Судове слідство ведеться об’єктивно
В. МОКАНУ: Судове слідство, на моє переконання, ведеться об’єктивно, прискіпливо, з дотриманням усіх вимог закону. Абсолютна більшість осіб, які були допитані в якості свідків, дають правдиві показання. Приємно, що люди не бояться казати правду.
По епізоду обвинувачення у зловживанні службовими обов’язками, пов’язаними з користуванням телефонів, був допитаний свідок Чомоляк, який своїми правдивими свідченнями показав, що ця мережа була створена саме з метою надання можливості оперативно реагувати у разі виникнення надзвичайних ситуацій, паводків тощо, за короткий проміжок часу піднімати до дії служби, які мають ці питання вирішувати. І тому було прийняте рішення організувати корпоративну мережу мобільних телефонів. І досвід показав, що це найбільш ефективний спосіб для реалізації цих завдань. І це питання виносилося на засідання сесії обласної ради, але воно не було доведене до кінця з організаційної точки зору. Врешті було досягнути згоди із «Закарпатобленерго». Не було ніяких погроз, шантажу з боку обладміністрації. І ця правда появляється в судовому засіданні. Хоча, виявляючи абсолютно обвинувальний ухил, орган досудового слідства намагався і намагається представити все так, що особисто Іван Різак мав у цьому якийсь корисливий інтерес, його намагаються змалювати якимось демоном, який постійно комусь погрожував, що всі настільки бояться його, що не можуть йому відмовити.
Але ж погрози погрозам різниця. Іван Михайлович мені особисто розповідав і про це розповідав і Чомоляк , коли постало завдання газифікації Великоберезнянського району, то він особисто (він – зварювальник, закінчив ПТУ) казав, якщо не закінчать роботи у встановлений строк (оскільки справа торкається інтересів і блага багатьох людей), то він «заварить» їх у ці труби. Так тепер що, треба порушувати проти нього кримінальну справу про замах на вбивство?
В армії старшина, навчаючи бійців, ніби погрожує вступити в сексуальні відносини з їх мамами у випадку невиконання тих завдань, які він ставить. Так що, виходить, треба порушувати кримінальну справу за замах на зґвалтування?.. Це абсолютно ідіотська логіка.
Основною відповіддю Іщенка на всі запитання було «Не пам’ятаю!»
– Тепер уже всім відомо, що обвинувачення будуються головне на показах двох свідків – Олега Іщенка та Володимира Пауля. Як ви оцінюєте їх?
В. МОКАНУ: Допитаний в суді Олег Іщенко дуже плутався у своїх показаннях, що, з моєї точки зору, є яскравим свідченням їх неправдивості. Основною відповіддю Іщенка на всі запитання було «Не пам’ятаю!».У мене особисто навіть виникла підозра, чи не хворіє він на якісь хвороби пам’яті. Нічого не пам’ятає абсолютно. Спочатку він звернувся за захистом своїх інтересів 16 травня о 10 годині. Є відповідний протокол заяви. Він категорично стверджує, що перший раз ( і він це добре пам’ятає) йому по телефону І. Різак подзвонив і погрожував тоді, коли він перебував у готелі «Закарпаття» на святкуванні виходу команди ФК «Закарпаття» у вищу лігу. Через 20 хвилин він уже змінює свої показання і стверджує, що це було вже у квітні і в цей час він був вдома. У всіх цих заявах, в його показаннях червоною ниткою проходить те, що він постійно питає в Різака « За що ж я вам гроші маю дати? Дайте мені відповідь?» І, як він стверджує, відповіді нема. Мовляв, погрожує, але не відповідає. У поясненні він стверджує, що двічі давав хабара, один раз 32 тисячі, другий – 10 тисяч. І в тих показаннях він стверджує, що після того, як заніс другий раз гроші, спитав його, за що в мене гроші вимагаєте? А він, як і попереднього разу, нічого не відповів.
З моєї точки зору, орган досудового слідства, слідчий, зрозумів, що допит йде не в потрібному йому напрямку, ( бо для притягнення до кримінальної відповідальності за дачу хабара треба, щоб ці гроші , або ці послуги, або матеріальні блага давалися за виконання або невиконання службових обов’язків, тобто тих функцій і повноважень, які входять у службові обв’язки або з використанням влади може реалізувати особа, яка дає хабар). Але тут сам так званий потерпілий не може сказати, за що ж від нього вимагали гроші. За виконання чи невиконання. Зрозумівши це на черговому допиті, якщо я не помиляюся 20 травня, вже сам слідчий кидає в його уста (це моя особиста думка), за що ж він, так званий потерпілий, дає гроші. Тоді Іщенко вже каже «Я йому давав гроші за те, щоб він мене залишив на посаді, і щоб він сприяв розвитку підприємства, щоб сприяв появі нових робочих місць на Батівському КХП…» і ще одна фраза, я зараз не пригадую.
