Як приймався Закон про державну мову та за що насправді прологосували депутати, в ексклюзивному інтерв’ю кореспонденту інтернет-видання Новини України – From-UA розповів політолог, експерт ГО “Слово і Діло”, кандидат філософських наук Валентин Гладких.

Новини України – From-UA: - Валентине, добрий день! Закон про українську мову як державну прийнято екстремально, в останній момент, коли можуть взаємодіяти саме цей парламент і саме цей президент. Це ж неспроста, правда?

Валентин Гладких: - Можна багато будувати різних теорій, але за великим рахунком, оскільки Закон про українську мову як державну схвалюється на п'ятому році повноважень Президента України і Верховної Ради, мимоволі виникає бажання сприймати все це у передвиборчому контексті. І це для мене особисто є обурливим і образливим, що питання української мови, яке заслуговує на те, щоб бути самодостатнім, мати самодостатню цінність, вкотре стає заручником передвиборчих технологій і передвиборчих стратегій окремих кандидатів.

А відповідно і питання функціонування української мови як державної знову ж таки вирішується не в контексті того, щоб його вирішити і дійсно забезпечити таке безконфліктне функціонування, натомість, навпаки, використовується як інструмент для конфронтації в суспільстві для сегрегації електорату на тих, хто за, і тих, хто проти. І відповідно питання мови не буде вирішено, а навпаки, буде джерелом конфлікту. Політики замість того, щоб вирішувати конфлікти у суспільстві, навпаки їх продукують.

Новини України – From-UA: - З 1989 року в Україні так і не було прийнято вдалого, довговічного мовного закону. Схоже і цей виявиться таким. Як ви вважаєте, чому?

Валентин Гладких: - Так саме тому, що всі інші закони, які схвалювалися після 1989 року, були заручниками передвиборчих технологій. Тобто їх схвалювали не для того, щоб врегулювати певну сферу соціальних відносин в спосіб, який був би прийнятним і задовільнив би суспільство, а винятково для того, щоб стригти електоральні купони, для того, щоб мобілізувати електорат. Тому нема нічого дивного в тому, що і цей закон, швидше за все, не стане виключенням.

Єдине я хотів би також додати, і це дуже важливо – насправді питання функціонування української мови як державної у різних сферах на сьогоднішній день врегульоване цілою низкою інших законів, зокрема законами про освіту, про кінематографію, про теле- і радіомовлення, про державну службу, законом України “Про Регламент Верховної Ради”.

Простіше кажучи, насправді питання функціонування української мови як державної і мов національних меншин вже значною мірою врегульовані іншими законодавчими актами, і в принципі ця сфера є достатньо врегульованою. Українська мова як державна функціонує без цього закону. Хто сказав, що вона буде функціонувати з цим законом краще? Я, чесно кажучи, сумніваюсь. Більше того, в цьому законі є корупціогенні чинники, зокрема, у частині “атестації рівня володіння державною мовою”, які викликають обурення і змушують замислитися чи не будуть на цьому ґрунтів створені якісь “кормушки”. Ось в чому проблема.

Новини України – From-UA: - Наскільки ви знайомі з остаточною версією закону, прийнятою Верховною Радою 25 квітня?

Валентин Гладких: - А ніхто не знайомий. Зараз все, що депутати наголосували, мусить опрацювати профільний комітет Верховної Ради з питань культури і духовності – на основі стенограми пленарних засідань, на яких розглядалися правки, будуть готувати кінцеву редакцію. Потім її мусять ще опрацювати в головному юридичному управлінні Апарату Верховної Ради України. Потім редакторська група буде його вичитувати. Після того все подадуть на підпис голові Верховної Ради України. І в якому вигляді цей закон потрапить на підпис до спікера, наразі ніхто сказати не може.

І треба дуже уважно стежити за тим, щоб раптом кінцева редакція, яку подадуть на підпис голові парламенту дійсно спиралася на стенограму засідання Верховної Ради, щоб там раптово не з’явилися чи не зникли якійсь пасажі, відсутні у стенограмі пленарних засідань, щоб всі ті моменти там були зафіксовані. Закони у нас створює не головне юридичне управління Апарату Верховної Ради України в ручному режимі під тиском голови ВР, його помічників чи голови профільного комітету, а все-таки депутатський корпус у сесійній залі. Словом, кінцеву редакцію наразі не те що ніхто не бачив, її наразі просто нема, і якою вона буде, побачимо. Тоді вже можна буде говорити більш предметно про закон та окремі його новели, а наразі ми говоримо просто про певний фрейм (рамки), який задається тією редакцією, яка була підготовлена профільним комітетом на друге читання.

