30 років незалежності України
24.08.2021 09:29
24 серпня Україна святкує ювілей – 30-ту річницю проголошення незалежності. У 1991 році, після тривалого періоду відсутності власної державності, українці були сповнені оптимізму та вірили, що попереду їх чекає гідне, безпечне і заможне життя в одній з найбільших країн Європи. Але реальність виявилася інакшою

Політична псевдоеліта

Україна виходить з СРСР

Тривалі роки відсутності власної держави позбавили Україну політичної еліти. Частина її була знищена у першій половині XX століття. А ті, хто керував УРСР у складі Радянської імперії, ідентифікували себе як гвинтики великого комуністичного проєкту з центром у Москві. Навіть думки про державну самостійність вважалися зрадою і страшним злочином. А от відданість і покірність всіляко пропагувалися і заохочувалися. Було б наївно думати, що Акт проголошення незалежності здатний докорінно змінити свідомість цих людей, побудовану на комуністичній ідеології.

Денаціоналізований світогляд компартійного керівництва нікуди не зник на початку 90-х років. Люди, які перебували при владі в Україні на момент проголошення Акту незалежності, представляли радше колоніальну адміністрацію імперії на місцях, ніж повноцінну національну еліту. І вони нікуди не зникли. Не були люстровані чи позбавлені влади та посад. А почали «розбудовувати» уже незалежну Україну. Утворили так звану партію влади. Отримали доступ до державної власності. Звідси і розпочалися усі біди та проблеми.

У той час як більшість країн Центральної і Східної Європи з колишнього соцтабору спромоглися на рішуче перезавантаження владних еліт, Україна топталася на місці. Навіть у 2003 році, за даними Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України, 52% керівників місцевих і 46% керівників центральних органів державного управління починали свою кар’єру за рядянських часів. За підрахунками Центру імені Разумкова, у 1991 – 2003 роках вихідці з компартійно-комсомольської і радянської номенклатури серед вищих державних чиновників (прем’єр-міністри, віцепрем’єр-міністри, секретарі Ради національної безпеки та оборони, голови Адміністрації Президента) становили 73%, серед голів обласних адміністрацій – майже 80%.

Занедбане державне будівництво

Леонід Кучма, Леонід Кравчук

Низька якість політичних еліт, які керували Україною, не могла не позначитися на розвитку держави. Перед Україною, яка відновила свою незалежність у 1991 році, стояло не тільки питання реформування економіки, ухвалення нової законодавчої бази та Конституції. Першочерговим завданням влади мало бути наповнення Української держави українським змістом. Воно виявилося не під силу старим політичним псевдоелітам родом з імперського минулого.

У 1991 році Україна здобула незалежність формально. Атрибути незалежності були. А за їх фасадом приховувалася невтішна реальність. По суті держава залишалася постколоніальної країною з важкою історичною спадщиною та сильним впливом колишньої метрополії – Москви.

Іншим країнам, які перебували під впливом Росії, пощастило більше. В України історичні рани від «руского міра» були надто серйозні та глибокі. Без послідовної і принципової державної політики вилікувати їх було майже неможливо. Але українська влада роками обирала стратегію закривати очі на існуючі проблеми. Поза увагою держави до початку російської агресії 2014 року залишалася тотальна русифікація. Не велася боротьба проти інформаційно-диверсійної кампанії, яку Росія постійно здійснювала на території України. До української армії взагалі ставилися як до непотрібного механізму.

Успішна держава будується на фундаменті спільних цінностей та ідей. Усвідомленні власної національної ідентичності громадян. На історії, мові, культурі. Але українська політична еліта довгий час повністю ігнорувала ці питання. Цим вдало скористався Кремль, коли у 2014 році розпочав «рускую весну» в Україні. Найбільших успіхів Росія досягла на тих територіях, де фактично не існувало української мови та ідентичності, а трактування історичних процесів більшістю населення збігалося з російським – у Криму і на Донбасі.

Справдилася проста істина: військовим перемогам передує перемога у свідомості мас. Україна втратила Крим і Донбас, бо роками не займалася питаннями державного будівництва і не формувала українську ідентичність своїх громадян.

Постколоніальна свідомість

30 років незалежності: втрачені шанси

Тривалий період бездержавності та залучення у простір чужих імперій та країн мали негативний вплив на свідомість українців. Політика русифікації, полонізації, знищення національної і підприємницької еліти та соціально активних прошарків, геноцид голодом завдали непоправного удару по українській нації. Після здобуття незалежності велика частина населення продовжувала мислити категоріями жителів залежної держави-колонії, а не громадян, які відповідальні за власне майбутнє.

Українців привчили бути надто толерантними і миролюбними. Позбавили здорового почуття національної гідності і самоповаги. Не навчили відстоювати власні інтереси. Бути розумними егоїстами у мінливому світі. Не чекати зовнішньої допомоги і чудесного розквіту країни, а брати відповідальність на себе. Звідси існування ілюзій як щодо власних політиків, так і щодо своїх сусідів. Інфантильна оцінка місця України у світі та незрозуміла з точки зору логіки прихильність до Росії, яка у минулому не раз була могильником незалежності України. Роздвоєння масової свідомості, помножене на відсутню державну політику та політичну еліту сумнівної якості, вкрай негативно позначалося на розвитку країни.

