Мороз: «У декого з придурків вистачить клепки, щоб вдатися до сили»
16.03.2018 09:45

Про те, що відбувається у країні, про життя українців тут та за кордоном, про те, як нас бачать на Заході та про інше важливе для нас в ексклюзивному інтерв’ю кореспонденту інтернет-видання Новини України – From-UA розповів український політичний діяч, колишній голова Верховної Ради України Олександр Мороз.

Новини України – From-UA: - Олександре Олександровичу, вітаю вас. В першу чергу цікавлять ваші спостереження щодо того, що відбувається в країні. Як Ви оцінюєте нинішню ситуацію?

Олександр Мороз: - Загалом йде процес знищення держави. Процес цілеспрямований, здійснюється владою під зовнішнім управлінням. Складовою цього процесу є зруйнована повністю економіка, тому, зокрема, ніякої гарантії щодо зростання бюджету немає. Відбулася абсолютна деградація виробництва. Масове безробіття спонукає людей продуктивного віку втікати з України. Маємо приблизно половину населення від того, що було в 1991 році. Якщо ж взяти до уваги ще й структуру населення, то ситуація взагалі трагічна, оскільки і за віковим складом, і за рівнем народжуваності (вона вдвічі менше від смертності) процес розвивається небезпечно, вже тільки цього достатньо для зникнення держави.

В цей же час владою підтримуються різні протистояння всередині суспільства, і окрім балачок про єдність насправді нічого не робиться. На історичній, етнічній, релігійній, культурній і інших підставах відбувається те, що не допустимо у нормальній державі. Раніше я обурювався, дивувався байдужістю влади до цих проблем, а тепер переконуюсь, що так і сплановано, вона «при ділі». А практичні кроки до нищення державності полягають у тих псевдореформах, котрі відомі всім людям – це пенсійна, медична, готується земельна, адміністративно-територіальна, судова і інші, які об'єднуються лише одним – всі вони антиконституційні. Влада діє злочинно, використовує методи, які відповідно класифікуються Кримінальним кодексом.

Нинішній етап характерний і тим, що всі суб'єкти політичного дійства (вони всі, як правило, входять у певні фінансово-кримінальні групи) стали на старт політичних кампаній, щоб знову дістати владу і використовувати її, як і раніше, — для особистого збагачення. Саме тому загострилися дискусії, проводяться різні акції. Акції небезпечні, бо у багатьох випадках в руках «мирних» протестантів є зброя. Це посилює тривогу у суспільстві, певні виклики створює і для влади. Вона ж, однак, бореться за владу, їй ніколи займатися тим, що найбільше турбує людей, в першу чергу, припиненням війни і збереженням країни.

Нинішня влада знає, що вона не має підтримки у населення, тому не готується до реальних виборів. Вона хоче залишити все як є, вкинувши в стіни парламенту (для годиться) недолугий виборчий кодекс, який не буде прийнятий (ним не можна було б користуватися навіть в разі прийняття). Влада орієнтується на власний досвід, на підтасовку голосів, на заміну протоколів комісій. Не випадково не проводиться вже 18-й рік перепис населення, щоб мертві і живі (емігранти також) «голосували» як треба. З цією ж метою прискорюється «добровільне» об'єднання громад, щоб спростити можливість фальшування виборів. Враження таке: влада народу чужа. Так воно і є, бо вона неконституційна. Адже Конституція не дозволяє ні президенту, ні депутатам, ні урядовцям займатися прибутковою діяльністю, а вони всі свої зусилля зосереджують лише на власному збагаченні. Принаймні так це сприймається людьми, особливо після інформації про офшори і декларації.

Та найбільша тривога виникає з приводу того, що вже найближчим часом може загостритися ситуація на сході України, платою за збереження нинішньої влади стануть сотні і тисячі смертей. Це надто висока небезпека і нічим не виправдана ціна. Уважно переглядаю матеріали в Інтернеті, чую різні коментарі. Інколи здається, там маскуються істинні наміри влади. Боюся, що в декого, вибачте, з придурків клепки вистачить, щоб вдатися до сили. Це передбачає змогу, оголосивши військовий стан, припинити всілякі політичні кампанії, зберегти свою присутність у владі. Тут не йдеться ні про територіальну цілісність держави, ні про захист України, там є лише персональний інтерес людей, які давним-давно себе бачать поза межами України. Це видно з їхніх статків, офшорних рахунків, з маєтків, які вони мають у Лондоні, в Іспанії, в інших країнах. І безперечно, це все в сукупності підтверджує сказане раніше — ми знаходимося в процесі фактичної ліквідації держави.