Чи є там мовні інспектори, чи нема; чи будуть якісь там органи, які проводитимуть атестацію і засвідчувати володіння українською мовою у державних службовців та посадових осіб? Що це будуть за органи, якою буде процедура? Бо цілковито абсурдно виглядала ідея про необхідність підтверджувати факт володіння українською мовою для людини, яка має університетський диплом. Їй що треба додатково йти і проходити іспит в цьому центрі? А що це буде за центр, як він буде формуватися? Чому повинна бути окрема структура? У нас що, бракує навчальних закладів для цього? Також нагадаю, у нас є зрештою Академія наук, яка задає норми української мови, і навряд чи є доцільність створення додаткових органів, які б виконували цю функцію.

Я повторюю ще раз, цей закон насправді є компіляцією норм вже чинних законів, яка “збагачена” породженими хворою фантазією окремих псевдопатріотів, новелами, які є сумнівними і за своєю юридичною формою, і за своїм змістом, і головне – матимуть сумнівну ефективність для реального забезпечення функціонування української мови як державної. Причому окремі норми, які опинились в цьому законі, суперечать тим нормам, які вже зафіксовані в інших законах. І вийшла абсолютно недолуга компіляція, яку ще дуже довго доведеться розбирати юристам для того, щоб привести це в більш-менш нормальний вигляд.

Новини України – From-UA: - Валентине, які норми цього закону до прийняття суспільством, а що викличе найбільші загострення і проблеми?

Валентин Гладких: - Давайте виходити з того, що вже сьогодні я чув брифінг Юрія Бойка, який сказав, що “ми будемо звертатися до Конституційного суду”, оскільки, на його думку, цей закон обмежує мовні права національних меншин. І це вже достатня підстава для того, щоб Конституційний суд ретельно розглянув, наскільки цей закон є конституційним, чи відповідає він положенню статті 10 Конституції України. Особисто я не готовий наразі, не ознайомившись із остаточною версією закону, розмірковувати на цю тему. Але те, що підстава для такого звернення є, то це очевидні речі.

Більше того, давайте не будемо забувати, що можуть бути певні питання щодо процедури схвалення цього закону. Зрештою, ми вже маємо прецедент, коли порушення процедури схвалення закону привела до його скасування Конституційним судом. В даному випадку маю на увазі так званий мовний закон Колісніченка-Кивалова. Зафіксовані під час розгляду нинішнього законопроекту порушення регламенту так само можуть бути міною уповільненої дії, коли Конституційний суд потім знайде навіть не змістовну невідповідність Конституції, а процедурні порушення, з відповідними наслідками для схваленого сьогодні закону. І виникає тоді питання: а чому все це робилося?

Я схильний ще раз повторити: тому що цей закон схвалювали винятково з електоральною мотивацією, а зовсім не задля врегулювання соціальних відносин, пов'язаних з функціонуванням української мови як державної і мов національних меншин. Це ще є один прояв підлої, гнилої конфронтаційної політики Петра Порошенка, якому начхати на те, як буде розвиватися суспільство, йому начхати на те, чи продукує він конфлікти і наскільки ці продуковані ним конфлікти можуть мати негативний вплив на українське суспільство. Його цікавить лише те, скільки голосів він зможе назбирати на виборах; чи опиниться він знову при владі і скільки в його розпорядженні буде владних механізмів задля самозбагачення та збагачення свого оточення.

Це реально обурює, тому що особисто я хотів би, щоб питання української мови, української церкви, української історії, загалом гуманітарної політики були самодостатніми. Бо вони мають самодостатню цінність, а не є інструментами для досягнення електоральних цілей якимось покидьками і негідниками, які все життя були кон'юнктурниками, змінюючи свої погляди на догоду минущій політичній ситуації.

