Икар. История одного падения

...и нужде, без уважения и средств к существованию. В жестоком и циничном постмодерном мире спасение утопающего – его собственное дело. И все же иногда становится очень жаль, когда на твоих глазах, будто Титаник, направляется на дно человек, который не просто много сделал и много значил, а определенной мерой является таким себе символом эпохи.

Ідеться не про відомих акторів чи політиків. Герой нашої печальної історії Володимир Шульга. Один із перших вітчизняних мільйонерів. Один із засновників найуспішнішої вітчизняної компанії – „Фокстроту”.

Легенда 90-х. Людина, яку цінують навіть вороги. Один із небагатьох, хто зумів фактично з нуля у час розгулу бандитизму чесно заробити мільйони. Колишній партнер Шульги по бізнесу Володимир Савенко так характеризує цю неординарну людину: „Могутній стратег і бізнесмен. Найбільший внесок в розвиток «Фокстроту» зробив Шульга, він був головним, хто розробляв стратегію та ідеологію.”

Уже на початку 90-х років ця людина могла собі дозволити все чи майже все, що стосувалося фінансів. Найманим робітникам він платив зарплатню у кілька десятків тисяч доларів на місяць. Був особистим другом президента Ющенка. Дарував Віктору Андрійовичу дорогі подарунки. Балотувався у депутати – від пропрезидентської „Нашої України”. Ще донедавна мав грандіозні плани. Наприклад – побудувати в центрі столиці, на Андріївському узвозі Центр художника Івана Марчука, визнаного нещодавно генієм сучасності. Словом, справді, могутній стратег. Проте все це уже в минулому. Змінився Шульга і зовні, змінилася до непізнаваності його поведінка.

Десь у 2002 році Шульга розсварився з двома партнерами по „Фокстроту”. Як стверджує той же Савенко: „Конфлікт, судячи з усього, виник тому, що в якийсь момент генератор ідей та головний стратег Володимир Шульга раптом з невідомої причини зупинився, і компанія перестала розвиватися.”

Вдаватися у подробиці конфлікту немає сенсу. В Інтернеті можна чимало про це прочитати. Особливо з точки зору Шульги, для якого порахунки з колишніми друзями стали мало не сенсом життя. Приблизно 2 роки тривав конфлікт, поки партнери Шульги, яким належало 60 відсотків у спільному бізнесі проти 30 Шульги, запропонували йому мирно розійтися. Шульга відповів, що каменя на камені не залишить від власного ж дітища. За словами багатьох людей, які близько знали Шульгу, приблизно тоді – наприкінці 2003 – на початку 2004 року він почав ставати не зовсім адекватним. Риси, властиві йому і раніше, але стримувалися соціальним фактором, почали домінувати. За словами того ж Савенка, який цілком може претендувати на роль незацікавленого стороннього арбітра: На жаль, іноді амбіції роблять його неконструктивним в бізнесі. Час від часу деякі власні цілі ставить вище за цілі бізнесу.

Конфлікт із екс-партнерами по бізнесу можна було би назвати корпоративним. Якби не йшлося про людську драму. Можна навіть сказати трагедію. Шульга зараз як ніколи активний. Але не в бізнесі чи політиці. А в медіа. Оскільки доступу до легальних ЗМІ у нього немає, то з’являється він здебільшого на сторінках жовтих, якщо не сказати гірше – порнографічних – Інтернет-видань. І з ексгібіціоністичним задоволенням розповідає все-все про своє життя. Правда, не тільки про своє. А й про життя колишніх друзів і колишніх жінок.

Варто почитати ці сумбурні розповіді. Якщо повірити всьому, що розповідає Шульга, стає страшно. Як ця людина ще може жити на цьому світі. Адже, зі слів Шульги, його оточують самі лише покидьки та злочинці. З ким би не перетинався Шульга на своєму життєвому шляху, з усіма розсварився. І всі, якщо не злочинці, то принаймні моральні уроди. Зрозуміло, після такої позиції Шульги колишні друзі від нього відвертаються. Вони розуміють, що на Шульгу не можна ображатися. Як не можна ображатися на людину не сповна розуму. Йому потрібно допомагати. А можливо й лікувати. Але не так, як він колись допомагав іншим. Як відомо, Шульга свого часу намагався бути меценатом. Про те, як допомагав відомому художнику Марчуку, відомо всім – пообіцяв звести музей, а натомість втягнув сивочолого майстра в аферу. Менш відомо, як дав якось 30 тисяч доларів на напіврозвалену церкву. Священик тамтешній спився і зник. Церква так і стоїть руїною. А Шульга, розсварившись з товаришем, який порадив цю церкву, через кілька років мовчання дзвонить до того і каже, віддай мені 30 тисяч. Втім – нічого дивного, враховуючи, як нині Шульга вимагає гроші через публікації в інтернет від колишнього політичного партнера Олексія Івченка.

Дехто зі знайомих Шульги каже, що психологічні проблеми почалися у нього після смерті другої дружини Оксани Сушиної. Втім, малоймовірно. Судячи зі сповідей самого Шульги, ще під час розлучення із першою дружиною він змінив трьох психоаналітиків. Всі – зрозуміло – виявилися покидьками.

Покидьком для Шульги виявився навіть Президент Віктор Ющенко.

На жаль, всі хто колись оточував Шульгу і розсварилися з ним, чи ті, хто зараз видоює з нього гроші, продовжують ставитися до нього суто з позицій нормальної людини. І коли він робить щось прикре, відповідають прикрістю. Абсолютно не розуміючи, що на божевільних не можна злитися. Вони не винні. Це хвороба. А хворим потрібно допомагати. Лікувати їх.