Про те, чи є незалежною Україна сьогодні, які позитивні події, а які негативні відбулися за двадцять сім років нашої незалежності, та чи є нам чим пишатися, в ексклюзивному інтерв’ю кореспонденту інтернет-видання Новини України – From-UA розповів український політик, у минулому – народний депутат, Степан Гавриш.

Новини України – From-UA: - Степане Богдановичу, добрий день! Двадцять сьомий рік незалежності – який він? Які його особливості?

Степан Гавриш: - Ми знаходимося в складній історичній петлі, яка випробовує сутність українського народу мати власну державність. Саме проблема загрози втрати державності, проблема існуючого розпаду оселі українського народу – є ключовим викликом для українців на цей період часу. Тому ми змушені на це реагувати, не маючи історичного досвіду. Українська нація не є державницькою по своїй природі, оскільки вона отримала свою державу тільки в 1991 році. До цього часу ми знаходились під відповідним впливом, контролем, колоніальним управлінням з боку інших імперій і великих держав.

Найкращі часи були тоді, коли на Східній Галичині почала народжуватися українська державність. Галичани ледве не підписали відповідний договір між Східною Галичиною і австрійським цісарем про надання широкої автономії. Саме тоді мова йшла про створення держави практично в сучасних кордонах. На цей період часу українські політики не ставлять перед собою за мету відновити українську державність. Ця тема табуйована, як не дивно. Тільки ключові політичні лідери, які змагаються за президентське крісло, оголошують найрізноманітніші заклики до виборців, але всі обходять стороною відновлення територіального суверенітету, перш за все, в межах 1991 року. Це ключова проблема.

Другий з важливих моментів – це те, що Україна власне стала центром геополітики світу. Саме анексія Криму і війна на Донбасі запустили новий геополітичний тренд, який міняє світ. І саме в зв'язку з цим Росія перетворилася на нову імперію зла після СРСР. Саме навколо цього зосереджено протистояння між Заходом і тепер конкретно Росією.

І третій важливий момент — це формування патріотичної національно свідомої нації, в добровольчих батальйонах, рухах, волонтерах, активістах, антикорупційних змаганнях, в боротьбі за відкриту сучасну політичну систему.

І останнє, четверте, те, що українці обрали ліберальні цінності Заходу, змагаються за те, щоб сьогодні увійти в систему західного мейнстриму, західного розвитку – є дуже важливим розумінням того, яка можлива в подальшому історія українського народу. Але головним завданням сьогодні є приведення до влади адекватних до запитів суспільства українських реальних еліт. Не бізнес-політиканів, не олігархів, які використовують державу для особистого збагачення, а саме державотворців — державників, здатних створити нову сучасну конкурентну модель держави і суспільства.

Новини України – From-UA: - Чи є незалежною наша країна в реальності?

Степан Гавриш: - Україна вразлива з точки зору своєї залежності. Зовнішня політика є внутрішньою політикою. Без сумніву, що ми знаходимося в досить жорсткому тренді зовнішнього управління. З одного боку, це Захід, який намагається врятувати українську державність і допомогти українському народу відновити себе як суверенний єдиний інститут, власника держави і управління нею. З другого боку, Захід намагається надати Україні сучасні інструменти, і тому вплив західних урядів, міжнародних фінансових інститутів і нарешті спеціальних органів, які створюються час від часу персонально для формування політики в Україні, свідчить про те, що внутрішня українська політика пов'язана тільки з одним — з боротьбою за прихід і утримання влади. І сучасні політики зловживають демократичними цінностями, формуючи псевдодемократичні позиції, використовуючи цю стратегію Заходу по збереженню української держави, яка стала центром відновлення міжнародного порядку і яка знаходиться в ключовій дискусії щодо фактично початку нової світової системи переформатування геополітичною картою світу.

З другого боку, ми маємо управління з боку Росії, яка утворила дуже важку ракову пухлину на Донбасі. Анексувавши Крим, вона запустила тренд держави, яка не відбулася, держави, яка постійно знаходиться в стані глибокої конкурентності, волатильності не тільки внутрішньої політики, але і з точки зору зовнішніх факторів. Нам варто зрозуміти саме цей момент, коли ми говоримо про певну річницю української державності, що на сході України немає фактору створення замороженого конфлікту, як в Південній Осетії, Абхазії, Придністров'ї і інших місцях – це гарячий воєнний конфлікт низької інтенсивності, який в будь-який час може перетворитися в широкомасштабну війну. При будь-яких обставинах казус Беллі може виникнути саме з незначних моментів — це виступ будь-яких російських військових і закінчуючи спробою українських військ в сірій зоні витіснити бойовиків і зайняти будь-яке контрольоване село.