Новини України – From-UA: - Закон ймовірно буде підписаний спікером і президентом, що відходять. Новообраний президент Зеленський висловлював інший підхід щодо вирішення мовного питання та скептично оцінив прийнятий закон. Що реально він може зробити щоб виправити ситуацію?

Валентин Гладких: - Нічого. Він може хіба що розробити проект закону України про внесення змін щодо Закону України про функціонування української мови як державної, який сьогодні було схвалено, і внести на розгляд до Верховної Ради. Якщо у нього там буде своя фракція, якщо буде сформована на її основі парламентська коаліція тоді гіпотетично такий закон може бути схвалений. Але чи буде той закон кращий, ми не знаємо, бо це все із сфери припущень. Знову ж таки, якщо тільки Зеленський лишень торкнеться цього питання, то почнеться скиглення тих всіх псевдопатріотів про те, що відбувається реванш, що досягнення Революції Гідності і Петра Порошенка “армія віра, мова” можуть бути переглянуті ревізіоністами і реваншистами. Наслідки можете передбачити самостійно. Ось і вся єзуїтська логіка “творців” цього новоявленого мовного закону.

І ніхто не поставить питання, а чи дійсно цей закон є добрий, чи він насправді ефективно розв’язує ті проблеми, на вирішення яких нібито спрямований. Ні, це все просто буде тлумачитися та розглядатися винятково з точки зору корисності чи шкідливості для пропаганди, тобто буде аналізуватися з пропагандистської точки зору, а не зі змістовної.

Я є прихильником того, що в Україні статус державної мусить мати єдина мова – українська, так, як це записано в Конституції. Але навіть маючи такі погляди, я дуже скептично ставлюся, як до змісту законопроекту, який сьогодні Верховна Рада проголосувала, так і до того, в який спосіб і за яких соціально-політичних умов це робилося. Схильний думати, що схвалювався цей закон переважно для розбурхування суспільства, сегрегації його і мобілізації електоратів.

Новини України – From-UA: - На вашу думку, що реально загрожує нині українській мові і як її захистити?

Валентин Гладких: - Відсутність носіїв загрожує українській мові найбільше. Скорочення населення, виїзд населення, деградація населення, падіння рівня освіти в Україні — ось що насправді реально загрожує українській мові. Причому загрожує значно більше, ніж всі ті умоглядні загрози, про які так люблять говорити сьогоднішні псевдопатріотичні демагоги. Я хочу ще раз наголосити, що питання функціонування української мови на сьогоднішній день зафіксоване в багатьох інших законах України. І фіксація цих положень в інших законах створює достатньо підстав і передумов для повноцінного і всебічного розвитку українського книговидання, музики на радіо і телебаченні, для створення українських фільмів і відповідно – кінематографії, для того, щоб сфера освіти розвивалася. Я працював сім років у секретаріаті парламентського комітету з питань культурі і духовності. І дуже добре знаю про що говорю. Безумовно, на сьогоднішній день далеко не всі проблеми вирішено, але загалом тенденції цілком оптимістичні.

Наприклад, я пам'ятаю, як у 2010 році повернувся із США і привіз з собою ледь не повну валізу книжок англійською мовою, тому що я не передбачав, що їх колись перекладуть українською. А на сьогоднішній день дуже багато бестселерів, які виходять англійською мовою, доволі оперативно перекладають на українську. Питання кіновиробництва не зводиться лише до мови, тут є багато інших чинників, хоча і в цій сфері є поштовх. Питання української музики так само вирішують через так звані квоти та інші інструменти. Але це все було по-перше, встановлено іншими вже чинними законами, по-друге, динаміка соціально-гуманітарної сфери визначається не лише законами, але й багатьма іншими чинниками. На жаль, автори новоспеченого мовного закону цього не розуміють. У результаті може вийти чергова політична, пропагандистська маячня, яка не вирішує конфлікти, а продукує їх.

Новини України – From-UA: - Тобто питання мови сьогодні не нагальне для врегулювання?

Валентин Гладких: - Питання мови на сьогоднішній день не є настільки критично-важливим, наскільки є критично-важливим питання соціально-політичного, соціально-економічного розвитку у країні. Повторюся, наявна правова база створює достатні умови для всебічного розвитку української мови і її функціонування, починаючи від Конституції України і інших законів, які я вже назвав.

