Енергетична безпека ніколи не була сильним місцем України в добу незалежності. Залежність від імпортних енергоносіїв, помножена на корупційні схеми і монополізм олігархів, приводила до перманентної напруги у сфері тарифів за комуналку. Кожний новий опалювальний сезон українці зустрічали з тривожними думками: скільки ж цього разу їм доведеться викласти за своє помешкання. 2021 рік дає вагомі підстави для занепокоєння. Світові і внутрішньоукраїнські ціни на газ стрімко ростуть. Ринок електроенергії лихоманить. А підприємства комунальної теплоенергетики налаштовані на підвищення тарифів і з побоюванням чекають нового опалювального сезону.
Обіцянка-цяцянка
Українські політики регулярно використовували енергетичний пакет в якості боротьби за голоси виборців. Напевно не знайдеться жодного з відомих політичних діячів, хто б хоча б раз не звертався до теми тарифів на комунальні послуги. Звісно, як і годиться, виборців тішили ілюзіями про цілком реальне зниження вартості газу, опалення, електроенергії. Нинішня влада – не виняток з загального правила.
На білбордах Зеленського під час виборчої кампанії 2019 року красувалося гасло: «Кінець епохи бідності». Ті, хто голосували за нове обличчя з Кварталу-95, плекали надії щодо зниження вартості комунальних послуг. Однак, вже після інавгурації у команді ЗЕ почали відмежовуватися від обіцянок знизити тарифи: мовляв, не президента це справа. Проте у грудні 2019 року Зеленський таки потішив частину українців. Він заявив, що «знайдено цікаве рішення як можна знизити ціну на опалення у 2 рази вже з наступного опалювального сезону». Володимир Зеленський не вдавався у деталі. Не пояснював, що і як. Але через рік, у грудні 2020 року, про цю обіцянку президента ніхто й не згадував. В Офісі глави держави за неї теж забули. А ціни на опалення не тільки не знизилися удвічі, а й зросли.
2021 рік приніс нові випробування для України у сфері енергетичної безпеки. Відносна стабільність на ринку енергоносіїв попередніх років ґрунтувалася на оманливому фундаменті. Світова економічна криза, викликана пандемією коронавірусу, обвалила ціни на газ і нафту. В уряді зітхнули з полегшенням. Хтось навіть почав наївно думати, що епоха дорогих енергоносіїв назавжди відійшла у минуле. Та довго насолоджуватися дешевими енергоносіями не довелося.
У другій половині 2019 року ціна на газ на Українській енергетичній біржі коливалася у межах 6000 гривень за тисячу кубометрів, опускаючись до 4700 гривень. Мінімальна ціна газу була зафіксована у червні 2020 року: 3692 гривні.
Рік тому, у серпні 2020 року, газ коштував 4238 гривень. З того часу вартість блакитного палива поповзла угору. Вже у січні 2021 року газ вартував 7924 гривні за тисячу кубометрів. У червні ціна підросла до 10757 грн. У липні подолала планку 12987 грн, а у серпні зросла до 15662 грн. Зараз тисячу кубів газу з розрахунку на вересень на Українській енергетичній біржі пропонують за більш як 18000 гривень.
Інфляція та зростання тарифів
Ціни на газ піднялися і у Європі. Ще на початку поточного року блакитне паливо продавали за 250-300 доларів. Зараз ціна газу наблизилася до 540 доларів. Хоча ще у 2020 році на тлі коронавірусної кризи вона падала до 55 доларів за 1000 кубів. Свою лепту в зростання цін вносить політика і Газпром.
Стрімке подорожчання газу застало українську владу зненацька. Зеленський обіцяв народу кінець епохи бідності. Але точно не обіцяв високу інфляцію. А вона і так б’є рекорди за останній рік. А тут ще й доведеться сушити голову, як мінімізувати зростання тарифів на комуналку, якого навряд чи вдасться уникнути. Однією з тактик центральної влади є перекладання проблеми із зростанням цін на місцеву владу. Це зручно, бо дозволяє сказати: ми тут ні до чого, це все недобросовісні чиновники на місцях.
