Л. Скорик: «Во внутренней и внешней политике украинская власть демонстрирует броуновское движение»
07.03.2006 17:50
…независимой Украины, депутат первого созыва Верховной Рады, а ныне – известный архитектор и общественный деятель Лариса Скорик.

Отвечая на вопросы читателей From-UA, Лариса Павловна рассказала, какой является нынешняя и какой будет будущая власть Украины, как решать языковую проблему, почему она не верит «руховцам» и многом другом.

Михаил: – С наступающим Вас праздником, Лариса Павловна! Кстати, а вы празднуете 8 марта? Или это не по-украински?

Л. Скорик: – Я не думаю, що свята мають яскраво забарвлену національну приналежність. Оскільки це свято, то я дякую Вам за привітання. А взагалі жінки мають таку тенденцію любити свята. А оскільки я жінка, то я не є виключенням, тим більше, що це весна й свято адресоване ніби-то нам.

Елена Д.: – Доброго дня Вам, пані Ларисо! З подивом дізналася, що ви працюєте на форум Кравчука. Свого часу, якщо не помиляюся, ви через нього посварилися с «рухівцями». Чи не набридло працювати на Макаровича?

Л. Скорик: – Яка фантастична дезінформація! Хто вам сказав, що я через Кравчука посварилася з «рухівцями»? Я розійшлася з Рухом з принципових позицій, усвідомивши, що те, що говориться ними, здебільшого дуже сильно росходилося зі справами. Особливо це було видно у Верховній Раді, де саме рухівці вчинили все, щоб привести до влади Леоніда Даниловича Кучму.

Безперечно, для того спеціально постаралися достроково усунути спочатку прем’єра Фокіна, і на його місце поставити прем'єром Кучму, постаралися прийняти постанову про дострокові президентські вибори, і таким чином достроково привести до влади Президента Леоніда Кучму, дозволивши Кравчукові бути Президентом трішки більше ніж два роки, хоч обирався він на п’ять.

Я передбачала, що з того почнуться всі наші неймовірні проблеми в Україні, які, як бачите, на сьогодні ще більше загострилися. Якщо бути точнішим, то з Рухом я посварилася через Кучму. Хоча було й багато інших дій, які не відповідали моєму розумінню державного будівництва.

А Форум – це не є праця на Кравчука. Це є моє глибоке перконання, що щось треба робити у цій державі, єдність якої є не тільки під загрою, але, як виглядає, майже нікому із високого політичного бомонду по-справжньому не потрібна.

Ольга из Одессы: – Хотела выразить вам благодарность за ваше выступление на канале ICTV, в программе «Правда Слова». Тема русского языка. Хотела бы задать вам вопрос, почему вы не баллотируетесь в Верховную Раду?

Л. Скорик: – Дуже дякую за гарні слова. А щодо балотування, то мушу сказати, що мені вже там нецікаво. І, тим більше, у функційній політиці. Річ у тому, що я в ній добре орієнтуюсь. Я б хотіла побачити, чи хтось із політиків так добре знається на архітектурі, як я. Мистецтво мені набагато дорожче.

Александр, Черкассы: – Как Вы относитесь к выборам по парт. спискам, и такому большому количеству депутатов в ВР?

Л. Скорик: – Щодо кількості депутатів, то я не думаю, що це є велика проблема. Якщо в країні є 48 млн. населення, то 450 депутатів – це не є така велика кількість. Інша справа – якою є чи буде їхня якість. А за це вже відповідає електорат – кого вибере, того буде мати.

А щодо партійних списків... Ми так думаємо і нідіємося, що ми є цивілізована держава. І тому так відважно приймаємо на себе моделі, які 10-літтями, а то й сторіччями, опробовувалися в тих цивілізованих країнах. У нас ще саме партійне будівництво не надто цивілізоване. І якщо подивитися на партійні списки, то кого там тільки нема.

Частина йде на авторитеті, дуже маленька частина. А абсолютна більшість йде, як правило, за гроші. Така ситуація не виглядає для мене позитивною. Але при мажоритарних виборах гроші мали не меншу вагу, тому, мабуть, маємо те, що маємо. І знову ж таки, треба мати час, щоб вийти на справжній політичний досвід.

Вадим Николаевич, г. Горловка: – Уважаемая Лариса! Во-первых, спасибо Вам за настоящий красивый украинский язык, который из Ваших уст приятно слушать, в отличие от «глубоко переконаних» представителей нынешней власти. Во-вторых, спасибо за то, что Вы есть – радует, что на Украине есть умные и порядочные люди! Ну и в-третьих, вопрос: «оранжевые революционеры» радуются продаже «Криворожстали» и с гордостью заявляют, что вернули ее народу Украины. Ваше мнение?

