Про те, як змінилася українська влада за останні кілька років, як варто було б проводити реформи та уникнути війни та про перспективи України розповів український політик, голова Верховної Ради II та V скликань, засновник соціал-демократичного руху в Україні – Олександр Мороз.

Новости Украины – From-UA: - Олександре Олександровичу, добрий день! Як ви оцінюєте те, що відбувається зараз в Україні?

Олександр Мороз: - Те, що відбувається нині в Україні, є наслідком впливів зовнішніх і внутрішніх. Однак зовнішні я б не чіпав, вони різні і потребують ґрунтовного аналізу. Врешті, якби політики, представники влади своєчасно вдавались до такого аналізу, були до того здатні, тоді внутрішні фактори зводили б нанівець зовнішні впливи, звідки б вони не були. Очевидним є те, що внутрішня політика в Україні ведеться хаотично, вона відображає лише ситуативні рефлексії влади на ті чи інші обставини, позбавлена стратегічного прогнозу, отже – позитивної перспективи.

Такий висновок стосується не лише нинішньої влади, а влади, що тривалий час здійснює політику, умовно названу ліберальною. При ній інститути держави обслуговують крупний капітал, а той керується єдиним інтересом – наживою. Це невідворотно веде до втрати державою своєї суб’єктності, вона стає (фактично стала) об’єктом геополітики із загрозою втрати державності взагалі.

Нинішня влада (на відміну від попередньої) принаймні одержала важелі управління в час, коли чітко проявилися загрози: анексія Криму, війна, інфляція, економічна розруха. Ці обставини вимагають конкретних дій, змушують до них уряд, президента, парламент… Виявилося, що самостійності, осмисленості, злагодженості їм бракує, бо вони вийшли з попередньої влади і перенесли з собою її родимі плями: зрощення бізнесу і влади, корупцію, утиски свободи слова, інформаційне лицемірство і через те – тупцювання на місці.

Новости Украины – From-UA: - Тобто, іншими словами, на ваш погляд, українська політика за останні два роки не змінилась?

Олександр Мороз: - Саме так. Люди розчаровуються у владі. Вони бачать, що замість необхідних реформ уряд тішиться або черговою позичкою, або тимчасовим скороченням зовнішнього боргу. Тим часом гроші обезцінюються, зарплати і пенсії не індексуються, тарифи і ціни скаженіють. На що сподіватись? Яка перспектива? В уряді вдають, ніби все продумано, передбачено, хоч це не так. А попереду тяжка зима.

Президент зайнятий дипломатією. Користь від того хіба що в перебуванні України серед тих, хто запровадив санкції проти РФ. Але конкретнішої допомоги бракує. Волонтерський рух намагається компенсувати хоч частину того, що мала би робити держава. Повноцінна, не розграбована своїми ж, держава. Не дивно, що європейська інтеграція поки-що звелась до балачок про безвізовий режим. Між іншим, аналізу того, що це дасть Україні та її громадянам, ніхто і не збирався робити.

Парламент як самостійна гілка випадає із системи влади. Причини відомі, але що з того? Плакатність, епатажність, лицедійство… замість конкретики. Відсутність системи в законотворчості. «Трудились», наприклад над змінами в Конституції, а вийшло, що відповідний документ підготували десь. Змістом своїм він не відповідає деклараціям ініціаторів, потребам суспільства, але депутати голосують… Разом із деякими ЗМІ і партіями парламент стає розсадником ненависті поміж людьми. Характерним у цьому сенсі було засідання 31 серпня цього року і все те, що було на вулиці, що дістало назву «чорного понеділка».

В сукупності все те не дає спокою. Адже можна було уникнути і анексії Криму, і заворушень, що в різних регіонах були однаковими за змістом («самооборона», захоплення адмінприміщень, шини, збиткування над чиновниками…), але протилежними за спрямуванням. Можна було уникнути і кровопролиття в Києві, і війни на Донбасі. Свої пропозиції я надсилав усім, хто мав стосунок до влади та політики і раніше, і згодом, і тепер. Але… підняті «наверх» обставинами чи грошима (а загалом – виборцями) бронзовіють, стають «великими». Що їм пропозиції звіддалік від влади?

Уявіть лише, як би розвивалась нині Україна, якби робилося так, як пропонувалося мною і моїми однодумцями. (Пропонувалося тим, хто претендував на відповідний владний статус і хто його одержав). Два роки тому обнародуваний проект нової редакції чинної Конституції. Він передбачає все те, чого вимагали обидва Майдани, що насправді змінювало б систему влади, робило б її європейською, з широкими повноваженнями органів місцевого самоврядування, що зняло би дражливі проблеми сепаратизму, особливих статусів тощо. Вона би витіснила як явище корупцію із суспільного життя.

