Про міжнародні відносини України зі східним сусідом та із західними партнерами, про те, якої позиції буде дотримуватися нова влада в міжнародних стратегічних питаннях, в ексклюзивному інтерв’ю кореспонденту інтернет-видання розповів доктор політичних наук, модератор аналітичної групи Geostrategy.ua Сергій Даниленко.

Новини України – From-UA: - Сергію, добрий день! Розпочнемо нашу розмову, мабуть, з найгострішого міжнародного питання – обміну полоненими. Тим більше, нещодавно така новина могла би бути реальністю. Але… Сталося так, що Україна знову стала заручницею потоку часом умисної, а часом несвідомої дезінформації. Як насправді сприймати зараз це питання? (Зазначимо, інтерв'ю було записано до суботнього обміну полоненими між Україною і РФ - ред.)

Сергій Даниленко: - Напевне, що цей процес вже відбувається у практичній площині. Але ми повинні враховувати ту обставину, що будь-яка дрібниця, яка раптом виникне, може зірвати цей принципово, життєво важливий для нас процес. При цьому у разі зриву вся вина росіянами буде покладена на українську сторону. І через це традиційно у відносинах з Росією (а тут задіяні і дипломати, і спеціальні служби) нам слід діяти вкрай обережно. На жаль, не завжди саме так діють українські інформаційні джерела і медіа, бо в Україні звикли до максимальної відкритості, до того, що ми знаємо всі події наперед, посилаємося виправдано чи ні на інсайдерську інформацію. А це дуже шкодить процесу звільнення наших полонених і політв’язнів, які незаконно утримуються Кремлем.

Ця ситуація мені нагадує перші тижні російської агресії на Донбасі зокрема, коли українські журналісти, непрофесійно виконуючи свою роботу за нових умов, коли відбуваються бойові дії, часто ставали причиною того, що потім вони розкривали військові таємниці, або чинили насправді як навідники для ворожої артилерії. Тому це питання залишилося гострим для нас і досі.

Безсумнівно, ми чекаємо повернення цих людей, це національне питання всіх тих, хто вболіває за громадян України, де б вони не потрапили в біду. Це зайвий раз підкреслює те, що Україна, попри свої внутрішні негаразди, на зовнішній арені вчиться боротися за кожного свого громадянина. Це дуже позитивна риса. Однак ми повинні не забувати, з яким підступним і хитрим, цинічним ворогом ми маємо справу. Я боюся, що Україну намагаються в черговий раз, як це відбулося два місяці тому із російською “ініціативою про звільнення” полонених моряків, поставити в своєрідну “розтяжку”. Ми, прагнучи діяти відкрито і гуманно, можемо необачно підіграти на користь підступним ворожим намірам. Про що йдеться? Для того, щоб зобразити цю ідею метафорично, варто пригадати одне з інтерв'ю Путіна, де він говорив, що “ми спочатку відправимо попереду жінок і дітей, а за ними вже підуть війська”. Ось цей цинічний і кривавий підхід може бути використаний для того, щоб у разі зриву вчергове перед міжнародною спільнотою в рамках підготовки “нормандської” зустрічі звинуватити Україну в тому, що вона руйнує міжнародні домовленості.

А те, що зараз ми спостерігаємо спроби в рамках цього процесу, Мінських угод і загалом Нормандського формату, розблокувати діяльність, в тому числі завдяки зусиллям західних партнерів, то це пов'язується, звичайно, і з тим, що в Україні змінилася влада. І це цілком об'єктивно і логічно, що буде використана ця ситуація. Західні партнери цього й не приховують. А модератором тут виступає президент Франції Емманюель Макрон. Але не потрібно тішити себе тим, що процес буде розблокований винятково або хоча б у справедливій мірі на користь України. І тут я знов повертаюсь до тієї підступності, яку Путін змалював в своєму інтерв'ю.

Коли ми говоримо про перезавантаження влади в Україні, для нас – спостерігачів, медіа, громадянського суспільства – залишаються незрозумілі ті “червоні лінії”, за які нові очільники країні не перейдуть і не дозволять перейти як союзникам, так і агресору. Настільки ми можемо йти на компроміси із ворожою стороною, знаючи про її підступність і цинізм? Спостерігаючи уважно за цим процесом, мені невідомо, хто ці “червоні лінії” окреслює – Україна, наші партнери чи їх нав’язує супротивник? На основі якої філософії чи стратегії вони (компроміси) плануються, чи є там ідеологія наших національних інтересів.