Л. Скорик: – Ще раз дякую за добре слово. І щодо української мови, особливо нашого політичного бомонду, мушу визнати, що мені також у більшості випадків неприємно чути такий псевдопатріотичний суржик.

А щодо «Криворіжсталі», то я вважаю ганебним, просто ганебним таке бомжування України. Знаєте, так можна спочатку продати і пропити сервант, потім книжкову шафу, а врешті помешкання. Думаю, що такий спосіб здачі найбільшого українського багатства є прямий шлях до бомжування України у світі.

Дмитрий, Одесса: – Уважаемая Лариса Павловна, поздравляю Вас с наступающим 8 Марта. От меня Вам самые наилучшие пожелания. Кроме того, у меня к Вам два вопроса. Первый ваш вариант решения языковой проблемы на Украине. Второй, почему Вы не участвуете в выборах. Насколько я понимаю, ваша позиция близка к позиции Леонида Макаровича Кравчука. Я думая рядом с ним Вы не были бы лишней.

Л. Скорик: – Дякую. І хочу сказати, що і проблеми мовної в Україні не було би, якби ті, хто називає себе елітою, по-справжньому відчували відповідальність за свою поведінку у цій дуже тонкій матерії. Я вважаю, що не мова, якою користується людина на даний момент, визначає її патріотизм, а справжнє синівське ставлення до країни, якою б недосконалою вона не була, і бажання робити її кращою.

Я знаю прекрасних науковців, які чимало зробили для України, і продовжують цю справу, я знаю неперевершених митців, художників, режисерів, поетів, які слабо знають українську мову, бо так склалось, а деякі є просто росіянами, поляками чи гагаузами, але люблять Україну і працюють для неї набагато більше, ніж ура-патріоти, які готові продати, і не тільки себе, за добру, твердо конвертовану валюту. Сумно, але так є.

А мова – це в першу чергу питання внутрішньої високої культури. І я хочу, щоб кожною мовою володіли як найкраще тут, в Україні. І, безперечно, сприяли би і розвитку тих мов, які цього потребують, а у нас таких мов в Україні є чимало.

Петро: – Дуже радий, що хоч і через 15 років, але Лариса Павлівна почала тверезо оцінювати ситуацію й позбавилась сліпого революційного романтизму. Два питання:
1. Що трапилось би з Україною, якби тут були дві державні мови 50:50, як, скажімо, в Білорусі?
2. На чому тоді би грали януковичи, кравчуки, кучми, вітренки, симоненки, костенки, тягнибоки і т.п.?


Л. Скорик: – Ви глибоко помиляєтеся відносно 15 років, які потрібні були мені для прозріння від революційного романтизму. Я зробила це набагато швидше – рівно через півтора року. Саме на початку 1992 року я вийшла з Руху, із так званої Народної Ради у Верховній Раді, і при цьому заявила, що краще втратити ілюзії, ніж державу. І така позиція моя незмінна до сьогодні.

Мій протест проти так званого революційного «оранжевого» демаршу я виявила ще у 2003 році, в декількох інтерв’ю, застерігаючи від сумних результатів цієї «овочевої» чи, скоріше, «фруктової», революції, яка інтенсивно імплантувалась в нашу країну.

Я недавно сказала на «Свободі слова», що це буде посилення розколу. Я категорично стою на тому, щоб російська мова мала всі права офіційної мови, і навіть не буду пояснювати, бо це очевидно. Але те, що це мовне питання постійно підіймається під час виборів, викликане власне намаганням отримати голоси людей, які не надто розуміються на цій штучно створеній проблемі.

Александр, г. Кировское: – Лариса Павловна, у меня к вам 3 вопроса:
1) Как вы относитесь к теме глобализации? Мне кажется, только объединившись, можно решить проблемы, которые стоят перед нашим миром;
2) Как вы думаете, справедливо ли, что весь мир использует американский доллар в качестве универсальной валюты? Возможно ли создать международный пункт обмена, чтобы производить расчеты, минуя американский доллар? По-моему несправедливо, когда одни страны зарабатывают, плавя металл, как Украина, а другие, печатая бумагу зеленого цвета, как Америка;
3) Как вы думаете, что может помирить Америку и Россию? Спасибо.


Л. Скорик: – 1. Ви знаєте, глобалізація в чому, у яких питаннях? У питаннях так званого сталого розвитку, гармонійного планетарного розвитку, безперечно, необхідно максимально затіснювати контакти між науковцями і діячами, які можуть впливати на вирішення цих питань, особливо екологічних.