Новини України – From-UA: - Ваше бачення: як закінчити конфлікт на Донбасі мирним шляхом?

Олександр Мороз: - Треба тим займатися. Є основа – це наша земля. Чому офіційно влада ні разу не спілкувалася з тамтешніми людьми? Чого вони добиваються? Чого вони хочуть? Влада все зводить до одного – втручання Росії. І все. Ясно, що один з суб'єктів кривавого конфлікту (опосередковано чи безпосередньо) є Росія. Є президенти двох країн — чому вони разом не займаються цією проблемою? Адже шкода наноситься Україні, в першу чергу, але й Росія нічого не виграє. Кажуть, це аргумент на президентських виборах в Росії. Та ні, конфлікт уже давній, всі політичні дивіденди з нього в Кремлі вибрані. Був би набагато більший дивіденд, якби припинилась бойня, бо жертви з російської сторони теж немалі.

Тому зустрічатися слід двом президентам, маючи узгоджену основу – Україна позаблокова, без’ядерна, постійно нейтральна держава. Це не поступка Кремлю. Це норма нашої Декларації (ініціатива колишніх Рухівців), прийнятої в 1991 році, як одна з мотивацій Акта про незалежність, як ідея для Конституції. Контраргумент давно відомий, – ми йдемо в НАТО. Так говорять ті, хто краще від інших знає, що нас там не ждуть, по-перше, а по-друге, за статутом НАТО ми не можемо там бути. Тоді навіщо дурити людей, закликати їх до жертовних кроків, при тому уникаючи ризиків? Потрібен позаблоковий, нейтральний статус держави під егідою Ради безпеки ООН, так, як в Австрії, Швейцарії і інших країнах. Це не заважає відновленню оборонного комплексу країни. Ми не маємо його тепер, він розікрадений, хоча був один з найпотужніших в складі колишнього СРСР.

Затим – дипломатичні кроки для відновлення кордону на сході України так, як він був проголошений у 1991 році. Одночасно слід розпочати надзвичайно важку роботу з консолідації суспільства, зважаючи й на те, що відбулося за останні чотири роки. Багато чого втрачено, адже тривалий час в Донбасі пропагандою оброблялось населення стосовно повернення через РФ до Союзу, до соціалістичного ладу. Це бальзам на душу людям старшого покоління, які на тлі нинішніх нестатків і ностальгії не звертають увагу на те, що в Росії такий же дикий капіталізм, як і в нас, що ніякого Союзу і соціалізму там немає.

З іншого боку, недопустимі перекоси бачимо на інших територіях України. Влада ніби не знає, що у кожної території країни є свої цінності, свої традиції, свої уподобання людей. І коли сьогодні, наприклад, у Львові руйнують пам'ятник воїнам радянської армії, які звільняли місто від фашистів, то донеччанами це не може сприйматись нормальним. Вони бачать ненависну позицію нарваних молодиків з числа націоналістів, а де ж позиція влади? Тим паче, що Львів звільнили 1-й і 2-й Українські фронти, себто хлопці, яких у 43-44 роках призивали на недавно окупованій території зі сходу і центру України. Вони за кого поклали в Галичині своє життя? Вони воювали не за Сталіна, а проти загарбника. Львів'яни, котрі байдуже спостерігають за святотатством, видно забули, що до війни у Львові переважно жили поляки і євреї, українці там були упосліджені. А тепер, бачте, чиїсь «активісти» трощать пам’ятники, а місцева влада вважає це мало не проявом патріотизму. Ні, це ідіотизм! Влада здогадується, як це сприймають луганчани, чи й скрізь в Україні? Чи владі байдуже? Вона мовчить, стоїть осторонь.

А процес іде, виходить – влади або немає, або вона ворожа більшості населення. Мовчання – дія, що суперечить Основному Закону. Адже всі декомунізації, люстрації, перейменування… разом означають переполітизацію. Це те, що заборонено Конституцією, тому що державною не може бути ніяка ідеологія в Україні. В нас є віце-прем'єр з відповідних питань, є Міністерство пропаганди, є інші структури. Вони сліпі чи глухі? Чи байдужі до потреби єднати людей?

