Про те, наскільки нині популярна українська мова в самій Україні та за її кордонами, наскільки і де модно бути українцем та про багато іншого цікавого, нетутешнього та прогностичного, в ексклюзивному інтерв’ю кореспонденту інтернет-видання Новини України – From-UA розповіла популярна українська письменниця, яка нині проживає у Франції, Ірена Карпа.

Новини України – From-UA: - Ірено, вітаю вас! За останні три-чотири роки ми переживали досить відчутні зміни в позиціях і поглядах громадян. Якщо раніше українською чи соромилися говорити, чи принципово не хотіли, особливо у містах, то зараз ситуація змінилася з точністю до навпаки. Українською говорити модно. В чому причина, на вашу думку?

Ірена Карпа: - Мені здається, що причина в основному в протесті, який пов'язаний з війною. Для когось це мова окупанта, для когось це стратегічна зброя, адже ці люди не хочуть грати на полі противника. Для когось це спосіб показати свою підтримку, свою ідейність, своє небажання показувати ось це: «у нас же общее прошлое и общий Достоевский» — всю цю культурну спільність, на якій стільки років спекулював Кремль; для когось це просто, щоб підкреслити свою ідентичність. А у когось, навпаки, відбуваються процеси більшої толерації до російськомовних друзів, тому що скільки разів підкреслювалося, що й на Майдані було дуже багато російськомовних людей, і в армії служить більшість російськомовних. Тому для мене вся ця ситуація, яка відбувається зараз, перш за все, ситуація розширення суспільного кругозору і підвищення толерантності.

Я дуже щаслива, особисто як україномовна людина, що люди почали робити зусилля і говорити українською. Дуже багато моїх російськомовних друзів принципово переходять на українську, і в них виходить дуже класно. Я задовго до того, як це стало модно, завжди підтримувала тих, хто це робить, навіть хай спочатку з помилками. Але потім, що цікаво, у них виходило говорити значно чистіше українською, ніж у мене, тому що я виросла з цією мовою, у мене дуже багато русизмів, полонізмів. А людина, яка вчить українську мову зараз, вона просто робить це більш свідомо. Це як Джозеф Конрад, який писав французькою краще, ніж самі французи, тому що для нього це була вивчена мова, тому вона була суперрафінована і така висока. І він вживав такі слова, про які вже всі могли забути.

Це дуже цікаво також видно на дітях, яким я кажу: “Будете клубничку?” - “Мама, я не буду їсти ніяку клубничку, я буду їсти полуницю”. Діти — дуже хороший лакмусовий папір, бо вони одразу “відкупляють” будь-яке російське слово, яке ми з вами вживаємо. В процесі нашої розмови я відчуваю, скільки ми вживаємо таких слів, і це нормально, бо мова — це живий організм, він не може бути абсолютно чистий. Це так, якби ми ходили у білих тапочках по вулиці і вони ніколи не ставали сірими від пилюки.

Новини України – From-UA: - Чи вважаєте ви можливим, щоб люди в Україні повністю відмовились від російської мови?

Ірена Карпа: - Так. У мене дуже часто є такі інсайди або ж просвітлення. Я дуже добре пам'ятаю свої студентські роки, коли я Києвом десь йшла біля метро “Оболонь” і думала про те, як через 20 років всі будуть спокійно говорити українською в Україні, як в Чехії чеською, чи в Польщі польською. Це такий собі дотик до інформаційного поля, коли ти йдеш і до тебе приходить таке одкровення. Пройшло ще не 20 років з того часу, але тенденція така, що все змінюється, тому що інша мова — це інша ідентичність.

Але знов-таки, я абсолютно проти агресивного впровадження української. Українізація має бути лагідною. І це дуже добре, що люди роблять свій свідомий вибір. Пригадаймо, як непрестижно було вчити українську літературу: приходила та вчителька, яка ненавиділа дітей, ненавиділа українську літературу і вчила про якихось там вічних рабів, які страждали і в кінці вмирали. Чим більше тобі кажуть “любов до солов'їної”, ти більше тебе нудить від всього цього. Але якщо це був класний вчитель, вчити українську – це був повний кайф, тому що людина була на своєму місці. І я за те, щоб мова і частина українізації впроваджувалася саме природно, дуже лагідно і з кайфом.

У нас, для прикладу, дуже багато російськомовних людей, в тому числі і в державному секторі, які говорять російською дуже смішно, тобто це абсолютно не російська, а якась рашен. До речі, є дуже грамотна стратегія, щодо того, що російську не треба виганяти, а її треба всиновити, вдочерити, і сказати, що це такий варіант українсько-російської, як в Канаді є французька, яку не завжди розуміють французи.

Новини України – From-UA: - Ірено, в Україні, власне, за останні роки стало набагато більше української книжки, мови на радіо та телебаченні. Як ви думаєте, це змушені зміни, так діють квоти, чи це просто еволюційний процес?

Ірена Карпа: - Мені зараз трошки важко давати об'єктивний аналіз, бо я знаходжусь у Франції і українського телебачення не дивлюся. Те, що мені розповідають друзі про радіо в Україні, дуже часто це роблять, як мені здається, на зло. Ставиться якась пісня “Смажений кабанчик”: “ось вам, хотіли квоти, тож слухайте сільську задрипану фігню”.

