Уперше за два десятки років, після розпаду СРСР та початку російської агресії проти Незалежної Молдови, на її окупованих територіях вплив Росії значно знизився. Сталося це 2011 року, коли до влади у так званому Придністров’ї прийшов президент, не погоджений з Москвою. Це був Євген Шевчук. Населення самопроголошеної Республіки, серед якого значна частина має українське коріння, просто втомилася від диктату Москви та її нескінчених інтриг. Від пограбування народного добра та бєспрєдєла російських олігархів, у повне володіння яким були віддані захоплені території.
Населення окупованої частини Молдови сказало своє тверде «ні» тим діячам, які два десятиліття тому вбивали молдован, особисто допомагаючи російським військовим.
Євген Шевчук українець. Його рідна мова – українська. Освіту він отримував у Києві, в академії МЗС України, має серйозні зв’язки в українській столиці.
Виборчу кампанію як лідер партії «Оновлення» 2011 року він будував саме на боротьбі з совковим режимом попередника Ігоря Смірнова.
Не лише українське походження, але і сучасна економічна освіт (за поглядами він близький до Яценюка) дозволяє Шевчуку розуміти безперспективність повернення у минуле. Це вже очевидно, що місце Молдови, як і України, у великій сім’ї цивілізованих європейських народів.
Так, з огляду на специфіку регіону та жорсткий контроль Москви Шевчук робить періодичні реверанси у напрямку РФ та озвучує клятви у вірності. Та слід розуміти, що для Євгена Шевчука це – вимушений крок. Щоб зрозуміти це, варто подивитись на реальні справи глави ПМР. А це – курс на інтеграцію з проєвропейською Молдовою, та, можливо, у ближчому майбутньому, возз’єднання з Батьківщиною-Україною.
Багато значущий факт – за весь час свого президентства Шевчук жодного разу офіційно не зустрічався з Путіним. Навряд чи така зухвалість викликає задоволення у Москві.
З надією на зміну земляцтво в Одеській області створило організацію «Придністровці за Україну». Її представники брали участь в Революції Гідності та блокаді кордону, щоб не допустити переміщення російських військ з Тирасполя в Україну.
За час керівництва окупованою територією Молдови, Євген Шевчук налагодив діалог з Кишиневом. Були ужиті рішучі заходи в економічній сфері. З економіки почалося видавлювання олігархів. Значно зменшено вплив проросійської корпорації «Шериф». Бізнес у Придністров’ї почав виходити з тіні та повертатися у правове поле, реєструючи свою діяльність в Кишиневі, згідно законодавства Молдови. Сприяла в цьому Шевчуку і Україна, яка відмовилась вести економічну діяльність з суб’єктами, які не отримали законної реєстрації.
Звичайно, такі дії не могли тішити окупантів. Москва зрозуміла, що може втратити регіон, який дозволяє їй шантажувати не лише Молдову та Україну, але і весь Європейський Союз. Москва розраховує на чергові вибори президента.
Проти Євгена Шевчука висунули надійного агента Кремля, колишнього співробітника силових структур Вадима Красносельського. Зараз він займає посаду спікера «парламенту» ПМР. Він обіцяє домагатися остаточної анексії Росією захопленої території за прикладом Криму. І цілком логічно, що молдавська влада має до нього ряд питань. Буквально напередодні була здійснена спроба його арешту в Кишиневі, але, нажаль, вона закінчилася невдачею – Москва втрутилася та врятувала свою маріонетку.
Боротьба з таким ставлеником Москви просто неможлива самотужки. При цьому зрозуміло, що ані у самій самопроголошеній республіці, ані у Росії Євген Шевчук не зміг би знайти підтримку. Але є Україна. Те, що Україні довіряють, підтверджується тим фактом, що сотні тисяч придністровців виявили бажання отримати громадянство замість фейкових документів самопроголошеної республіки.
Саме з України прийшла допомога Євгенові Шевчуку. Спрацювали старі зв’язки самого Шевчука та розуміння Києвом загрози зміни влади у самопроголошеній республіці. Суперник Шевчука регулярно навідується до Москви, зустрічався з головою Московського Патріархату Гундяєвим. Пропагує «Рускій мір» та інші агресивні ідеї.
Саме тому рука допомоги Шевчуку була протягнута з Києва. На підтримку президента надав свої ресурси бізнесмен Талгат Байтазієв, змушений тікати з Митного союзу, з Казахстану, де беззмінно володарює Путіна пострадянський диктатор Назарбаєв.
Талгат Байтазієв – великий друг Міхеїла Саакашвілі. Саме він спочатку надав притулок казахському опозиціонеру в Грузії, де Байтазієв після вигнання з Батьківщини керував портом в Батумі. Зараз казахський топ-менеджер допомагає губернатору Одещини з реформами у порту української Одеси.
Син Байтазієва також допомагає європейському курсу України та працює у президента Порошенка. Сам Міхеїл Саакашвілі тримає тісну координацію з Тирасполем. Одещина – регіон, що може у першу чергу постраждати від російської агресії. І у стабільності якого Саакашвілі зацікавлений, як безпосередній керівник.
Тому до Шевчука на допомогу направлені фахівці з проведення виборчих кампаній – команда політтехнолога Миколи Гастелло, який раніше працював у Києві з Сергієм Тігіпком.
Є великі шанси, що чаша терезів у Тирасполі схилиться в українську сторону.
Якщо Україні вдасться допомогти Євгену Шевчуку, якщо курс Придністров’я на оновлення та інтеграцію зі світовим співтовариством залишиться незмінним, це буде велика геополітична перемога Києва, здатна змінити конфігурацію сил та зон впливу на Півдні Європи.
Тоді російським окупантам доведеться піти.
Ми ж знаємо, що до ганебного пакту Молотова – Ріббентропа так зване Придністров’я входило до складу України. Тож може, у відповідь на окупацію Криму, який обов’язково буде звільнено, Україна візьме під своє крило наших братів з берегів Дністра?!
І Путін більше не зможе розділяти цивілізовані народи, які живуть на споконвічній українській землі.