Я запитав Іщенка в судовому засіданні: «Скажіть, конкретно за які дії, які входили в коло службових обов’язків або з використанням влади міг вчинити І. Різак, за які дії, що він не вчинив, ви давали йому гроші?». Іщенко довго-довго думав і врешті-решт дійшов висновку, що за те, щоб він його залишив на роботі.
Запитали Іщенка, яка його щомісячна зарплата? Вийшло, що 200 доларів. Провівши певні математичні підрахунки виходить картина, що пан Іщенко настільки дорожив своєю роботою, на якій йому щомісяця платили 200 доларів, що вирішив дати 42 тисячі доларів, аби зберегти цю посаду! Виходить, що йому, щоб повернути собі ті 42 тисяч, треба працювати на тій посаді понад 20 років! І я його запитав, якими мотивами, які б ґрунтувалися на здоровому глузді, він керувався, даючи таку величезну суму, щоб зберегти щомісячну зарплату 200 доларів? У всіх злочинах, коли даються хабарі, вони даються для того, щоби або отримати більше благо, або зберегти благо, яке людина має. У цьому випадку все це є алогічним і не ґрунтується на здоровому глузді. Людина дає величезну суму грошей, залізає в борги, докладає зусилля, щоб подолати перешкоди лише для того, щоб зберегти собі таку мізерну зарплату порівняно із сумою хабара, який вона дає.
В цьому плані обґрунтованих, змістовних відповідей ми не отримали. Отже, з моєї точки зору, ця суперечливість як на досудовому слідстві так і в судовому засіданні свідчить про неправдивість його показань. Це моя особиста думка. Яку оцінку дасть суд, ми побачимо у майбутньому.
Ці люди змушені були дати показання проти Івана Різака
З формальної точки зору показання Пауля добуті у передбаченому законом порядку. Якщо було б не так, ми могли б ставити питання, щоб його показання не приймалися в якості доказів. Завдання захисту – довести в суді, що вірити показанням Пауля – все одно, що вірити показанням особи, голова якої знаходить під гільйотиною, або на шиї якої натягнутий зашморг.
Паульо спочатку відмовився давати показання. Його затримали, арештували. І ми йому ставили запитання, чому ж він одразу, якщо знав всю правду, не сказав, що не винен і хоче сприяти слідству і дає такі-от показання на Різака. Але Паульо був дуже сильно, якщо так можна висловитися, переламаний органом досудового слідства. Він починає давати показання після того, як був доставлений у Львівський слідчий ізолятор. Там на нього був організований тиск, про який він сам розповідає. Розповідає, що два агенти йому погрожували, що була організована дорожньо-транспортна пригода проти його дружини. Він вважає, що до нього були застосовані якісь невідомі методи отруєння. З ним так зуміли попрацювати, що його переконали, що все це йде або прямо від Різака, або йде від тих сил, які його підтримують.
Хоча це алогічно, оскільки, коли він мовчав, це задовольняло, тому не треба було жодних додаткових дій.
Що зробили відносно Пауля? Паульо було пред’явлено близько 40 статей кримінального кодексу: і тероризм, і убивство і що завгодно. У пресі тоді писали, який він страшний злочинець. Алькапоне пролітає мимо нього. Мабуть в історії України таку кількість і таких страшних злочинів ніхто не вчиняв.
Це також було фактором , який переламав його психіку. Коли всі ці матеріали дійшли до Апеляційного суду Закарпатської області (суд, правда, не сказав прямо, що все це ахінея), суддя, який писав ухвалу, грамотною юридичною мовою відправив це на дослідування. І після цього із цих статей до суду майже нічого не дійшло.
Ми дамо оцінку і обов’язково розглянемо в судовому засіданні події, які відбулися на стадіоні «Авангард» і пролунали на всю Україну. Навіть на Майдані з уст тодішнього кандидата у президенти Ющенка прозвучало, що в Закарпатті організований Беслан, а внаслідок героїчних дій працівників міліції було зірвано напад на школу (на яку – невідомо) Тоді ж по всім телеканалам показували стадіон «Авангард», автомати і так далі.
