7 вересня розпочала роботу шоста сесія Верховної Ради дев’ятого скликання. За два роки парламент монобільшості впевнено пройшов шлях від турборежиму і раптового сплеску суспільної довіри до застою та загнивання. «Слуги народу» виявилися абсолютно нездатні протистояти численним спокусам статусу нардепа. А Верховна Рада ЗЕ-періоду дуже швидко стала нагадувати попередні парламенти з притаманними їм внутрішніми хворобами.
Багатообіцяючий старт
Коли 29 серпня 2019 року президент Зеленський виголошував свою промову перед новою Верховною Радою, дехто тішив себе ілюзіями про відкриття нової сторінки у роботі вищого законодавчого органу. У суспільстві ще витав дух електорального ЗЕ-тріумфу. Він відобразився на рейтингу довіри до новообраного парламенту. У серпні 2019 року 57% українців довіряли новій Верховній Раді. Нечувана цифра в історії українського парламентаризму!
Володимир Зеленський теж покладав великі надії на новий парламент. Колишнього коміка з Кварталу 95 два роки тому не дуже турбувало питання моральних і професійних якостей обраних нардепів. Він був у захопленні від «зеленої хвилі» і сподівався на чудо.
"Вже зараз точно зрозуміло: Рада цього скликання увійде в історію. Питання одне – як саме. Ви маєте усі шансі потрапити до підручників як парламент, який зробив неймовірне, який втілив усе, що не змогли зробити попередні 28 років, як парламент, де не було бійок – я вас дуже прошу, прогулів – я вас дуже прошу, кнопкодавства. Вся Україна вас дуже просить. Тільки конструктив та щоденна кропітка робота на благо українського народу", - пафосно заявив Зеленський з трибуни новообраної Верховної Ради.
Президент був настільки самовпевнений у власних можливостях, що дозволив собі пригрозити розпуском парламенту у перший день його роботи. Зеленський заявив, що у депутатів є однорічний випробувальний термін. Якщо ж вони не будуть справлятися з роботою і втратять народну підтримку, він без вагань розпустить цю Верховну Раду. Суспільна довіра до нового парламенту безслідно випарувалася через рік. Але Зеленський не відправив законодавчий орган на нові вибори. Стало очевидно, що він переоцінив свої можливості. Або просто наговорив зайвого у пам’ятний день 29 серпня 2019 року…
Від турборежиму до деградації
Динаміка народного розчарування роботою парламенту за два роки демонструє падіння рівня довіри у 3 рази: з майже 57% на старті діяльності до менше як 19% станом на серпень цього року. Новообрані нардепи швидко розгубили суспільну любов і підтримку. Вже у жовтні 2019 року довіра до них впала на 10%. У лютому 2020 року поЗЕленілій Верховній Раді довіряли 28% українців. Через півроку ця цифра впала ще на 10%. Зараз довіра до парламенту стабілізувалася на позначці 18%. Баланс недовіри до нардепів, за даними опитування Центру імені Разумкова, становить понад 56%. Гірші показники лише у судів, чиновників та російських ЗМІ. Президентська партія «Слуга народу» теж розгубила велику частину свого рейтингу. Хоча, останні опитування все ще дають послідовникам ЗЕ 23%. До слова, Верховна Рада попереднього скликання мала ще меншу довіру суспільства. У лютому 2019 року парламентарям довіряло менше 13%. Заради справедливості варто зазначити, що у нинішніх народних обранців ще все попереду. І вони мають шанси наздогнати своїх колег.
Що ж відбулося? Куди і чому зникла народна симпатія? Звідки це тотальне розчарування у слугах народу, які засіли під куполом Верховної Ради?
На старті роботи парламент нового скликання відзначився роботою у турборежимі. Тоді ще «слуги народу» освоювалися у новому статусі. Тому слухняно, наче стадо овечок, голосували за усі спущені згори законопроєкти. Але вже у вересні 2019 році турборежим почав давати збій. А з часом зник як явище в українському парламенті. З того ж часу намітилися тенденції до можливого розвалу монобільшості. Фракція «Слуг народу» тріщала по швах. Особливо ситуація загострилася на початку пандемії коронавірусу. Депутати Зеленського час від часу провалювали ініціативи свого ж уряду та президента. Здавалося, що от-от олігархи роздеруть на частини фракцію «слуг». І змусять Зеленського створювати широку коаліцію. Проте до катастрофи не дійшло.