До речі, про “червоні лінії” ми маємо говорити і щодо наших європейських партнерів. Президент Франції Емманюель Макрон під час нещодавньої зустрічі із французьким дипкорпусом наголошував недвозначно, що вони (європейці), на його погляд, не зацікавлені в ізоляції Росії та підштовхуванні її в обійми Китаю, що стає одним із центрів сили у новому біполярному світі. І ось такі ініціативи про обмін громадянами загострюють цей історичний момент, радикалізують і поляризують українське суспільство. Вони стають таким викликом або, точніше сказати, перевіркою нової влади на здатність відчути небезпеку, пастку, але при цьому пам'ятати про гуманну складову Української держави, про те, що вона орієнтована на захист кожного свого громадянина. І через те так складно для нашого суспільства відбувається цей процес.

Тоді виникає питання, для чого російській стороні це? Я вже сказав, що це спроба поставити на “розтяжку” Україну, це спроба показати перед Заходом, що Росія готова для мирного процесу з метою послаблення санкційного тиску. Звичайно, Захід на це залюбки погодиться, тому що для них не так болить кримсько-донецька рана, вони поспішають, бо з їхнього історичного погляду, з урахуванням особистих геополітичних амбіцій, західні лідери, перш за все Макрон, звичайно, були б зацікавлені в розблокуванні Мінського процесу. І багато кроків зараз відбувається у цьому напрямку. Це і розмінування, і відновлення мосту в Станиці Луганській, це і процеси навколо повернення наших полонених, це і дискусія про можливість повернення Росії до Великої вісімки, це і ті телефоні дзвінки Зеленського до Путіна — все це створює відповідний фон. Проте він виглядає доволі загрозливим, як на мене. Він неоднозначний, його наслідки не є такими радісними. Ось цей рожевий фон такого мирного Кремля, який підкреслює, що у розпалюванні війни винна попередня українська влада, - вони мені виглядають з подвійним дном.

Новини України – From-UA: - У вересні вже анонсовані зустрічі Зеленського з Трампом та Путіним. Чи доленосні ці зустрічі для України? Якщо говорити окремо про них, то що кожна із зустрічей нам принесе? З чим повернеться Зеленський до Києва?

Сергій Даниленко: - Я не думаю, що вони будуть для України аж такими доленосними. Питання зустрічі з Трампом взагалі “підвисає”. Трамп щодо європейської політики в цілому людина абсолютно непередбачувана і це засвідчує хоча б його поведінка щодо скасування візиту до Данії, який готувався тривалий час, де справді мали бути зустрічі і з королівською родиною. І анулювання таких зустрічей для традиційної консервативної Європи є, власне кажучи, до певної міри запереченням європейських цінностей, європейської історії, традиції. Трамп скасував візит до Варшави на роковини початку Другої світової війни, пославшись на те, що на Флориду рухається ураган. Звичайно, американський президент, перш за все, орієнтований на свого виборця, і це є ключовим завданням для Трампа — на порозі 2020 рік, перевибори. І він знайшов такий дипломатичний привід, хоча Варшава залишається чи найбільш перспективним партнером США у Європі.

А потенційна зустріч Зеленського із Путіним виглядає до певної міри реалістичною. На фоні тих ініціатив, які нині проявляє російська сторона в Норманському процесі, це також було б логічним. І Путін хотів би, оскільки він один з наймастерніших перемовників і дуже вправно може нав’язати своєму візаві власну позицію, натиснути під час особистої зустрічі й продавити свої неоімперські інтереси. От він і прагне безпосередньо зустрітися і “промацати” Зеленського віч-на-віч, не опосередкованому телефоном. Тим паче, що ґрунт для цієї дискусії, судячи із останньої його зустрічі з Макроном, він вже добряче підготував і знає, з чим їхати. Натомість я не впевнений, що Путін везе із собою конкретні пропозиції про те, як завершити війну на сході України. Це були б наївні міркування. Він зустрічатися для того, щоб провести таке спілкування і переконатися в тому, що він залишається домінантом, він хоче підкреслити свої силові позиції.

Новини України – From-UA: - Минулого тижня президент України Володимир Зеленський зустрічався з президентом Польщі Анджеєм Дудою. Як ви думаєте, вдалося на цій зустрічі знайти порозуміння в історичних питаннях, які підійматися за Порошенка не в бік покращення відносин?