Але чи всебічно і повноцінно це зроблено? Ні. Нема нічого досконалого. Чи можна поліпшувати? Можна. Але чи поліпшує цей закон? Ні. Чи приносить він якусь шкоду? Так, приносить. Чому? Тому що його мета не поліпшити ситуацію у сфері функціонування мов і зокрема української мови як державної, а навпаки, створити передумови для того, щоб політики на цій конфронтаційній темі погріли свої брудні лапи з метою потрапляння вкотре до Верховної Ради і використовувати своє перебування там для самозбагачення і збагачення свого оточення.

І при чому тут українська мова? Чому вона вкотре стає заручницею? І чому, власне кажучи, через тих дегенератів, які голосують за такі закони, невдоволення мусить падати на українську мову? Якщо б вони з таким натхненням голосували за російську мову, то російську б ненавиділи, за кримськотатарську — кримськотатарську ненавиділи би. Ми вже проходили цю історію з Колісінченком-Киваловим. Все, що робить сила, яку ненавидить суспільство, так само приводить суспільство до ненависті.

Новини України – From-UA: - Цей закон забезпечить Порошенку електоральну підтримку? Що він виграє від цього?

Валентин Гладких: - Думаю, що він глибоко помиляється. За великим рахунком нічого це йому персонально і його політичній силі не дасть, тому що на цьому питання погріють свої руки не лише його однодумці-однопартійці, бо сьогодні за це питання голосували і інші політичні сили, в тому числі і його опоненти. Крім того, треба усвідомлювати, і у цьому контексті я вже згадував заяву Юрія Бойка, який сказав, що буде подавати до Конституційного суду, що подібні законодавчі ініціативи дозволять потужно мобілізувати свій електорат і ідеологічним опонентам Петра Порошенка.

Але чому українські політики створюють підстави для конфронтаційних кампаній, які розколюють суспільство свідомо? Бо цей закон закладає міну уповільненої дії для Зеленського. Порошенко піде через три тижні, а Зеленському доведеться зі всім цим розхльобуватися. На нього почнуть тиснути опоненти, зокрема той же згадуваний Бойко та інші, які будуть вимагати перегляду чи скасування цього закону.

Буде реакція Євросоюзу, національних меншин, причому не тільки російськомовної. Буде відповідна реакція тих держав, національні меншини яких в Україні будуть незадоволені цим законом. Відповідно українській владі якось прийдеться на це реагувати. Коли вони спробують бодай щось робити аби нівелювати негатив – “фанати” Порошенка почнуть волати про “реванш”. І будуть качати конфронтаційні теми, на яких Порошенко намагався побудувати свою передвиборчу президентську кампанію. Цього разу вже у контексті парламентських виборів.

Єдине, на що я сподіваюся, що все-таки для більшості українського суспільства всі ці конфронтаційні питання не є настільки важливими, і тому всі зусилля розкачати, розсварити та мобілізувати своїх прихильників на таких темах будуть неуспішними. Так, вони будуть збурювати інтернет-спільноти, боти будуть писати пости у соцмережах і блогах, так звані політологи будуть бігати по ефірах і розказувати, яка це важлива тема і як це всіх хвилює, але насправді 80% українців будуть вставати зранку, йти на роботу, або думати, як знайти цю роботу, як прогодувати дітей, або як їх вивезти з України, які вивозять свої нащадків з України галасливі псевдопатріоти.

Цікаво пан Бурбак вимагає, щоб його донька у Лондоні вчила всі предмети рідною українською мовою? Чого діточки ясновельможних патріотів пнуться до Європи та США? Чому вчаться навіть на Батьківщині у спецшколах з поглибленим вивченням не української, а англійської мови? Чому вступають не до Києво-Могилянської академії, Київського національного Університету імені Тараса Шевченка чи тим більше не до Чернівецького університету? Хіба ми не знаємо справжньої відповіді на ці питання? Знаємо! Якщо всі ці псевдопатріоти думають, що всі в Україні недорікуваті дурники і не розуміють нічого – вони жорстко помиляються. Хоча безумовно є відверто заангажовані “експерти”, які все прекрасно розуміють, але просто живуть з того, що відтворюють штампи чиєїсь пропаганди.