Під основним ударом газового цінового ралі опинилися підприємства теплокомуненерго, які безпосередньо забезпечують населення опаленням і гарячою водою. 20 травня закінчилася дія режиму покладання спеціальних обов’язків (ПСО), у рамках якого «Нафтогаз» постачав природний газ для виробників теплової енергії за спеціальною оптовою ціною. Після цього підприємства теплокомуненерго були змушені підписати договори про постачання природного газу для виробництва теплової енергії, без прив’язки до категорії споживачів. Це означає, що теплокомуненерго продаватимуть газ як для потреб населення, так і для потреб юридичних осіб.
Фіксований обсяг природного газу для потреб населення буде розраховуватися на основі фактичного використання за останні три роки. Однак точно визначити чи достатньо цих обсягів – важко. Адже для останніх зим характерні переважно теплі температури. Якщо ж температура повітря буде нижча за прогнозовану, теплокомуенерго доведеться докуповувати газ за ринковою ціною.
Ціна газу, який «Нафтогаз» продаватиме для потреб населення, становитиме 7583 гривні за тисячу кубометрів. Тоді як для потреб інших категорій споживачів – 15079 гривень. За підрахунками експертів, реальна середня ціна газу, який «Нафтогаз» постачатиме підприємствам теплової енергетики, становитиме близько 10000 гривень. Це приведе до росту цін на опалення та гарячу воду для населення.
Спочатку гроші, потім — газ
Ще гіршим є те, що нав’язаний «Нафтогазом» договір передбачає місячну передоплату за газ. Звідки теплокомуненерго братимуть кошти на авансові платежі – невідомо. Ці підприємства і так накопичили під час дії режиму ПСО боргів на майже 60 млрд гривень. Фінансова ситуація у них не найкраща. Населення платить за опалення і гарячу воду по факту надання послуги, тобто наступного місяця. Та й то не зовсім дисципліновано. Між тим, якщо підприємства теплової енергетики не розрахуються авансом за газ перед «Нафтогазом», їх чекають суворі штрафні санкції. Аж до списання банком коштів з рахунків підприємств у разі виникнення заборгованості за спожитий природний газ.
Місцеву владу призначили «крайньою»
Картина вимальовується абсурдна і загрозлива. Владі на місцях, очевидно, доведеться спрямовувати значні кошти місцевих бюджетів на підтримку підприємств сфери теплокомуненерго. Допустити відключення тепла у зимовий період – надто ризиковано. Оскільки тоді весь гнів населення в першу чергу буде спрямований не на уряд, президента чи керівництво «Нафтогазу», а на місцеву владу. Якщо ж закрити очі на проблему і залишити підприємства теплової енергетики наодинці, то вони гарантовано не зможуть вчасно розрахуватися з «Нафтогазом». А далі – штраф і купуй газ за ринковою ціною понад 15000 гривень!
Ще один головний біль місцевих громад – де взяти гроші на оплату опалення для юридичних осіб. Враховуючи ринкову ціну на газ на рівні 15000 гривень, місцевій владі доведеться витрачати шалені ресурси на опалення комунальних установ, шкіл, дитсадків медичних закладів. Вже зараз з боку окремих мерів лунають голоси невдоволення політикою центральної влади. Замість того, щоб спрямовувати фінанси на ремонт вулиць, прибудинкових територій, бюджетних закладів, вони витрачатимуть кошти міського бюджету на оплату вартості природного газу. А ще – на підтримку збиткових власних підприємств теплової енергетики.
До початку опалювального сезону 2021-2022 рр. залишилося близько 2 місяців. З боку української влади вже не лунають солодкі обіцянки знизити тарифи на комуналку. Питання в іншому: як мінімізувати зростання тарифів для населення, громад та бізнесу. Як хоча б сповільнити маховик інфляції, котрий за останній рік вийшов з-під контролю? Судячи з млявих розбалансованих і не надто компетентних дій Кабміну, чітких відповідей і усвідомлення реального стану справ у нього немає.