Отже в цьому випадку мова йде про те, що створення саме цієї обставини з війною, управління країною з боку Росії, формування таким чином інструментів управління Києвом – є найбільшою загрозою для українців, оскільки ці два тренди — тренд західний і тренд “руського миру”, тренд Москви, вони є глибоко конфліктні по своїй природі. Проблема полягає у тому, щоб українські виборці могли стати, які мають добросовісно обирати нову владу, могли стати головним гравцем управління державою, у формування політики внутрішньої і зовнішньої, щоб вони могли привести до влади тих людей, які б не допустили стомленості Заходу перед Москвою, змови щодо передачі в повне управління в якості санітарної зони, величезного буферу України Росії.

Новини України – From-UA: - Від кого та чого нині залежить Україна та, відповідно, український народ?

Степан Гавриш: - Залежність України від Росії залишилася особливою, хоча б у тому, що сценарій, який є найбільш реалістичним, буде той, що вплив на обрання нової держави і формування нового політичного корпусу управлінців в Україні, тобто глави держави, адміністрації і парламенту, може здійснити саме Путін. Якщо йому вдалося вплинути на виборчу кампанію в США і створити умови, за яких нинішній президент переміг саме з мінімальною перевагою, якщо йому вдалося корумпувати активістів Брексіту і провести вихід Британії з ЄС, вплинути на вибори і Італії, де до влади прийшли праворадикальні симпатики Путіна, провалити, але показово показати власне невдалий переворот у Хорватії, провести напад біологічно-хімічною зброєю на території іншої країни, то в умовах повної незахищеності українських систем безпеки, в тому числі і гуманітарних, Путін здійснить надзвичайну експансію. Причому вона буде виглядати надзвичайно тонко і настільки дистанційовано від Москви, що сказати про те, що це буде грубе втручання, неможливо. Завдяки двом факторам — наявності в Україні російських політичних партій, які мають серйозне фінансування і не приховують свою мету возз'єднання з Росією, і друге — неймовірна кількість існуючих активних і пасивних, сплячих агентів Москви, які діють також дуже активно, в тому числі і використовуючи різноманітні диверсії і теракти для утримання українського суспільства в страху.

В зв'язку з цим ми можемо також говорити про те, що Україна за п’ять років війни не змогла диверсифікувати свою економічну залежність від Росії. Ми використовуємо російську нафту, вугілля, ядерне паливо, хімію, мінеральні добрива для того, щоб підтримувати свій економічний рівень, і до цього нас закликає якраз Захід, США. Що стосується США, то їхня допомога є дуже важливою, але з приходом Трампа ця допомога понижена до неймовірно низького рівня. Ми бачимо абсолютно пасивне американське посольство, яке не втручається в ситуації, пов'язані з гострими конфліктами як всередині держави, так і за межами, за великими виключеннями. Ми не бачимо власне, що в Держдепі, в конгресі є конкретні куратори України. Наприклад, зараз кураторами України з боку Держдепу, президента країни був державний секретар і віце-президент, який прилітав навіть сюди після того, коли президент України говорив про факти втручання Росії в українські справи. Вони могли полетіти в Москву і там накричати на Лаврова. Зрозуміло, що пониження цього представництва до представника інституту Маккейна, але без повноважень Курта Волкера, свідчить про те, що американці не мають позиції по відношенню до України.

Більше того, минулого понеділка при підписанні військового бюджету на 2019 рік, президент Трамп сказав, що він може скасувати статтю бюджету, яка забороняє фінансувати Америці будь-які проекти і будь-які справи, пов'язані з обставинами анексії Криму. Фактично мова йде про визнання де-факто права Росії на анексію Криму, про що Трамп неодноразово заявляв, говорячи проте, що Крим і так розмовляє російською мовою. Це свідчення серйозної зовнішньо-політичної поразки України, яка не змогла знайти підтримку з боку адміністрації США. Що стосується конгресу, що він стримує Трапа, перш за все, який діє проти Росії, таким чином на користь України, то тут все також неоднозначно. Санкції, які вводилися, вони передбачають наступ негативних наслідків в далекому майбутньому і поки що важко прогнозованому. Жодна з санкцій, які були введені США відносно агресії Росії проти України, до цього часу не призвели до сформованого переговорного процесу, який би дозволив говорити про відступ РФ з України. Навпаки, Росія тільки збільшила кількість воєнних і не тільки гібридних впливів з метою десуверенізації української держави. Вона розширила свою геополітичну експансію не лише в Сирії, але й в багатьох країнах Африки і навіть у Венесуелі.

