Каинова печать «Свободы»
20.01.2014 09:45
Складається враження, що трійка лідерів нинішньої опозиції постала, аби зайвий раз стати прикладом відомої тези про двох українців та трьох гетьманів. Причому, очолювана кожним політична сила усіма засобами намагається переконати публіку, що лише вона уособлює в собі вікові прагнення народу. Зрештою, наш народ давно і не один раз отримав щеплення від намагання назвати месією будь-кого, хто краще озвучить ці прагнення. «По ділах їх судіть їх» - ця біблійна теза допомагає розкусити кінцеву мету будь-якої партії краще за її піарників та кишенькових журналістів.

Хоча три опозиційні лідери працюють пліч-о-пліч, лідер «Свободи» Олег Тягнибок неодноразово давав зрозуміти, кого він вважає справжнім патріотом, оскільки Арсеній Яценюк, який раніше займав найвищі державні посади – «вимушений, ситуативний опозиціонер», а Віталій Кличко – навпаки – «ніщо, бо не має жодного політичного досвіду».

З іншого боку, чи можна вважати прогресивним українським проектом партію, яка у час Майдану, коли протистояння мітингуючих з правоохоронцями уже кілька разів закінчувалося бійнею, і командири опозиції усіма силами утримують герць з владою у підкреслено мирному ключі, своїми силами вилучаючи провокаторів, «Свобода» закликає до фізичного протистояння, проводить відверто провокаційну факельну ходу центром Києва (жбурляючи каміння у вітрини) і на весь голос закликає до крові?

Взагалі останнім часом відбувається якась мало не агресія. Виповзає на політичну арену така собі Ірина Фаріон і починає нас вчити, як правильно говорити українською. Їй цівкають в очі: ти була комуністкою і переймалася опануванням російської закордонними студентами! А їй усе – Божа роса, гне своєї: ви усі москальські запроданці, ось вам моя книга, «Мовна норма» - зубріть, бо приїду, перевірю!

Ми усі з шкільної лави пам’ятаємо, що українська літературна мова географічно є середньонаддніпрянською, бо сформувалась на основі діалектів Полтавщини та Південної Київщини. А тепер, виявляється, – за Фаріон – ми маємо переходити на галичанський діалект? Центральну Україну, як ядро не тільки мови, але й держави, завжди відрізняла толерантність, яка врешті-решт стала візиткою усієї країни. І ми розуміємо право західних областей на мовну, з полонізмами, відмінність чи певну ментальну відокремленість. Але при усій своїй толерантності не розуміємо і не зрозуміємо нав’язування іншого чи культурного, чи політичного погляду.



А «свободівці» у різноманітних телевізійних шоу продовжують вчити нас, як бути патріотом України. Що характерно: ще вчорашні спортивної статури «побратими» у вишиванках нині демонструють дорогі костюми та обличчя, що вже не витримують крупного плану. Не думається, що таке не могли не зауважити виборці.

Часом виникає таке враження, що політики «Свободи» поставили перед собою завдання не тільки по-справжньому розколоти Україну, але викликати довічну ненависть нашого сходу до нашого заходу. Український патріот – це дещо інше, ніж патріот Галичини. І наша ментальна відмінність полягає у тому, що, наприклад, патріот Київщини думає про свій край в унітарній державі, а «Свобода» сповідує плекання України в Галичині.

І саме це породжує оту облудливу зрадливість на тлі показного патріотизму. Ось, наприклад, депутат Львівської облради Пилипенко Пилип Данилович - завідувач кафедри трудового, аграрного та екологічного права Львівського університету ім. І.Франка. Від ВО «Свобода», звісно. А ось Володимир Пилипович Пилипенко, син Пилипа Даниловича. З червня 2008 року - народний депутат України 6-го скликання від БЮТ. З грудня 2012 року - депутат 7-го скликання, член фракції Партії регіонів.

До речі, нині мало хто пам’ятає, що після відомого інциденту з нардепом Віктором Лозінським, який з подільниками убив селянина, саме Володимир Пилипенко звернувся до МВС з проханням нагородити (!) вбивць, бо вони «наражаючись на смертельну небезпеку та ризикуючи власним життям, затримали злочинця». Цікаво, як після цього усього спілкується батько з нащадком?



До речі, у нас за зраду Тарас Бульба покарав свого сина. Якщо у Львові, в Галичині, інші принципи, - будь-ласка. Але нам їх нав’язувати навіщо?