23 серпня у Києві відбулася довгоочікувана подія – перше засідання Кримської платформи. У ній взяли участь представники 47-ми країн та міжнародних організацій включно з Україною. Учасники міжнародного заходу підписали спільну декларацію, в якій назвали Росію державою-окупантом та зобов’язалися продовжувати політику санкцій проти агресора до звільнення півострова. На фоні тривалого замовчування на світовому рівні проблеми окупації Криму, ця подія – серйозний прорив. Але чи допоможе Кримська платформа відновити український суверенітет над територією – велике питання.
Незручне Кримське питання
З моменту окупації Кримського півострова Росією він недовго залишався в центрі уваги міжнародної спільноти. У березні 2014 року здавалося, що до Криму прикута вся увага Європи та Америки. Не кажучи вже про Україну та наших сусідів по Чорноморському регіону. Проте дуже швидко ситуація змінилася. Розпочалася так звана «русская весна». На Донбас проникли російські бойовики на чолі з Гіркіним. Далі була втрата частини Донецької та Луганської областей. Відкрита військова агресія Росії та її найманців. І гаряче напружене літо-2014 року, яке завершилося Іловайським котлом.
Мінська угода від 5 вересня 2014 року про перемир’я стосувалася виключно Донбасу. Подальший розвиток подій також сфокусував центр суспільної уваги на Схід. Бої за Донецький аеропорт, Дебальцеве, обстріл Маріуполя у січні 2015 року. А далі – нові Мінські домовленості лютого 2015 року, де питання Криму знову винесено за дужки.
Формально активні бойові дії на Донбасі завершилися у 2015 році. Але так зване перемир’я існує лише на папері. Російська сторона і підконтрольні їй загони сепаратистів з ДНР і ЛНР постійно здійснюють обстріли українських позицій. У 2019 році на Сході загинуло 110 українських воїнів. У 2020 році – 55. У 2021 році ворог продовжував постійно порушувати перемир’я. Щотижня за свою незалежність Україна платить кров’ю та життям своїх синів та дочок. Зрозуміло, що за таких обставин про Крим усі трохи забули.
Увага до Криму активізувалася у вересні 2015 року, коли розпочалася громадянська акція з блокади окупованого півострова. Кримські татари та активісти Правого Сектору, ДУК, «Азову» мали на меті повністю перекрити постачання товарів у Крим, а також відрізати півострів від електроенергії з України. Вважалося, що це поставить агресора у вкрай важкі умови та значно збільшить ціну окупації. Але 17 січня 2016 року, після початку дії постанови Кабміну про обмеження поставок товарів до окупованого Криму та з нього, акція припинилася.
Ще один інформаційний сплеск щодо Криму виник у листопаді 2018 року. 25 листопада росіяни захопили три українські кораблі під час спроби потрапити в Азовське море через Керченську протоку. В полон потрапило 24 моряки, з яких шість були поранені. В Україні на 30 днів ввели воєнний стан. Українських моряків звільнили з полону у вересні 2019 року. Того ж року росіяни повернули захоплені катери та буксир. Увесь інший період тема Криму залишалася в тіні Донбасу та майже не лунала у розмовах світових лідерів.
Кримська платформа як спосіб актуалізації статусу півострова
Українській владі часто дорікали: за темою Донбасу вона забула про Крим. Однак, світові гравці зовсім не бажали піднімати питання Криму під час важких і фактично безрезультатних переговорів по Донбасу. А Москва заявляла, що тема Криму – закрита. Потрібно було шукати інші варіанти.
Команда Зеленського не може похвалитися досягненнями у зовнішній та внутрішній політиці. Але непогано розуміється на піар-технологіях. Не обов’язково зразу ж вертати Крим. Для початку потрібно спробувати знову повернути питання півострова до міжнародного дискурсу, - вирішили у Зеленського. І скористатися порадами кримської татарки Еміне Джапарової, яка після анексії Криму працювала в міністерстві інформаційної політики. Пропозиція зводилася до організації міжнародного майданчика, де тема повернення Криму стала б основною. До порад Еміне Джапарової дослухалися і призначили її першою заступницею міністра закордонних справ. Процес стартував.
Установчий саміт Кримської платформи спочатку планували проводити у травні до річниці депортації кримських татар. Згодом дату змістили до Дня незалежності. Ініціатори наголошують: основна ідея міжнародного заходу - демонстрація світового невизнання приналежності Криму до Росії. Також Кримська платформа актуалізує обіцянки посилення санкцій проти держави-агресора, захист екологічного середовища та прав людини в Криму, забезпечення безпеки судноплавства в акваторії Чорного та Азовського морів.
Ідея проведення саміту Кримської платформи викликала різко негативну реакцію Кремля. У Росії з самого початку намагалися завадити цій події. Неофіційно шантажували держави, які хотіли взяти у ній участь. Основна політика Москви після анексії Криму зводилася до абсолютного небажання говорити про статус півострова. Російська дипломатія та державне керівництво дотримувалося позиції, що питання Криму назавжди вирішене і закрите. А той, хто його піднімає, не хоче змиритися з реальністю. У своїх коментарях щодо Кримської платформи в Москві не скупилися на уїдливі вислови. Міністр закордонних справ РФ Сергей Лавров та голова «держдуми» окупованого Криму назвали подію «шабашем».