Отже в цих умовах подібні санкції дуже обережні і вкрай складні по своїй природі, вони не дають бажаного ефекту в тиску на Путіна. Введення нових санкцій, які б привели до серйозних політичних наслідків, перш за все, в оточенні російського президента чи в економічних процесах, пов'язаних з блокуванням науково-технічних розробок у військової сфері і т.д., не введені. Чи будуть вони діяти після 22 серпня, коли буде введений перший пакет санкцій Держдепом, про які він заявив щодо Росії, сказати важко, оскільки президент США намагається всіляко розмовляти з російським главою, одночасно не ведучи ніякі консультації з українським президентом.

Крім того, Росія за останній час змогла знайти потужних союзників, а Україна втратити. Росія знайшла союзників в Ізраїлі, де на Голанських висотах сьогодні з дозволу Ізраїля знаходяться поліцейські місії Росії, і Росія є головним розпорядником у формуванні політики стримування “Хезболли” і формуванні іранського коридору на кордонах з Ізраїлем. Росія змогла знайти своїх союзників в Європі — Путін побував на весіллі міністра закордонних справ Австрії, після чого зустрівся з канцлером Німеччини Меркель. І в зв'язку з цим Путін має серйозного партнера в Німеччині, яка продовжує наполягати на будівництві “Північного потоку-2”, що призведе до практичної зупинки транзитної газової труби в Європу, а це означає, що зникне один з найважливіших факторів стримування російської агресії, яка не розвивається з тих причин, що вона могла б привести до пошкодження або руйнування транзитної магістралі в Європу, що викликало б колосальну кризу. В зв'язку з цим це один з найважливіших факторів, який недооцінює українська влада, яка свого часу не провела диверсифікацію цієї сфери. Отже в цих умовах ми втратили союзників в Угорщині, Польщі, Румунії, ми втрачаємо союзників в самій Європі.

В зв'язку з цим – у нас відсутність стратегії виходу із війни з РФ, стратегії, яка б дала шанс зрозуміти, що Україна відновить свою державність, відсутність прямої розмови про те, яка може бути майбутня українська держава, як діяти відносно сходу. Чи дійсно варто сьогодні нарощувати переговорний процес і створювати там міжнародну адміністрацію з міжнародним контингентом — як мінімум, 350 тисячами миротворців, для формування тривалого перехідного періоду? І як бути з Кримом в тих умовах? Жодної відповіді на ці питання українська влада не дає. Вона намагається сховатися під соціальними темами, під темами різноманітних конфліктів, які штучно створюються для того, щоб відволікати українців від ключової проблеми — відновлення української державності. Саме сьогодні в момент, коли ми говоримо про українську незалежність, потрібно говорити про українську державність, яка з національною ідеєю є найвищою цінністю, яку сьогодні має забезпечувати, зберігати, перш за все, український народ. Тому сьогодні дії влади направлені на те, щоб домовитися за спиною українського народу з агресором, створити умови, за яких ситуація виглядала б як ні війни, ні миру, і при цьому ключові фінансово-економічні групи наживались на війні. Все це згубно для державності і веде якраз до кризи самої державності. Треба сказати, що українські олігархи не є українськими по своїй природі. Це інтернаціональні багачі, які в будь-який час спокійно виїдуть до Іспанії, Філадельфії — будь-куди, і там для них українська держава буде частиною їх історичної біографії.

Новини України – From-UA: - Чи буде такий час, коли ми ні від кого не будемо залежати? За яких умов це можливо?

Степан Гавриш: - Це неможливо. Справа в тому, що змінилася сама парадигма світу, і її глобалізація, яка почалася з розпадом СРСР, змінила принципи співіснування з державами. Сьогодні закритими держави є тільки ті, які відносяться до диктатур, де немає демократичних принципів існування, влади і суспільства. В зв'язку з цим глобалізація проникає у політику. Ми є європейським народом. І сьогодні після глибокої заморозки, яка відбулася під час радянської диктатури, ми шукаємо способи для відновлення своєї європейської сутності. В зв'язку з цим тривалий час — при Кучмі, при Ющенкові, ми намагались багато говорити і робити про те, щоб імплементувати в українську політичну правову систему існуючі на Заході правила і норми управління державою і співіснування всередині, створити єдині заклади і суспільні цінності. Тому, звичайно, що розширення Заходу якраз і показують те, що зупинити ці процеси неможливо.