Але що стосується тотальної соціо-економічної глобалізації, а тим більше політичної, я бачу в цьому реальні небезпеки, особливо для тих держав, які ще тільки або спинаються на ноги, або не досягли особливо високого розвитку. Бо, як показують приклади Південної Америки, головні глобалізатори в особі США внесли мінімум позитиву, а може навіть і зашкодили їм на шляху до прогресу. Не треба плутати таке гарне слово глобалізація із встановленням світового порядку з боку тієї чи іншої держави, яка хоче бути супер-державою. Поки що це так є.

2. Щодо вашої пропозиції обмінних пунктів, то вона цікава. Але штучним способом встановлювати якісь заборони нелегко. Я думаю, що більше було би результату, якби політичних керівників, особливо в деяких країнах Східної Європи, та й не тільки, перестав так страшенно приваблювати зелений колір, що навіть свої уряди і весь свій політикум вони утримують на прямі кошти від США. Загляньмо хоча б на Кавказ, а точніше, до Грузії.

Просто треба, щоби країни, які недавно проголосили свою незалежність, самостійність, а точніше, їхні влади, мали більше совісті і честі.

3. Як вирішувати проблему між Америкою і Росією? Між цими державами цей процес іде. Хоча його зовсім не видно, і можливо, це навіть не дуже усвідомлюють політики однієї і другої країни. А світ міг би мати більш гармонійну ситуацію. Бо Росія уже перейшла в іншу якість, в усякому разі, переходить. Це вже не Радянський Союз, це російська держава. Росія тепер займається справами своєї державності, і це добре. А США що раз більше демонструють явну недалекоглядність своєї зовнішньої політики. Їм здається, що після розпаду СРСР вони є і надовго залишаться єдиним диктатором політичної моделі в світі. Забуваючи і про Європу, і про Китай.

Я не думаю, що після 2007 року американські проблеми зменшаться, вони будуть набагато сильніші. І на цьому фоні ми побачимо, як США будуть намагатися шукати контактів із Росією.

Ольга, Харьков: – Уважаемая пани Лариса! Очень тревожно за страну! Украина демонстрирует все признаки раскола и разобщенности народа. Власть ни на йоту не проявляет уважения ко второй части народа. Что, по-вашему, будет с Крымом, если Ющенко позволил себе обратиться к Турции «для урегулирования проблемы крымских татар». Мы теряем Крым?

Л. Скорик: – Ви знаєте, це одна з проблем, які штучно створює нинішня дуже непрофесійна влада. Звертатись за допомогою можна до всіх, якщо ти знаєш, що в майбутньому це не переросте у претензії з боку тих, хто так чи інакше готовий сьогодні допомагати. Не тільки у внутрішній, але й у зовнішній політиці українська влада демонструє типовий броунівський рух, який не може призвести до позитиву.

Що чіткого у зовнішній політиці міг нам запропонувати Борис Тарасюк, крім глибоко недипломатичних нападок на Росію? Я думаю, що в таких нерозважливих поступках криється найбільша загроза для єдності України.

Виктор: – Добрый день! Куда можно жаловаться на хозяина, который платит зарплату в конвертах?

Л. Скорик: – Мені не доводилося стикатися з такою ситуацією. Можливо, адекватною буде відповідь, куди жалітись на того працівника, який приймає ту зарплату в конвертах? Якось домовляйтеся, панове!

Ася: – Как, по Вашему мнению, обстоит дело со свободой слова перед выборами в Украине?

Л. Скорик: – Ви знаєте, тут такий парадокс є з цією свободою слова: так виглядає, що ми маємо свободу мати свободу слова, але тільки щоб його вимовити. А от наскільки голосно вдасться це сказати, і хто його почує, це слово, – це вже залежить від тих, хто тримає руку на пульсі, особливо ЗМІ, і особливо – телерадіокомпаній.

Ви знаєте, що люди не так вже багато й читають друкованої продукції. Головним джерелом, яким можна донести слово, є радіо й телебачення. А ви просто проаналізуйте, хто тримає головні канали, і тоді стає ясно, свободу якого слова вам гарантують.

lu: – На початку розвитку нашої незалежності Ви являли собою образ чесної і незламної захисниці демократії в Україні. Але після того, як Ви підтримували Януковича на призидентських виборах, Ваш образ змінився. На не дуже привабливий для демократично настроїних людей. Як Ви вважаєте, Ви ще будете в політиці (наприклад в парламенті)? І кого Ви підтримуєте на парламентських і міських виборах?

Л. Скорик: – По-перше, хочу сказати, що мені не так уже важливо, наскільки привабливий мій образ у політиці. Це не сцена і не театр. Є у нас такі політичні діячі і діячки, які дивляться на високу державну посаду, як на театральні підмостки, і можливість отримати якнайбільшу кількість аплодисментів від великою мірою дезінформованого електорату. Мені здається, привабливість політика відлунює страшним міщанством і, даруйте мені, чимось таким глибоко непристойним. Бо поки політики дбають про свою привабливість, їм ніколи буде подбати про державу.