Один лише приклад. Недавно познайомився із заслуженим артистом України Михайлом Джаманом. Він розпочинав з Яремчуком, Івасюком, Зінкевичем, іншими майстрами (іще – він доктор економічних наук, нині працює в Полтаві). Михайло Джаман побачив у Полтавському драматичному театрі талановиту виставу одного актора, зроблену за творами Кобзаря. Це нова сторінка Шевченкіани. Слід було дещо погодити в Міністерстві культури. Я переговорив з міністром: «Прийміть, якщо можна, у людини цікава пропозиція». Ніщук запевнив: «Хай приїжджає», назвав дату. Натомість, Михайло Джаман попав до якогось чиновника, той сказав, що міністр приймає людей один день – на початку місяця, а перед тим чиновнику письмово треба викласти суть пропозиції. Як таке сприймати? Чим так сьогодні переймається міністерство культури?

Я десять (!) років на громадських засадах вів на радіо «Культура» передачу «Обличчям до вогню», популяризував майстрів слова, письменників, художників, співаків (колишніх і нинішніх, дисидентів і підтримуваних владами, емігрантів і розстріляних, самодіяльних і професійних). Рейтингову передачу закрили через те, що вона була… рейтинговою. Зустрічаючись з митцями, переконався, що ніхто в державі не займається обміном здобутками культури між регіонами України. Все пущено на самоплив, культура також переведена на рейки ринку. А цього не можна робити, Європа навіть офіційними документами те підтверджує. Байдужість держави, її влади плодить псевдокультуру, принижує митців, блокує порозуміння в суспільстві. Невже це нікого не турбує? Це теж іще одне свідчення знищення держави і суспільних зв'язків, бо одне з другим тісно зв'язане.

Новини України – From-UA: - Що сьогодні відбувається зі свідомістю людей?

Олександр Мороз: - Дійсність тяжко впливає на свідомість людей. Спостерігається розчарування, безнадія, соціальна апатія, роздратування. На людей впливає інформаційний простір. А його «підчищають». Черговий, вибачте, недоумок пояснює, який фільм можна дивитися, а який не можна. Чому сьогодні таким попитом користуються фільми «Любовь и голуби», «В бой идут одни старики» чи «Москва слезам не верит» (останній нібито попадає під заборону)? Тому, що в тих фільмах є людина з її життєвими справжніми ситуаціями. Є доброта. А які сюжети з нинішнього екрану? Бойовики, кров, мораль з о н и. Більше немає про що говорити? І при цьому лунає: там «совки», а ми – сучасні!

А хто ж ви? Нелюбі вам «совки» створили державу, базу економіки, дали всім роботу, забезпечили перший у світі політ людини у космос. Вони гарантували всім достаток, хай середній, але в цьому сенсі ми не поступалися багатьом іншим країнам. А що є від «антисовків»? Для чого ж ви ганите людей, котрі вам забезпечили життя? Вас нібито і вчили не так і не тому, і лікували не так. То спочатку зробіть щось краще, хоч що-небудь, а потім, якщо немає глузду і совісті, кивайте на минуле. Була ж, наприклад, визнана в світі передовою профілактична система в медицині. Ви її зруйнували, тому сьогодні немає навіть вакцини від кору, правця (стовбняку) та інших хвороб. А офіційні медіа гримлять про зрушення в медицині. Я кілька днів тому був на своїй малій Батьківщині. У селі немає фельдшера, дочекатися «швидкої» – фантастика. У районній лікарні немає ні інструменту, ні матеріалів, про профілактику вже ніхто не згадує. Про плату за лікування страшно говорити. Хтось із патріотів-реформаторів (звісно, «несовків») думає про те, як це виглядає на тлі тих статків, що є сьогодні в українців?

Новини України – From-UA: - Олександре Олександровичу, чи турбує вас ріст націоналізму сьогодні?

Олександр Мороз: - Так. Націоналізм скрізь у світі ніколи не кликав до братерства, до єдності суспільства, – шукав ворогів «обраним», вірніше: «самообраним». Він завжди розчленовував суспільство. А в Україні – особливо. Його апологети використовують ненависть як засіб своєї пропаганди. Послухайте їхніх представників у різних телешоу. Подивіться конструкцію нової мостової розв'язки над Дніпром (там хороше місце для графіті), там давно вже написано «Смерть ворогам!». Запитаймо того, хто писав: «Ти вже знаєш, кого будеш на той світ відправляти? І чому ти думаєш, що ти кращий, що маєш право визначати, кому - смерть, кому - ні?».

