Батько сказав, що викраде сина й утече. Тоді мати разом із Сергієм поїхала до своїх батьків на Чернігівщину, до Ніжина. Протягом шести років хлопчика не пускали самого на вулицю: боялися, що батько виконає погрозу. Малий грався сам. Коли став дорослим, майже ніколи не запрошував гостей.
Небом Сергій почав марити в шість років. Тоді над Ніжином виконував фігури складного пілотажу, а потім приземлився на Базарній площі льотчик Уточкін.
1916 року Корольов переїхав до Одеси. Його мама одружилася з Григорієм Баланіним. Главу сім'ї призначили начальником портової електростанції. У вересні 1917-го хлопчик пішов до першого класу Третьої одеської гімназії. Однак почалася громадянська війна, і через вуличні бої гімназію закрили. Довелося продовжувати навчання вдома.
В Одесі Сергій уперше поцілувався з дівчиною. Її звали Ксенія Вінцентіні, або Ляля. Вони були однолітками. Корольов і на руках навколо неї ходив, і під баржею пропливав, і навіть виконав стійку на руках на даху міського моргу. Нарешті Ляля дозволила себе поцілувати.
Перед тим як поїхати складати іспити до Київської Політехніки, Сергій запропонував їй одружитися. Ксенія відповіла, що не зробить цього, доки не буде самостійно заробляти.
Восени 1924-го Корольов став студентом. В анкеті для абітурієнтів він записав себе українцем.
Коли влітку наступного року в нього зіпсувалися білі брезентові черевики, якась незнайомка зупинила хлопця на вулиці й запросила взяти участь у зйомках фільму "Трипільська трагедія".
— Артистом? — уточнив він.
— Ні, статистом, — пояснила кіношниця. — Актором масових сцен.
Суд тривав 15 хвилин, вирок — 10 років ув'язнення
Почувши суму гонорару, юнак погодився. Грошей мало б вистачити на нові черевики. Разом із іншими "бійцями" Сергій плазував, стріляв, піднімався в атаку. Іноді настільки захоплювався, що статисти скаржилися режисерові:
— Корольов може насправді вбити або заколоти штиком!
Сергій також стрибав із високого обриву в ріку.
— Він буде гарним актором! — казав про Корольова режисер Олександр Анощенко, який згодом запропонував Сергієві перейти до професійної трупи. Однак той відмовився. Його мрією була авіація.
Наприкінці літа 1926-го ректор Політехніки Вікторин Бобров заявив студентам, що авіаційного відділення в інституті не буде. Наступного року Сергій перевівся на 3-й курс Московського вищого технічного училища.
1930-го він закінчив МВТУ, а Ляля — Харківський медичний. Корольов залишився у столиці СРСР і почав розробляти ракетні двигуни. Дівчина за розподілом поїхала працювати на Донбас. Сергій удруге запропонував Ксенії одружитися. Вона знов відмовила. Пояснила це тим, що найближчі три роки їм усе одно доведеться жити в різних містах. Тоді Корольов домовився з керівництвом лікарні й Лялю відпустили достроково. 1931-го вона влаштувалася хірургом Боткінського шпиталю в Москві. Сергій і Ксенія одружилися.
Однак Корольов швидко втратив інтерес до дружини. Одного разу вона чистила його піджак і знайшла в кишені два квитки до Большого театру. Оскільки її Корольов не запрошував, Ляля зрозуміла, що він буде з якоюсь дамою. Ксенія зателефонувала знайомому генералові й запропонувала відвідати ту ж виставу. В антракті обидві пари зустрілися. Корольов почав виправдовуватися:
— Випадково запропонували квитки... Незручно було відмовитися... Де ми зустрінемося після вистави?
— Навіщо? — Ксенія зиркнула на генерала. — Мене проведуть.
Корольов схопив дружину й повіз додому. Проте за місяць почав упадати за черговою красунею.
Улітку 1938-го ув'язнили колегу Корольова Валентина Глушка. Згодом він став академіком, одним із фундаторів космонавтики. На зборах, де колеги засуджували арештованого, Сергій заявив, що не вірить, начебто Глушко — ворог народу. За кілька днів взяли й Корольова. Слідчий Биков звинуватив його в шкідництві. "Займався б літаками, а ракети — це для замаху на товариша Сталіна", — заявив слідчий. На допитах 31-річному конструкторові зламали щелепи. Суд тривав 15 хвилин. Вирок — 10 років ув'язнення.