Проведення саміту стало неприємним сюрпризом для Росії, яка усі сім років докладала зусиль, аби кримське питання назавжди зникло з порядку денного. Україні вдалося зняти інформаційну блокаду і привернути увагу світової спільноти до анексії півострова. Отримати широку світову підтримку. Вперше до Києва прибуло так багато представників іноземних країн, щоб продемонструвати підтримку Україні. Велика кількість учасників саміту теж засмутила державу-агресора. Російська політика замовчування статусу Криму зазнала краху. У цьому основне досягнення Кримської платформи.
Декларація хороших намірів
За підсумками першого саміту Кримської платформи підписано спільну декларацію. Коротко окреслимо її зміст.
Підписанти підтверджують свою вірність міжнародному праву та відданість суверенітету, політичній незалежності, єдності і територіальній цілісності України в межах її міжнародно визнаних кордонів, включаючи територіальні води. Сторони не визнають і продовжують засуджувати тимчасову окупацію та незаконну анексію Криму, називаючи її прямим викликом міжнародній безпеці.
Учасники Кримської платформи засуджують обмеження прав і свобод мешканців Криму, мілітаризацію півострова, перешкоджання вільному судноплавству, переселення росіян та зміну етнічної структури регіону.
У документі стверджується, що сторони вирішили створити Кримську платформу як консультативний і координаційний формат з метою мирного припинення тимчасової окупації Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя і для відновлення контролю України над цією територією в повній відповідності до міжнародного права. Буде тривати політика невизнання незаконної анексії Автономної Республіки Крим та міста Севастополя Російською Федерацією, а також розглядатиметься можливість запровадження подальших обмежень щодо Росії. Також її закличуть виконувати свої зобов’язання як держави-окупанта відповідно до норм міжнародного гуманітарного права. Згадується в декларації про захист прав етнічних спільнот, зокрема українців і кримських татар, і про загрози для всього Чорноморського регіону, які несе політика Москви.
Сторони мають намір координувати свої зусилля в рамках міжнародних організацій, на міжнародних конференціях, форумах та інших заходах, де обговорюється тема Криму. Також буде розглянута можливість підтримки економічних, інфраструктурних та екологічних проектів, які сприяли б подальшому розвитку регіонів України, які межують з тимчасово окупованим Кримським півостровом.
Чи реально повернути Крим
Декларація Кримської платформи містить багато хороших тез і намірів. Але у ній немає відповіді на головне питання: коли і яким чином Крим повернеться до складу України. Яким має бути чіткий алгоритм кроків і дій, котрі змусять РФ відмовитися від півострова. Міститься згадка, що це має відбутися мирним шляхом і з допомогою міжнародного дипломатичного тиску з елементами інших політичних та економічних обмежень проти окупанта. Проте усе це – загальні фрази.
Кримська платформа – хороший задум. Але він може стати миттю короткого міжнародного тріумфу України без відновлення територіальної цілісності. Ми вже проходили еру декларацій і меморандумів, які нічого не гарантували. Тому не варто чекати чудес. Якщо декларація хоча б сприятиме посиленню санкцій проти агресора і збільшить для Росії ціну окупації – вже добре. Якщо не дозволить Москві плювати на міжнародне право у Чорноморському басейні – теж непогано. Що ж до повернення Криму Україні, то сумнівно, що вкрадену територію можна повернути декларацією.
Для повернення Криму потрібен збіг багатьох обставин. На деякі з них ми можемо вплинути чи створити самі. На інші – ні. Не варто плекати ілюзій, що зміна влади у Москві подарує Україні півострів. Російська політична еліта, навіть сама демократична і ліберальна, на це добровільно ніколи не піде. Та й російська громадська думка, просякнута імперським духом, цього зробити не дасть. Надія лише на внутрішньополітичні катаклізми всередині Росії, які приведуть до глибокої кризи та дезінтеграції країни. Але розпад Російської Федерації невигідний багатьом країнам Заходу, тож навряд чи вони дотискатимуть її санкціями. Якщо Росія почне розпадатися, то скоріше через внутрішні причини чи, в крайньому разі, несподіванки на східних кордонах.
Що робити в цій ситуації Україні? Чекати. І щороку посилювати свою військову, економічну та технологічну могутність. Розвиватися. Бути готовою до різного сценарію. Ніхто Україні не принесе Крим на блюдечку. Скоріше всього його доведеться забирати самим. Коли Москві буде не до півострова, самій би вижити. Тоді потрібно мати мужність, винахідливість і наполегливість повернути те, що залишилося без належного догляду агонізуючої імперії. Не факт, що обійдеться абсолютно без зброї. А якщо в української влади забракне політичної волі скористатися моментом, то Крим може дістатися комусь більш сміливому…