«Національні» дружинники з’явилися. Я був дружинником, знаю, що коли ми чергували, в місті був порядок, і люди нас поважали, знаючи, що це громадська справа, ми допомагаємо міліції підтримувати правопорядок. Виникає резонне питання: хто готує сучасних «дружинників», хто на це кошти тратить? Це комусь вигідно чи ні? Значить, він – цей «хтось» - передбачає певну мету, створивши власну структуру. А влада це бачить, чи ні? Адже за Конституцією право на силу має тільки держава. Те, що діється, дуже небезпечне. Можемо догратися до братовбивства. А «качає права» той, хто вважає, що у нього є підстава вищості – кров українця (хоч є сумнів у тому, що вона саме українська). Це зовсім не дрібниці.

Чи візьміть іншу обставину. Йде суд. З'являються «активісти», по телевізору так і передають: «прийшли активісти». Проводиться сесія в Черкасах чи в інших містах, «активісти» вимагають, щоб проголосували, скажімо, звернення про імпічмент президента тощо. Це порожній жест, пустий піар. Для кого? Активістів просто не буває! Слово «активіст» повинно бути в зв’язці, – чиї вони? Такої-то партії, сили, лідера. Якщо цього немає, то це все підкилимна, замаскована, часто кримінальна боротьба, яка несе загрози для суспільства. Цього не можна допускати. Пригадайте, чотири роки тому почалися «коридори ганьби», люстрації через сміттєві баки. Коли в Західній Україні заявляли на сесіях: «ми не підкоряємося ВР», то через ЗМІ передавалось як патріотизм. А коли в Луганську і в інших містах заявили подібне і створили таку ж «самооборону», то це назвали сепаратизмом. Але ж з позиції державності це абсолютно однотипні дії, які розколюють, нищать державу. Влада не повинна допускати, щоб з будь-яких приводів руйнувалися державні інститути.

Пригадую, захопили мітингувальники приміщення Київської адміністрації. Я вдома якраз знаходився після лікарні. Телефоную Турчинову, мовляв, ви ж розумієте, що це буде використано як демонстрацію перевороту. Вам не вистачає Будинку профспілок? «Та я, - каже, - говорив, і Яценюк згоден, і Кличко, але Тягнибок вважає, що це їхня опора, плацдарм». Люди добрі! Кого ми дуримо і що робимо? Або зайшли в Український дім, там тільки-но закінчився ремонт. Все знищили. Це варварство, мародерство, а не патріотизм, і цьому слід давати правильну оцінку. А це ж бачать не лише тут, а й за кордоном, на сході й на заході, їх це теж турбує.

Ще один приклад. Всі – наяву і через екрани телевізорів – пересвідчилися в награбованих статках в маєтках Януковича і Пшонки. Крикливе міщанство, помпезність, – це один бік справи, що характеризує примітивізм тих, хто вважав можливим жити серед такої мішури (передачі про нинішніх владців свідчать, що вони з тієї ж обойми). Але ж все те багатство – плід людської праці, отже, суспільне надбання. Чому ж воно нищиться? Де ж наша хвалена гідність? І стосується це не лише «золотого батона». Опустімось на землю в будь-якому селі. На колишніх фермах навіть плити з доріг розтягли. Або в недобудованій школі (95% готовності) зрізані батареї, труби, забрана металічна огорожа. Питаю місцевих: «Це з Києва, з парламенту хтось приїхав красти метал?».

Загалом це характеристика нас, українців. Не німців, бельгійців тощо. На Заході часто можна зустріти будинки середньовіччя, в яких живуть теперішні люди. А де ми подібне побачимо в Україні? Кожна політична деформація супроводжується нищенням, грабунком, руйнуванням… В тому демонстрація однієї ментальної, схоже, риси – заздрісності. Соромно це визнавати, але спробуйте тому заперечити. Це низькі інстинкти.