Україномовна якісна музика є, але вона і досі не вся потрапляє в ефір, тому що чомусь впевнені, і це не тільки в Україні, що слухач – тупорилий споживач якихось речей. Ну і в той же час те, що описують зараз, що підлітки вже фанатіють від українських артистів, а у бабусь з'явився свій Олег Винник, то це вже мені здається нормально, тому що масова культура, попса, всі ці відстійні речі для людини, яка звикла до якісних культурних продуктів, це просто “о, мама дорогая!”.

Я за все своє життя, скільки казали, що за українську гноблять, чи обізвуть селюком, такого від нормальних людей не відчула жодного разу. І я завжди в Україні принципово спілкуюсь українською, а російськомовні люди або дуже ввічливо відповідають російською на мою українську, або переходять на українську і намагаються правильно відповідати, самі посміхаючись своїм зусиллям.

Новини України – From-UA: - Що ви прогнозуєте, як письменниця, в майбутньому українців? У поглядах, позиціях, свідомості? Що вже зараз змінюється?

Ірена Карпа: - Я зараз дуже рада всім цим рухам, які ведуть до звільнення. Узяти, наприклад, феміністичні рухи. Насправді це дуже велике діло, і дуже класно, що жінки почали говорити. І ми ще досі бачимо, коли 8 березня до жінок ставляться агресивно, і це показує, наскільки в нашому суспільстві дрімучі плати. Але за рахунок ось цих контрастів видно, скільки людей все-таки готові крокувати в бік цивілізаційних цінностей. Так само з’явилася толерантність до ЛГБТ-спільноти. Ще не так давно якісь праві радикали палили кінотеатр “Жовтень”, де відбувалася частина фестивалю “Молодість”, а зараз там спокійно проходить марш, як і в будь-якій країні. Мені це подобається.

Мені важко прогнозувати, що відбувається, тому що для емпіричного досвіду завжди потрібно знаходитися всередині, бо тільки тоді ти відчуваєш і чуєш людей, а так я бачу тільки Фейсбук, де в основному “зрада і все погано”.

Новини України – From-UA: - Як сьогодні Україна виглядає з-за кордону, в чому її позитивні, а в чому негативні зміни?

Ірена Карпа: - Тут багато говорять про реформи, наприклад, коли йдеться про те, що в Україні досягли того або того. Це дійсно дуже важко бачити зсередини України, тому що є багато якихось емоційних негативів. Жаліються і мої батьки, і мої друзі, що все доволі важко, що дорого, що малий вибір, мала зарплата, що ціни зростають. В той же час якщо йдеться про Францію, то уряд Макрона дуже логічно налаштований щодо України. Я не хочу сказати, що він проукраїнський, але він просто дотримується домовленостей, має власну позицію і не заграє з Росією. Але Росія сама лізе з усіх дірок, звідки тільки може, і в основному в ті культурні дірки вона вливає дуже багато грошей, бо знімаються найкращі музеї, купуються найкращі виставки.

В Україні є потенціал, бо це все-таки велика країна. Ясно, що вона ніколи не переплюне який-небудь Китай чи Росію в плані потужностей на світовій арені, але так чи інакше, незважаючи на це прокляте геополітичне положення, яке у нас є, між двома цивілізаціями, двома світами, у нас є шанси бути абсолютно спокійно європейським гравцем. Звичайно, це довгий шлях реформ, подолання корупції всередині і перебудова системи. Мені здається, це дуже енергозатратна машина. Хоча, звичайно, це не тільки у нас. Не можна будувати ілюзію, що у французів чи у німців все класно – тут деколи бюрократія буває ще гіршою.

Але немає сенсу сидіти і надіятися на політиків. Ми вже бачимо, що це ні до чого не призводить. А понадіялись на себе — це вже призвело до Майдану і швидких змін, і це дуже крутий прецедент, це здобули ми самі. Це наша сила, це те, що живе в нашій пам'яті. Зараз в Україні дуже складна ситуація з війною, з інформаційним полем, яке весь час посилає нам погані новини. І безкінечна втрата людських життів не порівняна ні з чим, саме тому це змушує опускати руки. Але є люди, з яких варто брати приклад, які, навпаки, не зупиняються. Це такі атланти, на яких тримається все.

Новини України – From-UA: - Ірено, чи вважаєте ви, що Україна – це Європа? На якому відрізку дороги ми зараз знаходимося у напрямку Європи?

Ірена Карпа: - Так, звичайно, Україна — це Європа однозначно, навіть географічний центр Європи находиться в Україні, хоча є країни, які дуже сильно проти цього. Якщо подивитися очима французів, то так, це Східна Європа. Вона екзотична, вона інакша, вона цікава тим, що вона не схожа на Францію. Немає якоїсь узагальненої Європи. Країни Скандинавії, Фінляндія будуть дико відрізнятися від Італії, а Україна буде відрізнятися від Іспанії чи Португалії. В цьому якраз і цікавість, в цій множинності і різноманітності.

Однак українці добре себе поводять у Європі. Вони приїжджають сюди, вони не виглядають так жахливо, як ті ж самі росіяни, не носять сандалії на шкарпетки і не кричать: “Люся, здесь дешевле, иди сюда!. Ми, в принципі, зовсім інші ментально, і мені ніколи не соромно за українців, яких я бачу тут. Тобто це питання кожного для себе якихось психологічних лімітів, а для країни — це питання політичної волі і покрокового слідування міжнародних домовленостей, щоб все більше інтегруватися офіційно.