Першу частину інтерв’ю читайте тут: «Третьої сили немає і не буде»

Про проблеми сьогодення у політичному, економічному та соціальному середовищі країни, про наболілий „український вибір” – до кого врешті приєднатися та кому ми потрібні, про незасвоєні уроки історії та неминучі наслідки для нас розповів в ексклюзивному інтерв’ю екс-спікер Верховної Ради України, народний депутат VII скликання, голова Комітету ВРУ з питань національної безпеки та оборони Володимир Михайлович Литвин.

Новости Украины – From-UA: - Володимире Михайловичу, одне з вічних українських питань: з ким ми підемо далі, з Європою чи з Росією? Зараз цей вибір актуальний як ніколи – обидва центри тяжіння намагаються змусити Україну зробити остаточний вибір. У зв’язку з цим з’явилася і третя думка про те, що Україні не треба робити ніякого вибору, залишитись осторонь. Чи підтримуєте Ви таку думку?

Володимир Литвин: - Я загалом схильний до такої позиції, оскільки треба враховувати наше історичне минуле. Українські керманичі завжди намагалися до когось прихилити голову з тактичних міркувань, вибудовуючи свої плани. Вони жили за принципом: відчути момент, коли настане час змінити патрона. І коли говорять, що українські гетьмани зраджували, зокрема це видно з критики Мазепи, то я повинен сказати, що це був стиль тодішньої політики, коли укладалися союзи, які швидко розпадалися, створювалися нові… І це не було перманентно властивим тільки для України – така була тогочасна політика.



Тоді не було того, що ми називаємо міжнародним правом. Міжнародне право визначалося тими документами, угодами, універсалами, протоколами, якими скріплювалися відповідні союзи. У нас різна ментальність, і цього не можна приховувати. Вона пов’язана з тим, що різні території перебували в різних державних утвореннях. Це наклало свій відбиток на нашу віру: у нас сьогодні на цьому тлі розкол церкви. На тлі розколу церкви заходять в Україну і утверджуються нетрадиційні церкви.

Тому сьогодні такий стрімкий рух на Захід (кидок, який сьогодні намагаються продемонструвати) викликає настороженість на сході і півдні України. Я це спостерігаю в сесійній залі, коли, наприклад, вноситься на ратифікацію той чи інший документ: якщо там є слово Росія, то комуністи активно виступають «за», права частина залу аргументує несприйняття такого підходу. І навпаки: як тільки з’являються слова НАТО чи Євросоюз, – комуністи займають глуху оборону, а інші об’єднуються з тактичних міркувань. Частина з тих, хто позитивно приймає це рішення, знає, що воно не буде доведено до логічного завершення і на виході нічого не буде, але буде продемонстровано процес.

Тому вважаю, що ми повинні просто зайнятися Україною. Сьогодні складається черговий стереотип, від якого необхідно застерегти українське суспільство. Думаю, що влада це усвідомлює. Цей стереотип полягає в тому, що як тільки буде підписано угоду про асоціацію, про Зону вільної торгівлі (далі ЗТВ. – Ред.) – Євросоюз візьме нас на утримання, ми всі будемо мати можливість вільно пересуватися Європою, і вона буде вирішувати за нас всі наші проблеми. До речі, це дуже живуча ілюзія, тому що одна з проблем України полягає в тому, що у нас дуже мало в політичному середовищі людей, які можуть брати на себе важку місію лідерства, приймати складні рішення, забезпечувати втілення їх у життя і нести за них відповідальність.

Звикли до того, що вказівки надходили з-за меж України, а ми робили все, щоб дуже якісно, навіть запопадливо виконати роботу. Коли в 30-х роках надходило розпорядження, скільки треба розстріляти людей до революційних свят, то ви знаєте, що керманичі України просили збільшити відповідну квоту, як це не цинічно звучить, на відстріл людей.



Розумієте, а сьогодні говорять, що будемо жити, як у Європі. Але для того, щоб жити, як у Європі, треба працювати для початку, як у Європі. У свій час в Україні була ідея-фікс – вступити до Світової організації торгівлі (далі СОТ. – Ред.). І робили все, здавали всі позиції, щоб наввипередки продемонструвати необхідність такого кроку. Здали позиції по багатьом групам товарів, а сьогодні Україна заявляє, що вона хоче переглянути 375 позицій. Була також ідея: вступити раніше Росії, щоб, коли вона буде вступати у СОТ, поставити їй незручні запитання і змусити піти на поступки Україні, в тому числі і з питань енергоносіїв. Що домоглися? Програли.

Зараз лише кілька людей можуть професійно говорити про те, які позиції зафіксовані в угоді про ЗВТ і як на цьому тлі буде витримувати конкуренцію Україна. Європа зацікавлена в ринках. Україна – величезний ринок, дешева і ще, на щастя, фахова робоча сила. Нам, звичайно, потрібно інтегруватися в цей світ, але треба виходити з того, ЩО це дасть Україні і чи не перетвориться це на чергову політичну кампанію з ще більшим розчаруванням.

Я належу до числа тих людей, які прагнуть, щоб Європа була відкрита для України. Ми ментально, географічно, політично і історично все-таки ближче до Європи. З цього приводу писав навіть історичні розвідки. Але з того часу багато чого змінилося, і сьогодні Євросоюз переживає непрості часи. І якщо навіть ця угода буде підписана, то коли вона буде ратифікована? Треба пройти європейські структури, пройти 27 (можливо, й більше) ратифікацій парламентами в Європі. Гадаю, що Україну розглядатимуть як полігон, на якому будуть відпрацьовувати нові демократичні підходи. Демократія ж таки не має певних меж. І будуть висуватися нові умови, на прикладі України будуть показувати, як не потрібно жити чи що потрібно робити, коли хочеш долучитися до європейської сім`ї.