А з націоналізму, повертаюсь до вашого запитання, хочемо ми чи не хочемо, виростає фашизм. Чому ми, прагнучи в Європу, не беремо за приклад німців, котрі соромляться того, що вони виростили це жахіття на своїй території? Чому сьогодні у нас культивується те, що загрожує загальною бідою? Чому влада не втручається в ці речі? Тим більше, що влада за означенням мала би рішуче боротися з подібними проявами, враховуючи, між іншим, і особливість складу нашої влади.

Новини України – From-UA: - Які у нас, на вашу думку, сьогодні відносини із Сполученими Штатами Америки та Євросоюзом? І що у нас сьогодні відбувається, зокрема, з Польщею, Угорщиною, Румунією?

Олександр Мороз: - Не будемо самі собі ворогами, то й інші стануть нам союзниками. Польща, Угорщина, Румунія, Росія — найперше наші сусіди, вони реагують на ті речі, які є тут, в Україні. Інакше не буває. Всьому є свій час. Дискусії про мови, про історію, перейменування, вони щось вирішують для людей, створюють робочі місця, витягують їх зі злиднів, перешкоджають злодійству? І – в час війни? Вже більше десять тисяч людей поклали свої голови. Це найважливіше, тим слід займатися. Розуміючи наслідки різних «ініціатив», звертався до голови міста Кличка, до президента Порошенка. Реакція нульова.

Гортаю книжку-альбом партизанської слави. Там півтори тисячі сторінок. На кожній – фотографії конкретних людей, що боролися поти фашистів, більшість їх загинуло. Знав багатьох з тих героїв. Мій колишній колега по роботі на виробництві Петро Бондаренко написав кілька книжок-спогадів, в них фотографії, розмови, свідчення наших земляків, тих, хто партизанив у центрі України. Вкотре запитую себе: вони проти кого і за що боролися? Чому про них не згадується? Вони тепер окупанти? Вони боролися тоді, коли ОУН-УПА ще не заявила навіть про боротьбу з фашистами. Те сталося в 1943 році, коли в Сталінграді вже зламали хребет ворогу. Кажу це не в докір УПА. Там, поза всяким сумнівом, були і патріоти та герої. Треба це знати, але ж не робити інших ворогами, не розколювати нинішнє суспільство. Я провів багато зустрічей в Рівненській, Львівській областях, на Волині. Сьогодні дискутуються причини Волинської трагедії 1943 року, де десятки тисяч людей полягло: і українців, і поляків, і євреїв. Кожен по-своєму може відстоювати свою правду, але вона не повинна знову відроджувати ворожнечу. Хто не розуміє того, не повинен бути при владі, бо він – провокатор. А якщо при владі і діє так, то він – ще й виконавець чужої злої волі.

Новини України – From-UA: - Які взаємини очікують нас в перспективі з ЄС, США і Росією?

Олександр Мороз: - Позаблоковий статус дає змогу з нової сторінки розпочати ці взаємини. І тоді домінуватиме над усім економічний інтерес. Він, щоправда, і сьогодні визначальний, але ми лише підігруємо чужому інтересу. Влада підписала Угоду з ЄС, яка дискримінує Україну, хоч я пропонував ще шість років тому: угоду з ЄС, політичну її частину треба підписувати обов'язково, навіть в односторонньому порядку, тому що там йдеться про систему влади, про недопущення корупції тощо. Це ми самі повинні робити. Не на німців же сподіватися, чи поляків або когось іншого. Підписали Угоду і хвалимось — ось, ми вже добилися! Чого добилися? Безвізу? Так хто хотів їздити, той і раніше їздив. А ті, хто не міг поїхати, тепер поїхали, тому що там є надія рятуватися від злиднів. Для держави здобуток невеликий.

Сьогодні зароджується стратегічного значення процес повернення до золотого еквіваленту грошових одиниць. Очікуються колосальні переміни в економіках, в фінансових і соціальних системах багатьох держав, і найперше, в США, бо долар, визнана світова валюта, нічим не забезпечений (хіба-що нашими та злиднями інших). Як реагуватиме на нові виклики тамтешня влада, «світовий уряд» в особі федеральної резервної системи, один з його інструментів – МВФ? Це не стороннє для нас питання, бо наша влада – їхні маріонетки. Десь у тому огромі світових фінансових проблем враховується і вартість української землі. Наше «благородне» керівництво весь час шукає спосіб (знаючи, що це не сприймається суспільством), яким чином виконати завдання поставлене з-за океану – перетворити землю в товар. Очевидність такої небезпеки використовується в боротьбі за владу. З’являються нові «захисники» української землі. Для прикладу – Юлія Тимошенко. Хоч і є заява, підписана нею і В’ячеславом Кириленком в 2007 році, де вона зобов’язується першим ділом ухвалити закон про перетворення землі в товар. Тепер багато хто «прозріває». До виборів. Однак, це інша тема.