Очевидною ж є істина, що яка система влади – так люди і живуть. У нас, по щирості, система злодійська, при ній, умовно кажучи, добре почуваються близько 5% населення, решта виживає, терпить, жебракує. Згаданий проект можна було прийняти референдумом, позбавивши будь-кого права лізти до Конституції. Прийняти відразу після обрання президента. Тоді парламент зайнявся би вкрай важливими напрямками законодавства: про самоврядування, про виконавчу владу в державі, про податкову і бюджетну системи, про суди і прокуратури, про виборчу систему, про економічний розвиток і створення народногосподарського комплексу, про підтримку підприємництва, про захист довкілля…

Не було б часу чубитися, діяльність парламенту була б витребуваною. Уряд і бізнес мав би змогу зайнятися конкретними проектами, в т.ч. стратегічними, як наприклад, транспортні коридори: Балтійсько-Чорноморський чи так званий Шовковий шлях. З’явилися б мільйони нових робочих місць, розвивалася б інфраструктура, вкладалися б інвестиції (і наші, і зарубіжні) в проривні проекти, у власну «силіконову долину» (білоруси її створюють, а наші близько двох з половиною тисяч переможців і призерів світових олімпіад з математики, фізики, програмування, біології… всі (!) тепер в еміграції).

Так я бачу перспективу України. Це пропонувалося владним достойникам. Але без результативно. Чому? Бо бізнес і влада одне й те ж. А бізнес у країні периферійного капіталізму зорієнтований на потреби ринку «золотого мільярда». Ми там такі, як є, і потрібні, – сировинним придатком з 8-10 млн. населення. Це влаштовує і наш крупний бізнес. А він формує і утримує владу. То як вона діятиме? Ясно, не в інтересах народу.

Нова ж система влади і вибори з відкритими списками зрощення бізнесу і влади поступово розріжуть, зроблять своєрідну операцію. Цього нашому бізнесу (отже владі) не треба. Підтвердження – закон про місцеві вибори з високим бар’єром, пільгами для тих, хто в партіях прислужується бізнесу. Коло замикається. Знову чекаємо Майдану, щоб на хвилі протесту до влади прийшли… ті ж самі.

Новости Украины – From-UA: - В Україні на сьогодні два найбільших комплекси проблем: війна та реформи. На ваш погляд, чи існує на сьогоднішній день розв’язання цих проблем? Як ви бачите це розв’язання?

Олександр Мороз: - Про реформи в загальному вигляді я розповів. Вони можливі лише зі зміною системи влади. Інакше все – імітація реформ.

Про війну я висловлювався не раз. Вона не вирішує жодної проблеми ні в Україні, ні в Росії, ні в Європі. Це мало би бути спочатку темою розмови віч-на-віч українського та російського президентів. Не може ж сусід і далі вдавати (не підберу слова) того, хто сподівається, що хтось може повірити в дурню «… обурені владою в Києві шахтарі взялись за зброю» (звідки?). І другий рік бомблять свою ж територію проживання Градами, мінометами, гарматами…, а «гумконвої» в державу, захист суверенності якої Росія зобов’язалась гарантувати, снують через порушений нею кордон. Кому це безумство вигідне, нехай президенти визначаються. Сторонитися тут марне – гинуть люди.

А потім треба добитися проведення нової наради з питань безпеки і співробітництва в Європі на зразок Хельсінкі-2. Тільки з рішеннями імперативного характеру і міжнародними засобами контролю та впливу.

Це реперні пункти. Деталі можна розписувати.

Новости Украины – From-UA: - Режим Януковича, що безпрецедентно скомпрометував себе, потягнув за собою і ті політичні сили, які його підтримували, зокрема КПУ. Таким чином зараз в українському політикумі фактично немає лівого флангу.

Звісно, так не може довго тривати, хтось неодмінно займе цю нішу. Якою ви бачите нову ліву ідеологію України? Яка у неї перспектива?

Олександр Мороз: - Ця ідеологія розписана під моєю редакцією в другій програмі СПУ. Близька до неї за змістом програма партії «Соціалісти», очолювана Василем Цушком. Це ідеологічні політичні сили на відміну від усіх інших. Вони, об’єднавшись, і повинні зайняти ліву нішу.

Це важко? Звичайно. Особливо в умовах тотального оббріхування соціалістів державними (владними) зусиллями. Жупел «зрадників» ще живий. Але ніхто не назве того чи тих, кого ми (я в тому числі) «зрадили». І звинувачують нас ті, хто як староста в Малинівці, міняв шапки, прислужувався тим, хто ближче до влади або гаманця, кому виборці давно відмовили в довірі. Підтвердивши тим самим, що ми ніде не скривили душею. А інерція брехні діє. Її треба здолати, йти до людей з правдою.

Новости Украины – From-UA: - Олександре Олександровичу, і наостанок, спрогнозуйте будь-ласка, що буде з Україною в найближчі п’ять років?

Олександр Мороз: - Все залежить від того, чи владці прислухаються до нас? Те, що раніше сказано, збігається з потребами народу і держави. Про подібне говорять представники всіх партій… перед виборами. А для соціалістів це – життя, щоденна практика, суть ідеології. Маємо створити соціальну державу.

І, головне, почують нас люди? Чи і далі будуть оглядатись на «начальство», на «ящик», на «гречку»?... Тоді я прогноз не називатиму. Чудес не буває. За майбутнє має відповідати КОЖЕН.

Только экстренная и самая важная информация на нашем Telegram-канале