Причому треба звернути увагу на одну обставину: якщо раніше на рівні експертного середовища, зокрема російського, звучала теза, що Україна не має права на свою державність, то сьогодні підхід вже інший – що рано чи пізно Україна відмовиться від частини свого суверенітету, що це загальносвітова тенденція. Чи буде вона в Євросоюзі чи в Митному Союзі, але частину свого суверенітету України повинна втратити.



Тому перед нами стоїть завдання: як ми розуміємо суверенітет України в сучасному глобальному і глобалізованому світі? Дуже багато питань без відповідей для того, щоб кудись бігти. Але у нас повинен бути цивілізаційний вибір. Коли ми говоримо про нього, ми завжди звертаємо свої погляди на Європу, на рівень демократії, на рівень організації суспільного життя, на рівень духовності людей. Хоча у них проблем теж вистачає.

Тому нам необхідно зосередитися на собі. Колись канцлер Горчаков сказав: «Россия сосредотачивается». І от мені здається, що ми теж повинні зосередитися на собі, щоб у нас була основа для рівноправного діалогу, бо ми не ведемо його на рівних. У нас для цього не вистачає потуги, насамперед економічної, у нас немає єдності еліти. І за великим рахунком, у нас взагалі її немає, є правлячий політичний клас, який перебрав на себе найгірші риси розкритикованої радянської номенклатури. Як тут не згадати щоденники Олександра Довженка, де він піддає нищівній критиці тих, кого можна віднести до української еліти. Він говорить про те, що вони раді служити кому завгодно, що вони не знають настроїв людей, що вони готові змінювати патронат лише задля того, щоб утриматися на поверхні.

Новости Украины – From-UA: - Відомо, що Ви досліджуєте новітню історію України. На які періоди б ви її поділили, і в який період ми живемо зараз? Чим він вирізняється і до чого мусить призвести?

Володимир Литвин: - Цікаве питання. Тут можна було б проводити історичну хронологію, говорити, що ми живемо в новітню історичну добу. Разом з тим світ перебуває на етапі інформаційного суспільства або, як дехто із науковців стверджує, постінформаційного. Ми затрималися у своєму розвитку, ми з 20-го сторіччя, за великим рахунком, так і не вийшли. Я б навіть сказав, що Україна – це держава, яка постійно запізнюється.



Україна – дуже складне державне утворення, і потрібно велике мистецтво, щоб з багатоголосся витворити єдиний голос. Ми можемо скільки завгодно посилатися на важке економічне становище в світі, і Україна це дуже болісно відчуває, оскільки у нас відкрита економіка, але водночас належить більше уваги звертати на почуття і настрої людей. На те, що зачіпає струни душі людини. Усе те, що називається гуманітарною політикою.

На превеликий жаль, такого підходу не бачу, домінуючим є бажання в черговий раз розділити, протиставити і зіштовхнути. Тим більше, що в цій сфері, як правило, оперують люди малоосвічені, некомпетентні, але які добре володіють технологіями, які призводять до напруги і протистояння, математично прораховуючи питання електоральної підтримки. Ще раз хочу сказати, що в цьому плані ми зробили мало висновків з нашого минулого. Чому постійно програвали? Чому після спроб відродити свою країну у нас наступав період руїни?

Новости Украины – From-UA: - А як Ви думаєте, чому?

Володимир Литвин: - Не було і немає серйозної розмови. Особливо і насамперед з тими людьми, яких раніше називали інтелігенцією, а сьогодні більш прийнятним є термін інтелектуали. З ними незручно говорити, проте їх треба більше слухати. У нас немає інтелектуально насиченого життя. Ця банальність просто вбиває, ці розхожі фрази... Сьогодні маємо в Україні не більше 10 експертів-політологів, які на будь-які випадки життя, на будь-які проблеми, на будь-які події дають своє тлумачення. Вони не зникають з екранів, з інтернету, і скрізь тільки вони торохтять на будь-які теми. Не можна бути спеціалістом у всьому, що відбувається. Всі ці ходульні фрази і оцінки, стандартизовані підходи починають оволодівати масами. Якщо ти сьогодні не говориш те, що люди хочуть від тебе почути, ти їм не цікавий.



Новости Украины – From-UA: - Володимире Михайловичу, чи порадили б Ви президенту помилувати Юлію Тимошенко?

Володимир Литвин: - Президенту можуть радити тільки люди, він підзвітний тільки українському суспільству.

Я належу до того числа тих, хто не випромінює радості або задоволення від того, що Тимошенко перебуває в ув’язненні. Це дуже складна проблема, і мені бачиться, що вихід треба шукати в правовій площині. Намагався в свій час у Верховній Раді говорити на цю тему з лідерами фракцій. На превеликий жаль, будь-які підходи до розмови на такі теми руйнувалися на наступний же день.

Зараз активно працюють міжнародні переговорники. Відбуваються якісь домовленості. Як буде далі, побачимо.

Новости Украины – From-UA: - Що б, на Ваш погляд, змінило повернення пані Тимошенко в активну політику?

Володимир Литвин: - Діючі лідери опозиції стояли б десь у третіх рядах і навіть були відсунуті на маргінес. Зверніть увагу, що зараз практично ніхто з лідерів опозиції про Тимошенко фактично не говорить. Іноді щось скажуть для годиться, тому що розуміють: для них Луценко вже проблема.

Только экстренная и самая важная информация на нашем Telegram-канале