У Офісі Президента знайшли потрібні «аргументи» для утримання «слуг» у власній орбіті. Знаючі люди кажуть, що «аргументи» носили не тільки характер переконання добрим словом, а й грошовою вигодою. Правди ніхто не скаже. Але факт лишається фактом: монобільшість вдалося зберегти. При цьому сформуваши навколо президентської фракції групу політичних сателітів на зразок депутатських груп «За Майбутнє» та «Довіри». А також заручившись підтримкою депутатів, на яких має вплив Рінат Ахметов. Та й Ігор Коломойський після серйозних питань до нього з Америки затих, що не могло не стабілізувати ситуацію у Раді.
І все ж, попри відносно спокійний ритм роботи, цей парламент втратив народну довіру. Причина банальна. Морально-професійні якості обраних народних депутатів дуже швидко розчарували суспільство. Вже з перших днів роботи розпочалися перші скандали. Народні депутати під час роботи у сесійній залі переписувалися з повіями та вирішували свої інтимно-особисті питання. Розпочалися проблеми з відвідуваністю. Стали траплятися п’яні ДТП за участі народних депутатів. З’явилися корупційні голосування та сумнівні поправки до законів. Словом, все те, що й було раніше. Перебування під куполом дивним чином вплинуло на народних обранців. Навіть ті, хто раніше був далекий від політики, відчули на собі шкідливий вплив гнітючої атмосфери. Спокуси виявилися для багатьох нардепів сильнішими за принципи. А відчуття легких і великих грошей з елементами вседозволеності остаточно затьмарило розум. Коло замкнулося. «Слуги народу» швидко стали його господарями.
Що далі?
Володимир Зеленський
Любителі гострих сюжетів і карколомних поворотів долі прогнозують можливі політичні катаклізми і навіть передчасні вибори. Але ми схильні ставитися до таких прогнозів з обережним скептицизмом. Якщо не станеться чогось екстраординарного, цей ЗЕлений парламент добуде свою каденцію.
Володимир Зеленський давно забув про свою обіцянку розпустити Верховну Раду, якщо суспільство розчарується у її роботі. Факт розчарування є. Розпуску немає. Усім учасникам політичного процесу вигідне збереження статусу-кво. Зеленський чудово розуміє, що у випадку нових виборів остаточно втратить свою монобільшість. «Слуги народу» за два роки зуміли навчитися набагато краще використовувати свої мандати для «служіння народу» і самому собі. А ще ж лише екватор їх каденції! Попереду стільки часу і можливостей, що гріх ними не скористатися.
Звісно, удавана монолітність «Слуг народу» оманлива і хитка. Вона базується на ненадійному фундаменті і балансі інтересів. Проте політичні опоненти влади теж перебувають не в найкращій формі. «Європейська Солідарність» досягла електоральної стелі і не знає, що робити далі. Окремі ініціативи Зеленського спростовують тези порошенківців про проросійкість президента і вводять ЄС у ступор. Прокремлівська ОПЗЖ перебуває у стані напівнокауту, внутрішнього розколу та інформаційної блокади. «Голос» фактично напівмертвий і розвалений. А «Батьківщина» перехитрила сама себе, намагаючись спочатку бути і на боці влади, і на боці опозиції. Та й з креативом у Тимошенко не все гаразд.
У наступному політичному сезоні ми побачимо нові зашквари народних обранців. Нові скандали і вчинки, які ставлять під сумнів їх моральні якості. Але будьмо відверті: ці народні депутати обиралися народом. Вони віддзеркалюють наше недосконале суспільство з його хронічними хворобами. Справедлива критика вчинків депутатів Верховної Ради була б більш дієвою, якби вона поєднувалася з критичним ставленням виборців до власної персони.