А Януковича я підтримувала на цих виборах категорично тому, що я прекрасно знала, якою глибоко непорядною, глибоко аморальною і ще й до того катастрофічно непрофесійною була вся ця «оранжева» верхівка і вся ця революційна команда. Даруйте, це були ті самі хлопці і дівчата, які постійно демонстрували своє угодовство всі ці роки. Саме тому я відійшла від них ще у 1992 році. Але хай би хоч хтось з них міг би зробити щось для цiєї держави. Але ж я знала, що цього не станеться.

Янукович як прем’єр продемонстрував свій безпересiчний державницький хист свою щиру політичну незаангажованість у той час. Він вмів керувати українською економікою і знав, як цю державу робити сильнійшою. Саме тому абсолютно не дбаючи, чи я сподобаюсь, чи не сподобаюсь тим самим, як ви кажете «демократично-свідомим силам», я в черговий раз пішла на політичний ризик, аби пояснити, що нас чекає, якщо владе зал'є «оранж». Мені здається, що тепер уже все зрозуміло.

Олег: – Как вы относитесь к тому, что некоторые украинские политики ломанулись в Белоруссию «делать революцию»? Как вы вообще относитесь к Лукашенко?

Л. Скорик: – Ви знаєте, хай Вам це не видається смішним, я сказала уже серед своїх знайомих: якщо так піде і ніщо не переломиться на краще після цих виборів в Україні, не дай Боже, я подамся в Білорусію. У мене там є чудова когорта знайомих архітекторів, ще з давніх часів, багато митців і просто інтелігентних приятелів. Я буду робити там все, щоби, не приведи Господи, різко негативний досвід України не торкнувся Білорусії.

А Лукашенко виявив себе справжнім лідером, державним діячем, який зумів зорієнтувати економіку зовсім небагатої землі на внутрішній ринок. І просто він демонструє, що як керівник держави він дбає про цю державу і свій народ. Чого бажаю і своїй державі - мати по-спражньому зацікавлених долею країни лідерів.

Розенкранц: – Пані Скорик, ви про всіх багато знаєте. Що ви скажете про Луценка? Мені здається, ця людина далеко піде, через багатьох переступить...

Л. Скорик: – Чи далеко піде, я не знаю. І не приведи Господи, аби це сталось. А те, що він переступить і через багатьох, і через будь-які моральні засади – то це справді так. Найстрашніше, що я вважаю – це людина глибоко невріноважена. І з моєї точки зору, дуже далека від інтелігентності. А ще, власне, якась особлива афектованість – це уже психологічний зріз. Такі люди, я переконана, не мають права управляти долями інших людей, а тим більше правопорядком усієї країни.

Надія, м.Київ: – Ларисо Павлівно, прийміть найщиріші вітання від земляків! Хочу запитати вас: 1) ви, як галичанка, чи сумуєте в Києві за нашою галицькою кавою та неповторними галицькими тістечками? 2) як ви ставитесь до ідеї відкриття у Києві традиційної галицької кавярні, яка б стала таким собі клубом, осередком Галичини? Чи погодились би ви підтримати таку ідею? Красно дякую

Л. Скорик: – Я, як галичанка, мушу вам сказати, що просто дуже люблю каву і варю її краще, ніж будь-які кав'ярні у місті Львові. З тістечками те саме. За цим не сумую. Сумую за тим лише, що Галичина в моєму розуміннi за останній час багато втратила свого інтелігентського шарму. Можливо тому, що ті, хто міг себе по-справжньому зараховувати до інтелігенції або подались у світ, або просто покинули цей світ уже, на жаль.

А оскільки деякі мені пишуть і дзвонять, то я знаю, що вони втрачають орієнтацію, що ж відбувається зараз з Галичиною. Зараз нема часу заглиблюватися в екскурс причин. Можу тільки з жалем констатувати, що духовного аристократизму в Галичині якось відчутно стало набагато менше. Бог з нею, з тією кавою і тістечками. Бажаю своїй Галичині більше вишуканого смаку у розумінні і відчутті найвищих категорій. І особливо здорового критицизму до самих себе.

Галина: – Лариса Павловна, поделитесь секретом, как вам удается сохранять молодость и боевую форму? Вы занимаетесь спортом?

Л. Скорик: – Дякую. Спортом – так, але не інтенсивно, в межах своїх часових можливостей. А щодо бойової форми, то це, мабуть, вроджене, тут уже нічого не вдієш. І ще треба багато працювати, як мені здається. Практично, я ніколи не відпочиваю, в загально прийнятому розумінні. Мій відпочинок – це зміна одного виду роботи на інший. Але не раджу всім цього робити. Це мабуть не найкращий, а більше вимушений спосіб життя. Та мені він подобається.