Конституционная мышеловка, или Референдум имени Левенца
15.03.2008 20:59
...президентом, присоединился к 99,9 процента большинства «моей нации». Этим гражданином был донедавна уроженец села Хоруживка Недрыгайливского уезда Ющенко Виктор.

Однак, усвідомлення того, що «його нація» проголосує за нього так само ймовірно, як за головного трутня у його «трипільській» пасіці, аж ніяк не означає, що Віктор Андрійович не хоче бути президентом не те, що другу каденцію, а якомога довше і довше. Віктор Андрійович не бачить – чим він гірший від Фіделя Кастро чи Нурсултана Назарбаєва, Роберта Мугабе чи Муамара Каддафі.

Взявши на роботу в РНБО професійного гінеколога, Віктор Андрійович ліг на збереження. Задля народження себе самого після отого злощасного 2009 року, коли дні його президентські волею «моєї нації» мають бути полічені.

Задля операції реінкарнації помаранчевого «божества» сформовано конституційно непередбачену секту жреців під назвою Конституційна рада.

Ви бачили коли-небудь, щоб робоча нарада групи товаришів розпочиналася… власноголосим виконанням її учасниками Державного гімну? Десь, приміром, в Гвінеї Бісау чи Самоа(Східній), з якою перебуває Україна по сусідству у рейтингу ООН за рівнем придатності країни для проживання людини?

Віктор Андрійович цьому зборищу, на яке він покладає останню надію, звелів горланити «Ще не вмерла», що мало би означати «Ще не вмерла Хоружівка, ні Каська й Балога, ще з вас браття, очманілі, насміється доля!»

Сіє академічне та всіляке інше титулярне братове, зігнане на язичеський танець заклинати немічного племінного вождя, як і все майже 50-мільйонне плем’я посполитих демократів, мають за задумом референдум-референтів бути використаними всліпу. Якщо не можна народ нагнути себе дорогого любити, його можна попросту зґвалтувати. А відтак, збезчещений і одурений, він знову - куди дінеться – побреде у недригайлівське ярмо.

Задум ад’ютантів-акушерів, які раптом заюрмилися навколо трону на підкошених народною зневірою ніжках, дуже простий. Якщо у виборчому бюлетені президентських виборів навпроти графи «Ющенко» поставить хрестики не більше, ніж 6 процентів виборців, а цього дещо замало для другого терміну, то треба, щоб гусей не дразнити, підсунути їм бюлетень, де такої графи не буде. І не на виборах, а на референдумі!

Будуть зовсім інші графи, як приміром:

1) чи ви хочете, щоб була нова Конституція, яка би поклала край бардаку у державі;

2) чи ви хочете, щоб із тих розбещених депутатів зняти цноту;

3) чи ви хочете, щоб сир у мишоловці був солодкий і т.д.

Графам у такій мишоловці, як референдум, може бути нєсть числа, але головне, щоб був проголосований отой перший пунктик – за Конституцію, яку сам для себе і під себе намалював Ющенко.

Задля свідомого вибору «моєї нації» до кожного бюлетеня має бути прикріплений талмуд із текстом самої Конституції. І, отримавши його під розписку на виборчій дільниці, глибоко вдумливі виборці прямують у спеціально обладнану хату-читальну і штудіюють цей апокриф увіковічення збанкрутілого «месії». І лише потім йдуть кидати в урну бюлетень. Роблять вибір свідомий. Ну як можна при демократії голосувати за Конституцію, не читаючи її?

Однак, розрахунок якраз у тому, що саме так і мусить статися. Ніяких хат-читалень не буде, і народ має підмахнути наосліп. Як і будь-яка мишоловка, референдум розрахований на лохів.

Бо якби вони справді почитали цю шифрограму під кодовою назвою «Конституція», то довідались би, що:

1) відповідно до перехідних положень перший термін Ющенка продовжується із п’яти до семи років, і президентські вибори переносяться із 2010 на 2012 рік (після футбольного євро);

2) відповідно до перерозподілу повноважень задля « зачистки» усіляких так Тимошенко-Януків та іже з ними конкуруючих фірм «євродемократ» Ющенко отримує стільки влади, як Лукашенко і Карімов, разом узяті, а Медведєв на його фоні виглядає якимсь конституційно немічним рюриком;

3) відповідно до всенародного волевиявлення нова Конституція дає можливість Ющенку заново лічити своє президентство, тобто після 2012-го він ще два рази може йти на вибори – правда, не по п’ять, а по сім років - і правити рівно до 2025 року, побивши рекорд перебування при владі Леоніда Ілліча Брежнєва.

