Щодо пропозиції першого президента Леоніда Кравчука надати Криму широкої державної автономії в складі України і таким чином повернути півострів. Мені видається, що це лише особиста думка Леоніда Макаровича. Можливо, він просто перевтомився і забув, що війна на сході почалася не через брак автономії. Крим мав автономію. Суть в тому, що території на Донбасі, які зараз окуповані Росією, завжди керувалися місцевими елітами, і вони мали де-факто автономію. Більш того, Леонід Макарович забув, що війну почали не громадяни з окупованих територій, які вимагали автономії, а почала сусідня країна. Леонід Макарович забув, які реальні причини цієї війни, тому запропонував пропозиції щодо автономії, яка насправді не може вирішити питання війни, тому що не через автономію вона починалась.
Не хочеться думати погано, але все ж таки свого часу Леонід Макарович очолював блок «Не Так!» в 2006 році, який був з виразно антинатовською риторикою, виразно з ідеологією єднання між Росією, Білоруссю і Казахстаном, з антизахідною риторикою, і з всіма тими гаслами, які працюють на локальну ідентичність. І в цей блок тоді ввійшли Медведчук, Шуфрич, Бойко, а очолював, власне, Кравчук. Я би не хотів до цієї логіки доводить пропозицію Кравчука, але все ж таки ми будемо з повагою ставитися до Кравчука і віднесемо ці пропозиції саме до новорічної перевтоми.
Крім того, я вважаю, що Мінськ-2 зараз об’єктивно працює на Україну. Хоч зараз його ніхто не виконує, це правда, але вісь світ знає, що не виконує його насамперед Росія. І саме через це Україна отримує кредити, європейську і міжнародну допомогу, а РФ – санкції. Незважаючи на те, що Мінські угоди не виконуються, вони працюють саме на Україну.
Якщо ж говорити про наступні формати Мінську, то вони можуть бути тільки тоді, коли міжнародне товариство більш-менш налаштується до миротворчої місії. Набагато перспективніше не шукати чергову цифру до Мінських угод, а говорити про миротворчу місію на Донбасі. Як тільки вона на окупованих територіях буде можливою – це зразу зніме будь-яке питання щодо авантюри Росії в Україні. Присутність там міжнародних спостерігачів, громадян інших країн унеможливить військову агресію. Звичайно, це потребуватиме надзвичайно великої відповідальності з боку Заходу, до якої він зараз не готовий, але про нього треба говорити як про реальну альтернативу Мінську-2. Якщо Мінськ-3 і буде можливий, то саме з перспективою такого розвитку подій миротворчої місії.
Ми не знаємо, що Роман Безсмертний мав на увазі, тому ми зараз коментуємо всліпу. Його слова дуже стратегічні, дуже надихаючі, але ми не знаємо деталей, а вони і є суть, тому що ці деталі мають визначати гарантії, учасників, механізмі, терміни. На всі ці питання поки що немає відповіді. В будь-якому разі, якщо б було велике бажання залучили світову спільноту до вирішення цієї проблеми, то, звичайно, добре, якщо б Росія на це пішла, тому що Росія категорично проти будь-яких форматів, які посилять міжнародне представництво України. Ми цього не знаємо, але, можливо, на рівні дипломатів такі перемовини вже йдуть, тому що війна дуже серйозно виснажує і Росію, і Україну.
Дуже важливо: якщо Україна хоче мати гарантії безпеки і гарантії будь-яких домовленостей, хай це буде назватися Міньск-1,2,3 – це не має значення, - єдиним гарантом такої безпеки є українська армія. Якщо буде використано той час, що ми маємо від умовного перемир’я на сході, на посилення української армії, - це найкраща гарантія, що ціна агресії для Росії буде високою. Так, участь у всіх міжнародних перемовинах, форматах, мобілізація міжнародного товариства на посилення санкцій щодо Росії – це добре. Але Україна має не забувати одного – в сучасному світі (і Будапештський меморандум ми маємо дуже добре пам’ятати) справжньою гарантією будь-яких домовленостей є тільки армія.