика? Боюсь, що її треба міняти. Її може замінити і черговий Майдан, якщо хтось думає, що так воно буде. Тому що не можна так ігнорувати волю і бажання людей. Сьогодні всі патріотичні сили усвідомлюють ту ситуацію, в яку ми потрапили. Вона жахлива. Вона стала гіршою, а не кращою. Нам треба було дружно йти до того, щоб закінчити якимось чином хоча б ті події, які відбуваються на сході, а оце воно все ні до чого.

Антонина: - На днях Вы предложили Виталию Кличко присоединится к работе Совета обороны Киева. Как он отреагировал на это? Спасибо!

Володимир Бондаренко: - Та ніяк, як звичайно. Віталій Володимирович очевидно розуміє багато, і я йому нагадав про те, що Рада Оборони Києва була створена мною в перші дні моєї роботи. Ми засідали і вирішували питання, пов`язані з забезпеченням водою, сховищами, з вивезенням хімічного бруду з Києва і багато чим іншим. Тепер я дізнаюсь, що створена Рада Цивільної Оборони. Що це за формування, я не знаю. Але ті ідеї, які ми свого часу там втілили, в тому числі і по 12 батальйону територіальної оборони, я хотів би продовжувати допомагати в цьому плані Києву, ні Кличку, ні собі, а Києву. Я йому запропонував це, він промовчав, можливо, він не дочитав.

Рада Оборони Києва проводилася у нас з регулярністю один-два засідання на тиждень. Чому? Тому що за час моєї роботи ми переживали важливі такі моменти, пов`язані з політичними подіями. Зокрема, на той період перепали вибори Президента, відзначення Дня Києва, чергова річниця Перемоги, і кожного разу, пам`ятаєте, нас попереджали, що можливий теракт? І вони не просто біли можливі, вони були заплановані, а ми їх знешкоджували. І коли арештували Сашу Кримського і ще одного його прибічника, які прикидалися майданівцями, жили у нас в Київській міськдержадміністрації, то за ними були встановлено цілодобовий нагляд. Там жили люди, яких я просив там жити, і вони проінформували їх вчасно. Служба Безпеки України арештувала цих ФСБшників, які мали велику кількість пластиду, біфолдових шнурів, вибухівки для того, щоб робити теракти. Ви пам`ятаєте, що на вибори в місті Києві весь час говорили різні адреси, де буде працювати територіальна комісія? Може бути на Печерську, може бути в Голосіїво, може в Солом`янському районі або в Міській Держадміністрації, або на Хрещатику, і в останній момент прийняли те рішення, яке збило з пантелику тих, хто слідкував, де готувати теракт.

Ми сказали, що будемо на Солом`янці, дзвонить тоді мені керівник району Лапанін Андрій Григорович і каже: «Слухайте, у нас трансформатор вибухнув, той, який забезпечує роботу держадміністрації. І всі системи зв`язку полетіли за раз». От і добре, а на той час ми переїхали, були вже чітко спроектовані на Голосіївській адміністрації. Тобто Рада Оборони реально впливала на ситуацію, упереджувала її. Ніхто, можливо, не помічав, але на всі святкові дні: і 9 Травня, і День Києва, і підчас виборів, на всіх п`яти основних мостах Києва постійно працювали люди в спеціальній формі, дорожники, інші. Там нічого було робити, освітлювання там нормальне, ми просто повинні були день і ніч там бути, щоб ніхто собі не дозволив щось підкласти і зробити вибух, і слава Богу, цього не сталося. Тому провівши одне засідання Ради Цивільної Оборони, я не знаю, які питання там вирішують, можливо, той там щось секретить, але там особливих секретів немає. Ми сьогодні маємо постійно моніторити ситуацію з такою небезпекою, як війна. Вона для Києва також є реальною.

Молода сім`я: - Скажіть, будь ласка, який сьогодні стан справ із соціальним житлом в Україні, а якщо бути конкретними, то у Києві? Як молодій сім`ї заробити і досягти того, щоб жити в своїй квартирі у Києві?

Володимир Бондаренко: - Я трошки торкався проблеми забудови в Києві і квартирної проблеми. Я назвав цифру – 240 тисяч безквартирних сімей і от я вам хочу сказати, що є певні категорії: це військовослужбовці, або військові, які пішли в запас, які без квартир. Це велика категорія. У них є свої громадські організації, вони вимагають свого права на житло. Але мене дивує те, що весь час якось іде відмовка, що немає житлової площі, але на території загальновійськового училища, неподалік колишньої Жовтневої, будують кораблі, ну я думаю, не для військових. Сьогодні величезна площа колишніх військових училищ в місті Києві здається в оренду, і хтось наживається на цьому, а площі для забудови немає. Це військові.

Є молоді сім`ї. Були різноманітні програми. Ви знаєте, що це залежить від того, чи Уряд виділить гроші чи ні, і свого часу, коли виділялись такі кошти, то було правило, якщо припустимо будь-яка територія чи будь-який район, збудує таку-то кількість для молодих сімей житла, 10 тис. квадратних метрів, то рівно стільки Уряд на безоплатній основі додає для цієї категорії. Колись така система була, сьогодні, нажаль, у Уряду грошей немає. Міська бюджетна система не витримує цього, тому питання будівництва житла або придбання житла – це стовідсоткова проблема самих безквартирних, і будь-який рух київської міської черги практично неможливий. За період моєї діяльності, мені довелося видати три ордери для спецкатегорії, і до двох десятків ордерів для інвалідів першої і другої групи Великої Вітчизняної Війни на покращення житлових умов, в основному однокімнатні квартири. І були видані Олімпійським чемпіонкам, згідно з документами, які діють в Україні, Юля Джима і Олена Підгрушна отримали однокімнатні квартири. А також була надана одна квартира багатодітній сім`ї.       

Раніше сотнями видавалося, а вже на ділі забудови немає. Будівельники, тобто ті, хто забудовники, домовилися через урядові документи, через Закони України про захист своїх інтересів на тому рівні, що вони нічого місту не передають. Нічого. Тобто можуть передати в грошовому вигляді, у кращому випадку, це для двірників, щоб там обслуговувався будинок, і то дуже проблематично. А так це стала проблемою не вирішеною.

Тому Україні треба докорінним чином міняти політику забезпечення людей житлом. Свого часу Микита Сергійович Хрущов почав будувати, ну на сьогоднішній день, низькокомфортне, але на той час, ідеальне для тих, хто жив у підвалах, хто жив у землянках, житло, так звані «хрущовки». А в селі йшла велетенська революція забудови: в 50-60-х роках в селі будувалося все, що сьогодні збереглося. Нажаль такого кроку сьогодні ніхто не робить. А той крок був забезпечений спеціальною політикою промислової діяльності, зокрема працювали цегельні заводи, величезна кількість яких сьогодні не працюють. Працювали лісопилки, керамічні виробництва, які сьогодні не працюють.

То якщо розробляти політику, вона повинна заключатися не тільки в тому, що давайте будувати, а давайте забезпечувати. Це дасть роботу тисячам і мільйонам людей, а також житло. Тому це в мирний час я би вніс пропозиції, що робити в цьому відношенні. Сьогодні це можна вносити, але притому, що держава не має на грошей, ні резервів, це буде робити важко. Але зміна державної політики житлової забудови повинна відбутися, інакше люди будуть роками, десятиліттями як і раніше чекати житло, що ніколи до них не дійде. Тоді була якась державна черга, яка рухалась, а сьогодні вся державна черга є лише інформаційним приводом для скарг.