Світ поступово формує нову принципову систему взаємовідносин, коли бути повністю залежним неможливо. Вступ в ЄС, навіть підписання Угоди про асоціацію — це є сьогодні відмова від частини своїх суверенних принципів. І розривання національного суверенітету не означає, що ми не маємо власне шукати національну опору для розвитку, національні позиції, які б дозволили відчувати себе самоідентичною, оригінальною нацією, зі своєю культурою, історією. На жаль, українська влада не застосовує саме ці прийоми для консолідації суспільства, тому що, з одного боку, нам загрожує глобалізація, і розширення призвело до того, що з України виїхало сім мільйонів найбільш активних і працездатних людей, які сьогодні живуть від Польщі до Уралу. А з другого боку, нам потрібно знайти ті принципи, які дозволять українцям у всьому світі бути єдиними і шукати єдину позицію. Ми бачимо втрату цієї місії навіть в тім, що за останній час Україна перестала відігравати ту роль, яку грала раніше.

Новини України – From-UA: - Чим відрізняються незалежні європейські країни, до складу яких ми так намагаємося долучитися, від України? Чого нам не вистачає?

Степан Гавриш: - Нам важливо мати цю дискусію і врешті зробити все для того, щоб в Україні створилася дійсно незалежна, перш за все, національна преса. Нам потрібна дискусія всередині України про українську незалежність як форму історичної свободи, як незалежність від впливу на нашу свідомість з метою управління нами іншими. Немає значення, хто це буде. З другого боку, нам треба зрозуміти, що пошуки вигідних і одночасно справедливих і великих союзів з іншими народами є способом еволюції, розвитку. Ми без отримання досвіду державоутворення, формування академічних систем, глибокого проникнення в культуру співіснування між державою, владою і суспільством, не можемо говорити про майбутнє української держави, тому що в існуючих умовах нинішня влада, яка є глибоко паразитична по природі і олігархічна по своїй суті, вона підмінила державу. Сьогодні влада називає себе державою, і вона діє не від імені держави, а як держава.

А ми маємо зробити все для того, щоб влада, яку ми наймаємо, діяла в інтересах суспільства, тобто як держава в цілому. З одного боку, забезпечуючи суспільство всім необхідним, захищаючи його, а з другого боку, формуючи політику, яка б будувала сильну державу. Не дивлячись не те, що абсолютна більша частина чи всі країни ЄС віддали свій суверенітет бюрократам в Брюсселі, європейці залишаються самостійними в своєї державності, і їх державні інститути якраз є тією системою стримання і противаг Брюсселя, які не дозволяють фактично підпорядкувати сьогодні національні інтереси кожної окремої європейської країни саме цим політикам, які делеговані народом, але мають в тому числі і власні інтереси. В зв'язку з цим ми маємо дуже серйозні проблеми з тим же виходом Британії з ЄС, проблему Каталонії тощо.

В умовах, які є зараз, Україні вкрай важливі три речі. Перша: це дискусія навколо державності, відновлення територіальній цілісності і формування політики, яка забезпечує її обороноздатність, захист інтересів суспільства і його історичної культури і права українського народу на цю державу в майбутньому. І ця тема є надзвичайно важливою, хоча ми, на жаль, не бачимо жодної дискусії. Друга тема — це тема, пов'язана з історичною місією українського народу, його ідентичністю і консолідації його навколо держави. Третя тема — це тема фактично виживання українського народу, яка витікає з перших двох. Головне завдання для українців сьогодні — це вижити як українському народу, не розчинитися серед інших народів, не піддатися на філософію федералізації. Соціальні опитування, які нещодавно відбулися, показують, що дві третини українців хотіли б жити в унітарній, вертикально інтегрованій державі. І тому заклики політиків до прихованої федералізації, до децентралізації, створення феодальних осередків є згубними для політики. І дуже важливо, щоб ми разом з вами, маючи ці дискусії, натиснули на українську владу і показали, що вони мають просто добровільно піти. В зв'язку з тим нам треба почути сьогодні звіт нинішньої української влади, глави держави про виконання зобов'язань і делеговані запити з боку українського народу.