На сьогоднішній день прийняте рішення по цим подіям. Пан Данча (слідчий – «Світогляд») виніс рішення, що немає складу злочину в діях жодної особи, яка була на стадіоні «Авангард». Тобто, не було Беслану. Але якщо немає складу злочину в діях тих осіб, тоді є склад як мінімум дисциплінарного порушення в діях тих міліціонерів, які затримували людей. Але ті, які затримували, сьогодні отримали високі звання і високі посади.
Отже, внаслідок всього цього і було отримано необхідні показання. Якщо у процентному відношенні подивитися по епізодах , які показання превалюють, то це показання свідків, які самі були обвинувачені або щодо яких перший раз постало питання про притягнення до кримінальної відповідальності. Так же й Іщенка затримали по стадіону і намалювали йому перспективу, мовляв, дивися, або – або…
Тому завдання захисту полягає в тому, щоб показати, образно кажучи, всім: «Не вірте Паульо, не вірте Іщенку. Тому що ці люди змушені були дати такі показання, оскільки самі притягалися до кримінальної відповідальності». А доказом того, що саме таким шляхом їх змусили дати такі неправдиві показання є факти. Паульо пред’явлено обвинувачення, образно кажучи, пів – Кодексу кримінального, ламають його і коли він уже згоден давати показання, які потрібно, обвинувачення знімають…
Паульо появляється там, де слідство бачить, що все розвалюється
Хоча Паульо, як носій інформації, майже нульовий, або мінус нульовий. Чому? Всі його показання є похідними від Іщенка. Крім показань Іщенка, про те, що він давав хабар, немає ніяких показань.
Паульо появляється там , де слідство бачить, що все розвалюється і треба підпорку. Останній протокол допиту Іщенка, якщо я не помиляюся, 2 липня, він повністю перекидує весь текст з комп’ютера на новий допит і додає ще одну фразу: «А ще я згадав, не пам’ятаю яка дата, число, Різак зайшов і матом почав на всіх кричати, що Іщенко, я тебе знищу, якщо не даш гроші!». Виходить, що Різак був дуже наївний...
Якщо вже до абсурду доводити цю «логічність», то Різаку залишилося хіба що зібрати представників засобів масової інформації і заявити : « Ей, Іщенко, не даш гроші, розірву!».
Іван Різак каже в судовому засіданні, що, ну не настільки він дурний, щоб якби й хотів брати в когось гроші, то збирав би 30 чоловік, а не прийшов би безпосередньо до тої людини.
Іщенко назвав вреті-решт осіб, які нібито крім Пауля там були. Він назвав прізвища двох тренерів. Ми будемо ставити питання про їх допит. Я знаю, що ці люди скажуть, що цю подію не пам’ятають. І тоді в нас залишається як докази по справі суперечливі абсолютно показання Іщенка і виключно похідні показання , які ґрунтуються на показаннях Іщенка.
Я не виключаю, що Паульо, якщо треба буде, може згадати ще декілька випадків. Але від того, що він згадає десять разів, покази не стають більш переконливими.
Хочу наголосити, що свідок Литвиненко, який теж допитувався в якості свідка як особа, яка, на погляд органу досудового слідства мала підтверджувати, підсилювати показання Іщенка , в суді цього не зробив. Він дав абсолютно чесні показання, зазначивши, що завжди вважав і вважає Івана Різака порядною людиною. Хоча орган досудового слідства намагався попередні показання Литвиненка трактувати по-своєму.
Не хоче зявлятися на суд професура УжНУ
– Деякі свідки під різними приводами не хочуть зявлятися в суд, хоча під час досудового слідства давали активно показання.
В. МОКАНУ: Вперто не хоче з’являтися на суд професура УжНУ, поважний професорсько-викладацький склад. Лише шле листи і телеграми. Але не можуть з’явитися , на мою думку, з надуманих причин. Ми, захисники, вимагаємо, щоб до них був застосований привід, щоб вони були допитані, оскільки згідно з Європейською конвенцією особа? щодо якої свідки дають показання, має право на їх допит. Це право входить в коло прав на захист. І тим більше, що допит цих свідків був проведений з явним обвинувальним ухилом. Хоча жодної інформації, яка би була потрібна для того, щоб довести наявність такого злочину (доведення до самогубства) немає. Ніхто не називає якісь факти, які б підтвердили, скажімо, причетність І. Різака до проведення будь-яких перевірок в УжНУ. Вони так, зі стелі, твердять, що там були проведені якісь перевірки і вони вважають, що причетний до них Різак. Бо в нього, мовляв, погані відносини були з ректором Сливкою. Наявність поганих чи добрих відносин не є складом злочину. Дехто з них каже, що от були брудні публікації…Тож захист хоче їх запитати, чи читали вони особисто ці публікації. Якщо так, то тоді нехай покажуть конкретні речення, фрази, абзаци, які, на їх думку, містять неправду, образу Сливки, або їх особисто, або інших викладачів, або глумління, або фрази, які принижують в іншій формі. А сама по собі критика… Це право громадян і засобів масової інформації. Всі статті не містять жодних образ. Якщо ж неправдива критика, то особи, яких критикують, мають повне право в передбаченому законом порядку звернутись до суду і захистити свої права. Але цього не було зроблено.