Сергій Даниленко: - Я думаю, що позиція України, яка була за президента Порошенка, звичайно, буде скорегована, оскільки нинішня влада не настільки радикальна у питаннях тієї самої історичної політики, культурної політики чи, скажімо так, гуманітарної політики загалом. Вона поки що не акцентувала на свої пріоритетах у цьому напрямі. І тут очікувано українська і польська сторони, зауважу – лише на офіційному рівні, знайшли компроміси. Тобто радикалізм, який проявлявся з обох сторін раніше, до певної міри нівельований. Але це не значить, що згадане питання буде остаточно розв'язане, бо ми маємо передбачити, що з обох сторін, особливо в медіа, частина з яких в обох державах радикально налаштовані з цього питання, виникне привід до драйву, бажання загострити дискусію, щодо історичної пам'яті зокрема, і воно не буде знято. Вирішення його остаточно за цим раундом ми не побачимо. Скоріше за все воно залишиться предметом польських внутрішніх дебатів напередодні парламентських виборів. В українському просторі – тимчасово на маргінесах.

Новини України – From-UA: - Під час виборів були побоювання, що після перемоги Зе-команди від України відвернуться інвестори та західні партнери. Зараз ми бачимо, що цього не сталося. Як ви думаєте, чому і яка перспектива в цьому питанні?

Сергій Даниленко: - Поки що зарано говорити. Всі потужні інвестори були у відпустках, проводили час на своїх яхтах і островах, стежачи лише за повідомленнями світових медіа. Власне кажучи, ми тільки-но отримали новий уряд, і отримали в турбо-режимі. Тому поки що інвестори, як, до речі, і громадяни України, не бачили і не могли скласти хоча б загальне враження, яка буде стратегія і тактика діяльності уряду, які у нього будуть пріоритети. Насправді про це говорити ще зарано. Ділове життя лише оживає. Також будемо чекати першої реакції від Світового банку і МВФ. Якими будуть їх прогнози та наміри в цьому напрямі – оце і буде першим сигналом для України. Традиційно це перші індикатори, як може реагувати західний інвестор.

Новини України – From-UA: - Які завдання з міжнародної політики на сьогодні стоять перед новою владою? Які питання є надважливими?

Сергій Даниленко: - Я думаю, що пріоритетом залишається російське питання, бо це питання суверенітету, незалежності і взагалі існування держави Україна. Також співробітництво у військовій сфері. Це розвиток євроатлантичного напрямку і співробітництва з НАТО. А власне кажучи, ми слухали виступи потенційних міністрів, коли вони презентували свої плани перед новообраним парламентом. Безсумнівно, належний професіоналізм, розуміння масштабу питань, послідовність і розстановку пріоритетів, переконливо продемонстрував очільник МЗС Вадим Пристайко. Загалом, зовнішньополітичний вектор, яким тепер опікуватиметься віце-прем’єр Дмитро Кулеба, у спостерігачів викликав позитивні оцінки.

Повертаючись до Росії, можу сказати, що Москва швидко вчиться на українському кейсі, і це виявляється зараз у тих ініціативах, про які ми говорили раніше. Тобто немає такої лобової атаки інструментами винятково силовими, Кремль утримується від спроб дестабілізації ззовні. Ми схильні повторювати тезу про те, що Росія погано розуміє специфіку новітньої української державності, не враховує настрої українського суспільства, що в сукупності привело до того, що Москва проґавила дві революції — Помаранчеву і Гідності. Однак останні вибори в країні показали, що Москва швидко вчиться і навряд чи буде повторювати власні помилки у побудові відносин з новою українською владою. Все буде відбуватися повільніше й філігранніше, я б сказав, підступніше і хитріше. До речі, і Вадим Пристайко у своєму виступі як дипломат застосував слово “хитрість”. Ми дуже часто боїмося це слово вживати, але в дипломатії хитрість, або інтелектуальний рівень, як ми можемо сказати більш дипломатично, є важливим елементом. Однак від цього не змінюються цілі Москви, що вона діє ніби м'якше. Її цілі — повна колонізація України, їй недостатньо лише Донбасу та Криму.

Я вважаю, що відносини саме з цієї державою визначають наше майбутнє, причому критично визначають, і лише після цього відносини з ЄС і США. І поки що я не бачу, що більшість в новій владі це розуміє з українським інтересом.