Ксенія таки пішла від чоловіка через його подружні зради
Через п'ять з половиною років в таборі на Колимі отримали вказівку — відправити на Велику землю в'язня Корольова. Країні терміново знадобилися ракетники. Коли Сергій дістався Магадана, пароплав уже відійшов. Згодом з'ясували, що судно затонуло і жоден пасажир не врятувався. Наступного пароплава довелося чекати шість місяців.
1948-го Ксенія таки пішла від чоловіка через його подружні зради. Свекрусі написала: "Незважаючи на почуття прихильності, що залишилося, і якесь кохання до С., я твердо вирішила... залишити його для продовження ним життя під його улюбленим гаслом "Дайте кожному жити, як йому хочеться".
Донька Наталя була на боці матері. Після розлучення вона порвала всі фотографії батька. Прірва в їхніх стосунках залишилася на все життя. Зустрічалися вони рідко, були як чужі. Донька не поїхала вітати батька з 50-річчям, хоча ювіляр відправив за нею авто. А Корольов проігнорував її весілля. Коли ж із космодрому Байконур зателефонував, аби привітати Наталю з днем народження, вона кинула слухавку. Він сів і заплакав...
Другий шлюб Корольова, з 27-річною перекладачкою Ніною Котенковою, був щасливим. Вона залишила роботу і присвятила себе чоловікові. Сергій знайшов те, чого не мав у попередній сім'ї, — домашній затишок. І перестав ходити наліво.
Корольов завжди тримав у кишені дві копійчані монетки — на щастя
1954 року Корольов подав на розгляд уряду Радянського Союзу доповідну записку "Про можливість розробки штучного супутника Землі". За три роки супутник був виведений на навколоземну орбіту. Нобелівський комітет звернувся до Академії наук СРСР із проханням висунути на здобуття премії трьох науковців, чиї розробки відкрили людству шлях у космос. Кандидатура Корольова була поза конкуренцією, проте за інші місця почалася боротьба. Керівники високого рангу наполягали на включенні до списку власних прізвищ. Узгодити його не вдалося. Тоді Микита Хрущов наказав відповісти можливим нобелівцям, що конструктор супутника — радянський народ. І Корольов залишився без найпрестижнішої премії.
Моральною компенсацією став двоповерховий палац у 6-му Останкінському провулку в Москві. Радянський уряд подарував його конструкторові в листопаді 1959-го. Туди Корольов перевіз свою бібліотеку — близько двох із половиною тисяч томів. Він збирав її все життя. Його найулюбленішою книгою був роман Льва Толстого "Война и мир". Навіть доньку Корольов назвав на честь Наташі Ростової.
Сергій Павлович був людиною забобонною, завжди тримав у кишені дві копійчані монетки — на щастя. 5 січня 1966-го, збираючись до Кремлівської лікарні на операцію, він їх не знайшов, хоча довго шукав. Поїхав засмучений. Цього разу йому не поталанило, хоча оперував конструктора міністр охорони здоров'я СРСР Борис Петровський. Лікар виявив пухлину, якої раніше не помітили. Під час її видалення хворому стало погано. Запросили хірурга Олександра Вишневського. Той подивився на ледь живого Корольова й зауважив:
— Вибачте, на трупах не оперую.
У реанімації серце пацієнта зупинилося. За два дні до операції Корольов відсвяткував 59-й день народження.
1907, 12 січня — народився в Житомирі в сім'ї вчителів
1924—1926 — навчався в Київській Політехніці
1931 — одружився з лікаркою Ксенією Вінцентіні в Москві
1935, 11 квітня — народилася донька Наталя, яка стала хірургом, доктором медичних наук, 1974-го отримала Державну премію СРСР
1938, ніч на 28 червня — Корольову оголосили вирок — ув'язнення на 10 років
1944, 27 червня — достроково звільнений зі зняттям судимості
1945, вересень — відряджений до Німеччини для вивчення ракетної техніки Третього рейху
1948 — розлучається з Ксенією, бере шлюб із перекладачкою Ніною Котенковою
1957, 4 жовтня — запуск штучного супутника Землі під керівництвом Корольова
1961, 12 квітня — керує першим в історії польотом людини на космічному кораблі "Восток"
1966, 14 січня — помер у реанімації в Кремлівській лікарні
20.01.2013 09:00