Захист хоче їх запитати, чи відомі їм фактичні дані, чи можуть вони їх назвати суду, дані, які підтверджують причетність І. Різака як до публікацій, так і до проведення будь-яких перевірок в УжНУ. Ми просимо шановних науковців через ЗМІ виконати цю вимогу, прийти в суд і дати свідчення.
Михайло Тємнов (головний редактор газети «Правозахист» – авт.), якому орган досудового слідства відмовив у проведенні очної ставки з І. Різаком (наше клопотання було відхилено) також був допитаний. Ще на досудовому слідстві ми заявили пану слідчому Данчі Михайлу Михайловичу: «Проведіть очну ставку між Тємновим і Різаком». Адже обвинувальний висновок з того й починається, що у квітні 2004 року на площу Народну, 4 у свій кабінет Різак викликав Тємнова і дав йому вказівку висвітлювати негативно роботу ректора Сливки і очолюваного ним закладу з метою систематичного приниження його гідності, честі і достоїнства. І от Тємнов був допитаний і чітко відповів: « Ні, не викликав, не давав ніяких вказівок в будь-якій формі, будь-яким чином». Друге питання було, чи причетний І. Різак до публікацій у «Правозахисті». Відповідь була : «Ні, не причетний». Чітко і зрозуміло.
Фактично захист відбивається. По всіх напрямках
– Як ви розцінюєте те, що в суд не зявляється дружина покійного ректора Сливки?
В. МОКАНУ: Ми, захисники, та й Іван Михайлович Різак особисто, не обрали шлях захисту, скажемо так, через напад. Тобто, ми обрали шлях захисту – довести суду, що все, в чому його обвинувачує орган досудового слідства, не мало місце. Не мало місце переслідування, не було тиску, не містять нічого образливого , принизливого статті, Різак не причетний до жодної перевірки. Фактично захист, як кажуть, відбивається. По всіх напрямках. І стверджує, що не було події і нема доказів цієї події.
Адже є ще інший шлях, який можна обрати. От маєте питання, що слідство не дослідило інші версії загибелі Сливки, не дослідило, які реальні відносини були між допитаними і ректором, оскільки обвинувальний ухил був яскраво виражений в органів досудового слідства. В даному випадку, оскільки справа розглядається про доведення до самогубства, не можна застосовувати латинське прислів’я « Про мертвих або добре, або нічого».Якщо ми вже детально досліджуємо цю обставину, то орган досудового слідства мав би дослідити і допитати як людей, які характеризують Сливку з позитивного боку, так і тих, хто характеризує його з негативного. І це був би баланс.
Іван Михайлович був категорично проти цього. Але слідство мало дослідити ще й інші версії. Скажемо так, версію вбивства. Детально, прискіпливо, всіх допитати. Осіб, які там були. Коли приїхала швидка допомога, скільки разів. Чому Сливка був доставлений швидкою в обласну лікарню, а не в міську…
Тобто, є дуже багато питань, які з точки зору захисту залишилися невирішеними. Я вважаю, що не було досліджено дуже детально версію вбивства. Не була досліджена настільки переконливо, наскільки це потрібно і не викликало ніяких сумнівів.
Ну, не було і не було. Ми по цьому шляху і не йшли. Ми не ставимо питання, хоча моя колега Ірина Борисівна Піх детально дослідила матеріали і написала слідчому клопотання, які слідчі дії треба би ще провести, щоб перевірити й інші версії…
А щодо того, що дружина Сливки не хоче зявлятися… Це її право як потерпілої. Оскільки, на відміну від свідка, давати показання – це право потерпілої і брати участь у судовому засіданні – це теж її право. Для нас, для захисту, бажано було б , щоб вона була присутня, щоб ми її могли допитати. Але якщо вона вирішила інакше, то це її право.
Розмовляв Павло Пасічний, «Світогляд»