У 2003 році соціологи Національного інституту стратегічних досліджень встановили, що половина українців хотіла б вступити до ЄС, а інша половина – до Єдиного економічного простору з Росією, Білоруссю і Казахстаном.

Результати соціологічного опитування Київського міжнародного інституту соціології та Левада-Центру у лютому 2013 року показали, що 16% громадян України хотіли об'єднання з Росією в єдину державу. 85% українців добре ставилися до Росії, тоді як лише 8% - погано. Більшість позитивно налаштованих до Росії українців було сконцентровано у Східному (94%) та Південному регіонах (92%), найменше - у Західному регіоні (68%).

Анексія Криму і військова агресія Росії проти України серйозно вплинула на світогляд більшості українців. У суспільстві частково розвіялися ілюзії про братній дружній російський народ та миролюбність Москви. Це відобразилося в результатах соціологічного дослідження, проведеного в Україні у лютому 2021 року Київським міжнародним інститутом соціології.

Добре ставляться до Росії 41% українців, погано приблизно стільки ж - 42%. Дивує, що після семи років війни і відверто ворожої політики РФ, більше 40% ще досі зберігають позитивні емоції до держави-агресора. Можливо, вони не пов’язують втрату Криму, війну на Донбасі та смерті українських солдат з діями Росії? Чи дивним чином формують викривлену картину реальності у власній свідомості. Важко уявити, щоб населення будь-якої іншої країни, яка стала жертвою агресії та окупації, масово зберігало добре ставлення до держави-агресора.

Незалежність України від Росії зараз підтримують 88% українців, об’єднання України з Росією бажають 7% українців. Ставлення українців до Росії суттєво залежить від регіону: на Заході позитивно ставляться до Росії 31%, у Центрі – 35%, на Півдні – 49%, на Сході – 59%. Більшість тих, хто негативно ставиться до Росії, сконцентрована у Західному регіоні (52%), найменше таких – у Східному регіоні (24%).

Як бачимо, постколоніальний стан української свідомості остаточно не зник навіть на 30-му році незалежності. Напевно, він ще довгий час буде фактором внутрішньої і зовнішньої політики.

Олігархізована економіка та корупція

олігархи

Якщо запитати світових експертів про те, що заважає Україні досягати високих показників економічного розвитку, вони без вагань скажуть: корупція і вплив олігархів. На початку 90-х років у влади був вибір: здійснити радикальні економічні реформи чи намагатися пристосувати совєтську економічну спадщину до умов ринкової економіки. Правляча еліта обрала другий сценарій. Ваучерна приватизація провалилася. Замість формування потужного прошарку середнього класу зародився клас олігархів.

Фінансово-промислові олігархічні групи тісно зрослися з політичною системою. У них є серйозні впливи у парламенті, вищих органах влади. Окремі олігархи можуть похвалитися підконтрольними нардепами. І навіть бути спонсорами політичних сил всеукраїнського значення. Монопольне становище в окремих секторах енергетики і промисловості, агробізнесу наділяє великий капітал в Україні дуже серйозними можливостями. А контроль над провідними телеканалами дозволяє маніпулювати суспільством у власних цілях.

У 2017 році сукупна чиста вартість активів трьох найбагатших осіб України перевищувала 6% ВВП, що втричі більше як у Польщі. У США відповідний показник складав 1,4% ВВП. У 2016 році статки десяти найбагатших українців склали понад 11 млрд доларів, що становило майже 13% ВВП України в 2015 році. Для порівняння: співвідношення статків десяти найзаможніших мешканців Польщі до ВВП країни складає лише близько 3%.

Корупція є другою за значущістю суспільною проблемою після війни. 69% українців вважають її існування дуже серйозним викликом. На думку населення, найкорумпованішими в Україні є митниця, суди, Верховна Рада, прокуратура, медицина та поліція (крім патрульної). Найгірше те, що органи, які покликані боротися з корупцією і захищати справедливість, виявилися самі масово уражені цією хворобою.

За результатами 2020 року Індекс сприйняття корупції (СРІ) в Україні становив 33 балів зі 100 можливих. У рейтингу країн світу Україна посіла 117 місце зі 180. До групи з результатом у 33 бали увійшли також країни Африки та Азії — Єгипет, Есватіні (раніше Свазіленд, Африка), Непал, Сьєрра-Леоне та Замбія.

В країні, де існує масова корупція, монополізовані окремі сектори економіки і важко добитися справедливості у судах, швидке економічне зростання і покращення добробуту широких верств населення малоймовірне. За обережними підрахунками експертів, через корупцію ВВП України щороку втрачає близько 2%.

30 років незалежності – значний проміжок часу, достатній для побудови високорозвинутої самодостатньої держави з належним місцем на світовій арені. Але як ним скористатися – залежить від політичних еліт та рівня суспільної свідомості громадян.

Только экстренная и самая важная информация на нашем Telegram-канале
Петро Герасименко
«Новини України - From-ua.com»