Отже, на основі економіки будуватимуться нові торгово-економічні взаємини. Нам треба використати нові обставини, щоб відновити, точніше, створити економіку країни. Ми не можемо розвивати і далі тільки сировинні галузі, те, що витребуване за кордоном. Там потрібна наша продукція з малою доданою вартістю, а це означає, що вона не передбачає робочих місць у нас. Це, як правило, хімія, зерно, ліс, що загрожує знищенням, зокрема, нашої природи. В той же час ми вже імпортуємо всю техніку, всі споживчі товари, молоко, м'ясо, навіть житню муку. Коли послухаєш деяких представників Міністерства сільського господарства, котрі переживають, що селянину заважає стати господарем неможливість продати свою землю, дивуєшся. Складається враження, що це говорять люди, які корову бачили тільки у вигляді муляжу на Печерську, біля офісу партії «5.10».

В цілому, дбаючи про економічну інтеграцію, варто не забувати, що сильний суб’єкт взаємин зацікавлений у меншій ефективності економіки слабкого суб’єкта, бо це дає додаткові переваги (вигоду) сильнішому. Для України ж є перспективні економічні проекти, які треба і можна реалізувати. При одній умові – потрібна влада, що займатиметься державою, народом, а не власним бізнесом. Часто – злодійським.

Новини України – From-UA: - Нещодавно президент України Петро Порошенко у Фейсбуці написав, що він пишається, що сьогодні у нас вугілля з США, зброя також звідти. Нещодавно підписали угоду про постачання локомотивів з тих же Штатів. Чому у нас Захід сприймається як панацея для спасіння держави? А як же взаємини зі Сходом, адже він не обмежується тільки Росією.

Олександр Мороз: - Президент дивиться туди, де його наставники і де його власний інтерес — офшори. А їх контролює федеральна резервна система США. В тому і причина. Трамп, готуючись до президентства, сказав, що такі міста, як Детройт, будуть жити, виробництво відновиться і в інших містах. Хто тому допоможе? Ми допоможемо. Купуємо вугілля, твели для АЕС. Переплатимо, але ж допоможемо в їхній скруті. Від газу російського відмовилися (Ура! – «здобуток»). Щоправда, це лише імітація, схоже – заміщення товару в документах. Дорожче, але втерли носа сусіду. Та й вигідно, – свій же газ не будеш відпускати дешевше, у кілька разів зросли тарифи і на нього. Для людей – біда, але при чому тут люди? Зросли доходи рідних капіталістів. А вони – теж влада або власники політичних груп. Отакі реформи.

Забуто уже, що Яценюк та інші розповідали на Майдані байки про дешевий для людей український газ. Владою забуто. Люди ж щось пам’ятають. Пам’ятають, як на «Луганськтепловозі» було 37 тисяч працюючих. (З Валентиною Семенюк ми їздили туди, коли на заводі виникали певні проблеми.) Сьогодні — близько сотні сторожів. У нас суднобудування було виняткове, сучасне. Кожен рік лише у Києві на заводі «Ленінська кузня» робили 17 суден (в тому числі військових) з боковим спуском на воду – унікальне для Європи рішення. 11,5 тис. працюючих. «Ефективний господар» з’явився (не пам’ятаю його прізвища). Сьогодні сторожі і там. Таких прикладів десятки лише в Києві. В Україні – більше 50 тис.

Тепер знову чуємо ґвалт: у нас є ще неприватизовані підприємства, треба, щоб з'явився ефективний господар! Може хоч риторику зміните? У нас рівень роздержавлення вищий, ніж у Франції, Німеччині. Знову повторюється засвоєна схема: щоб привести «ефективного господаря», попередньо блокується виробництво, фонди доводяться до мізерної вартості, даремно передаються в потрібні руки (ясно, «не скудеет рука дающего»). Або так, як сталося з обленерго. Народ створив унікальну систему, прийшли нові власники, «ефективно» підняли тарифи, а що з мережами, в якому стані знаходиться трансформаторне господарство і все інше, – це власникам не цікаво. Це роздержавлення? Ні, це крадіжка під супроводом влади, бо вона «в долі».

