.Україна завжди вирізнялася спортивною звитягою та виборювала перші місця в найпрестижніших світових змаганнях, турнірах, олімпіадах. Однак, дивлячись правді в очі, комплексних напрацювань у галузі спорту немає, принаймні на центральному рівні.

Про першочергові кроки модернізації галузі, її стан сьогодні та що спонукало йти у політику поговоримо з Георгієм Зантараєю, першим в історії український чемпіон світу з дзюдо, який входить в першу десятку «Слуги народу»до Київради.

Георгій, ви народилися у Грузії, але військовий конфлікт змусив вас залишити рідну країну. Чому Ваша сім'я вирішила переселитись до Києва?

В Україну я переїхав у 1994 році, тут пішов до першого класу. Народився у м.Галі, сьогодні це територія Абхазії. Там йде війна, схожа до тієї, що зараз на Сході України. Чому саме Київ? В мене навчався тут в університеті батько, всі його друзі були тут. Тому наша сім’я і опинилася в Києві. Ми все залишили в Грузії і приїхали сюди.

Дуже схожа ситуація з подіями в Україні сьогодні…

Так, у нас нічого тут не було. Ми орендували однокімнатну квартиру. Мої батьки не могли влаштуватися на роботу за фахом, не було київської прописки. Маючи вищу освіту (мама - лікар, тато - інженер), мама торгувала на ринку, тато підробляв таксистом. З часом вдалося отримати прописку, мама змогла отримати роботу дільничного лікаря, весь час працювала. Але згодом стала завідуючою відділенням.

А якого профілю вона лікар?

Терапевт. Тобто, у нас звичайна сім'я. В однокімнатній орендованій квартирі ми жили учотирьох. Потім нам вдалося купити свою, теж однокімнатну. Батьки завжди мене та брата змушували навчатися.

А ваше майно в Грузії, ви його продали?

Ні, все залишилося там, думали, ми повернемося. Ми приїхали з якось сумою грошей, але все пішло на оренду квартири. Думали, що поїдемо на певний час. Але війна затягнулася на 25 років. Мій дім тепер - Київ. Наше майно в Грузії ми не продали, воно там до цих пір, ну але уже все занедбане, зрозуміло.

А що спонукало Вас обрати спорт?

Це було у 97-му році. В нас в школі залишилася одна секція, всі пішли туди. І я пішов на дзюдо.

Тобто це не була дитяча мрія?

Чесно, не буду собі нічого приписувати, пішов на дзюдо, бо це була єдина секція. Але потім я зрозумів, що це моя справа життя. Це східне єдиноборство, воно виховує повагу до опонентів, місця тренувань, тренера. Філософія у тому, що ти повинен поважати все, що тебе оточує.