Корупція проти України

Чомусь останнім часом в Україні, особливо у медицині, почастішали випадки, коли до управління приходять не ті люди, що мали би там працювати. І тоді, клятва Гіпократа перетворюється в страшні історії пацієнтів, що постраждали від відмови тих, кому вони би мали дякувати.

Праця, за «подяку», а не заради спасіння чужих життів, коли стається так, що якщо в пацієнта недостатньо грошей, то він уже нікому не потрібен, ось такою стала реальність в одній з українських клінік.

«Благодійний» внесок, ціною у життя у інституті Шалімова розбурхав громадськість. І лікарі, що там працюють зарадити цьому не в змозі. Адже що може простий лікар, хай він і поважна та знана особа у свої колах, проти фігури керівника. До того ж, якщо останній має хороші зв’язки, які допомогли йому очолити такий відомий не лише в Україні, а й в усьому світі медичний заклад.

Зараз в інституті Шалімова проводять надскладні операції з судинної хірургії та трансплантології, в тому числі операції на серці. А тому є вкрай важливим, щоб лікарі, які працюють з пацієнтами мали усе необхідне для проведення успішних операцій. А особливо при прийнятті рішень, коли є можливість зібрати консиліум з провідних фахівців, та почути думку інших, для прийняття вірного рішення.


Та нажаль сьогодні в інституті такі життєво важливі рішення приймаються навіть не кількома, а лише однією людиною. І така самовпевненість, як воно завжди буває, має свої трагічні наслідки. Більше того, в інституті існує особистий контроль госпіталізації, який потрібен нібито для запобігання зловживанням. Та насправді, пацієнти приймаються лише за згоди головного лікаря В.В. Чорного, який може відмовити важкохворій людині навіть з таких цинічних причин як необхідність у зменшенні витрат у лікуванні, та покращення показників роботи клініки.

Але потрібно розуміти, що в клініку їдуть люди з усієї України, причому саме важкохворі, адже прості патології можуть лікувати і на місцях. І коли хворому, який проїхав кілька сот кілометрів, відмовляють, це викликає обурення не лише хірургічної громади міста, а й усієї України.

Клініка, яка мала б рятувати життя людей з усієї України, зараз приймає зовсім непрофільних хворих. Так окремі палати виділені для послаблення алкогольної залежності пацієнтів, або для нагляду за перебігом фурункульозу. А це взагалі неприйнятно, адже на ці місця могли би претендувати люди, яким конче потрібно лікування, і в регіонах їм допомогти не в силах.

Про показники роботи клініки і говорити не варто. Вони не лише не покращуються, у закладі дефіцит ліків зараз відчувається навіть гостріше ніж будь коли.


Що стосується дефіциту ліків, то тут ситуація взагалі абсурдна. Адже крім об’єктивних причин, таких як брак фінансування, існують ще й штучні. Якщо раніше замовлення за разовими донорами визначалися колегіально, то зараз цього не практикують, так само як і немає правильної організації процесу закупівлі ліків. Прикладом став випадок з закисом азоту, що виробляє в Україні лише одне підприємство, яке щороку стає на плановий профілактичний ремонт. Але про це ніхто вчасно не згадав. Крім того, В.В. Чорний особисто контролює видачу частини ліків, і таким чином намагається регулювати відносини у колективі.

З благодійними внесками ситуація ще складніша. Адже питання про те, хто має стати благодійником, а хто може лікуватися як громадянин України, вирішується також одноосібно. Крім того, внески розподіляються безконтрольно, адже ніхто не звітує перед Вченою Радою про роботу клініки та її фінансову діяльність. Так крило реанімації, куди було закуплено коштовне дихальне, газорозподільне та слідкуюче обладнання, вже не функціонує впродовж року. І причини досить непереконливі: фарбування стелі чи ремонт освітлення. При цьому на 4 поверсі тривають ремонтні роботи, і гроші на це знаходяться.

Зараз, коли у країні криза і фінансування на заробітну плату наукових співробітників скорочується, до штатного розкладу Інституту було додано новий науковий підрозділ, і знову без обговорення з Вченою радою. Мало того, майбутній керівник цього відділу раніше жодного разу не працював на керівній посаді НДР. Тож знову виникають певні питання. Але яких рішень можна чекати від людини, яка отримала ступінь кандидата медичних наук через 21 рік професійної діяльності.

Крім роботи в Інституті, В.В. Чорний також працює за сумісництвом на кафедрі фізичної реабілітації Національного університету фізичного виховання. І тут, як відомо з офіційного сайту Університету, він викладає спортивну фізіологію, генетику. Але як така діяльність стосується хірургії? Крім того, достеменно не відомо, чи викладає В.В. Чорний вищезазначені дисципліни, так як студентів, що з’являються в Інституті замість нього супроводжує професор І.І. Пархотик, який до речі є співавтором останніх наукових праць В.В. Чорного у галузі спортивної медицини.

Але головною, кричущою проблемою є ставлення В.В. Чорного до колег. Партійна ідеологія, яка застосовується до лікарів та персоналу інституту створює нездолану відстань між колективом та Адмінстрацією. І як можна зрозуміти, коли замість необхідного обладнання, операційних з ламінарними потоками, градієнтами тиску та металевими настінними панелями, змінюється кахель, з харківського на турецький. А співробітники, що мають безпосереднє відношення до закупок, повідомляють, що ті невеликі покращення, що відбуваються у клініці, робляться не завдяки керівництву, а всупереч його діям. А це взагалі нонсенс.


Але найгірше ще може розпочатися, адже сьогодні може статися так, що людина, яка навіть не має докторського ступеня, може очолити славетний заклад. Причому не як директор, бо це неможливо, а як виконуючий обов’язки і таким чином, продовжити вже розпочате! Але цього неможна допустити, адже заклад, який багато років лікував тяжкохворих, та рятував їм життя, може перетворитися на установу, в якій одна людина буде вирішувати, чи допомогти і зберегти життя, чи відправити людину помирати.