Новини України – From-UA: - Олександре Олександровичу, за останні чотири роки увага до парламенту дещо знизилася, натомість всі сфокусувалися на президенті. Чому так? А як тоді бути з нормою Основного Закону відносно того, що у нас парламентсько-президентська республіка, а не навпаки?

Олександр Мороз: - Так сталося, бо фактично відбулася антиконституційна узурпація влади. Чому, наприклад, Антикорупційний суд, його склад і закон не приймаються? Тому, що хочеться, аби він був підконтрольний, щоб йому пальцем показували, кого треба посадити, кого зробити слухняним. Так само інші структури, які за Конституцією мають бути незалежними втілювачами функцій єдиної влади, а влада повинна належати тільки народу. Треба робити реформу системи влади. Хіба не видно, що парламент нелегітимний, без коаліції? Отже й уряд нелегітимний. Давно стало очевидним, – інститут президента вичерпав себе в Україні. Він зробив тільки єдину «корисну» справу — довів Україну до катастрофи.

Гасло, яке я проголосив ще у 1997 році — «Збудуємо Європу в Україні», актуальне і тепер. Розпочинати слід із системи влади, вона має бути європейською. Якщо з президентом, то таким, як у Австрії, Німеччині, Швейцарії. Хіба не там Європа, якої «прагне» наша влада? Зробимо зміну за формулою справжньої демократії «Народ→Конституція→Влада», тоді побачимо, що люди відчувають свою відповідальність за власний рівень життя, території, громади, держави. Зміниться життя людей і стан держави. А сьогодні між державою і народом прірва. По краях цієї прірви з одного боку палаци, вілли і все інше, а з іншого – злидні і безнадія у людей. Це не може викликати гордість і почуття гідності. А через цю прірву чуємо крики: «Слава Україні!”. Нинішній Україні слава?

Новини України – From-UA: - Олександре Олександровичу, у наших читачів може скластися враження про занадто песимістичне тло змальованої вами картини. Як зробити його привабливим?

Олександр Мороз: - Напевне, ви праві. Але така дійсність. Сам я прагматик, оптиміст, проте не раз помічав, що настрій (ні з того, ні з сього) стає важким, бо над усіма буденними обставинами відчуваєш гніт неправди щодо людей, сповзання країни до небуття. Цього не можна допустити, Україна має шанс стати кращою державою для власного народу, не гіршою, ніж, скажімо, скандинавські країни. Цей шанс не можна втратити, бо іншого доведеться чекати ще не одну сотню років.

Ключ до позитивних перемін, – система влади. Суть її не раз викладена в моїх публікаціях, документах партії, яку очолюю – «За правду і справедливість», партії з соціалістичною ідеологією. Зрозуміло, що найкоротший шлях до необхідної суспільству мети – референдум з приводу змін до Конституції, де буде передбачений баланс гілок влади, забезпечене реальне народовладдя, ліквідована адміністративна вертикаль, на найвищий рівень поставлене самоврядування, розмежованими стануть бізнес і влада, а корупція та інші види криміналу будуть витіснятися з суспільного життя владою народу, контролем народу над усіма процесами за згаданою тільки-но формулою демократії. Коли людина відчуватиме, що від неї, а не від чергового злодійкуватого царя, залежить її власний добробут, успіх сім'ї, лад в громаді і державі, тоді вона стане відповідальним громадянином, українцем (незалежно від етнічного походження), а не хохлом. Тоді повертатимуться на Батьківщину нинішні емігранти, бо вдома вони зможуть себе реалізувати як л ю д и.

Провести референдум за ініціативою народу в нинішній ситуації важко, пояснювати не буду. Але вибори все-одно будуть і, готуючись до них, треба об’єднати можливості позапарламентських партій і громадських організацій (вони не зв’язані нинішнім владним «общаком»), згуртувати всіх небайдужих. Є різні для того засоби, спільний виборчий список в тому числі (можемо надати таку можливість під брендом нашої партії). Важливо об’єднати тих, хто розуміє загрозу катастрофи, вміє працювати, здатен служити народу. Такі люди є.

Юлія Процишена
Новини України – From-UA