На той час Віктор Андрійович хилитиметься до віку Ельдара Алієва, тому акурат підросте його чадо, яке не так давно гасало на корумпованому BMW та тиснуло дівиць на глянцевих обкладинках.

Очевидно, допитливому виборцю не терпеливиться довідатися – хто ж вони, оті ад‘ютант-акушери, що придумали цю референд-мишоловку? А секрету жодного немає. Імена ці вписані особисто Віктором Андрійовичем золотими літерами у немеркнучі списки членів Конституційної ради. Назвемо героїв поіменно - член-кор. НАНУ, легендарний у вузьких політтехнологічних колах Юрій Левенець і володар соціологічного оскара «Чего изволите» Микола Михальченко.

При попередній зустрічі із паном Ющенком пан Левенець мав усі шанси на отримання іншого престижного «оскара» - спочатку у вигляді повістки у прокуратуру, а відтак відбуття у місця доволі віддалені.

Пригадуєте, як у 2004-му ( як зовсім недавно це було і яка у щирих до безтями українців коротка пам'ять) обмороженим помаранчевим камікадзе вішали локшину, що вони повинні нирки свої обмерзлі на асфальті принести у жертву фальсифікаціям на виборах.

Проти фальсифікацій піднялася Помаранчева революція. А хто був головний фальсифікатор? Пан Юрій Левенець, який не тільки придумав весь цей маразм із талонами, побиттям біля ЦВК, а особисто керував операціями, що підтвердили широко відомі записи його телефонних розмов із Медведчуком, Клюєвим, Льовочкіним. Коли підчас революції ставилося питання – хто має сісти і відповісти за фальсифікації, які призвели до третього туру, цього демона-провокатора усі дружньо називали першим.

«За ним тюрма плакала» рівно до тих пір, поки не заплакав над своєю безталанною президентською долею Ющенко і покликав у свої спасителі не кого іншого, а саме цього авантюриста-фальсифікатора всіх часів і народів, головного антигероя Помаранчевої революції, на якій Ющенко був наче головним героєм.

Отак путями несповідимими два полюси зійшлися і злилися в екстазі.

І все ж, незважаючи на видатні заслуги Левенця у доведенні України до революції, своїм провокаційним злетом він вважає іншу яскраву сторінку новітньої історії багатостраждальної України. Країна справді мусить знати своїх героїв – саме пан Левенець як права рука тодішнього плодоовочевого директора кучміської України Волкова придумав і здійснив таку грандіозну аферу, як референдум 2000 року.
Як і грядущий референдум 2008-го, який має закріпити при необмеженій владі до кінця днів своїх Ющенка, так і тоді і так само референдум мав залишити при владі во віки віків Кучму.

Що з того вийшло тоді? А те, що завжди виходить із того, що робить Левенець. – повний провал. Точніше, він весь у іспанському чи французькому багатомільйонному майні, а його агонізуючі замовники – по вуха у лайні.

Референдум 2000-го став практично початком кінця Кучми. У стані агонії Ющенко не знайшов іншого, аніж вдатися до послуг могильника свого батька Кучми. Левенець і компанія, яку замовники кличуть як пожежну команду, відмінно спроможна виконувати лише роль команди похоронної.

Уявімо собі на мить, що перший раз ще одному видатному закарпатцю Левенцю погребальна афера не вдалася і його замовники залишилися живими? Сталося б так, як нині вірить Ющенко у свою референдумську рятівну соломинку, і Левенець забезпечив би йому перебування при владі до 2025 року, як він йому сьогодні обіцяє в останній графі багатомільйонного бюджету.

Однак, і за такого оптимізму навиворіт нічого не вийшло б. Ющенко не зміг би бути президентом України до цього часу. З тої простої причини, що під його руйнівною орудою вона, сердешна ненька, не прожила б так довго. Був би президент, але не було б України.

І тоді клуб похоронного співу імені Ющенка-Левенця «Конституційна рада» заспіває останній раз гімн неіснуючої держави - таки вмерла бідолашна, і слава, і воля…