Друзенко: «Президент вирішив, що якщо болить голова, то треба гільйотину»
13.01.2021 12:48

Ситуація з Конституційним судом України і як її результат – конституційна криза, перейшла з активної фази у латентну. Проте, проблема нікуди не ділася. Наразі ведуться дискусії навколо того, що робити загалом з такою інституцією як Конституційний суд, з його чинним складом і нормами, що були скасовані.

Тим часом громадські активісти вирішили запропонувати народним депутатам свою кандидатуру на посаду судді Конституційного суду – українського юриста-міжнародника, публіциста, президента Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова Геннадія Друзенко. Він, у свою чергу, вважає цю ініціативу не так висуванням, як прикладом того, як потрібно добирати гідних кандидатів на цю посаду, адже у соціальних мережах триває справжнє відкрите обговорення кандидатури Друзенко, де кожен бажаючий може поставити йому запитання і висловити свою думку. Інтернет-видання Новини України – From-UA вирішило поспілкуватись з кандидатом та з’ясувати, як саме він бачить, хто винен у цій конституційній кризі, та чи є з неї вихід.

У висновках Венеційської комісії по поличках розкладено, як вийти з кризи, в яку наші бешкетники при владі занурили країну

Новини України – From-UA: - Геннадію, вітаємо вас! Розпочнемо з того, хто, на вашу думку, правий в конфлікті навколо КСУ: президент чи судді?

Геннадій Друзенко:- Я б сказав, що питання не дуже вірно сформульоване, воно передбачає війну: хто переможе? Насправді, не праві судді, не правий президент і не правий парламент. Тому що, на жаль, всі три вітки влади, всі три інституції продемонстрували глибоке нерозуміння самої сутності конституціоналізму, який передбачає дію в межах наданих Конституцією повноважень і взаємодію між органами, коли кожен виконує свою функцію.

Конституціоналізм – це як складна конструкція автівки: там є і гальма, і педаль газу, і мотор, і т.д. І ось коли це все добре взаємодіє, то ми з вами комфортно, швидко і безпечно доїжджаємо з точки А в точку Б. А у нас було поставлене питання: хто головний в цій країні? Тоді треба говорити не про конституційну демократію, якою начебто є Україна, а про якусь монархію. Тоді, хто самодержець? Якщо ми вже перейдемо до конкретики – судді ухвалили, як підкреслила Венеційська комісія, слабке, погано обґрунтоване рішення, з явним виходом за межі повноважень. Оскільки у нас криміналізація чи декриміналізація діянь – це компетенція парламенту.

А президент повівся загалом, як справжній революціонер. Він вирішив, що якщо болить голова, то треба гільйотину. Він, не відкриваючи Конституції, яка чітко передбачає порядок призначення та звільнення суддів з посади, пропонує їх просто розігнати, як той матрос Железняк установчі збори, і не виконувати рішення КСУ. Знову ж таки абсолютний інфантилізм,абсолютне нерозуміння, як працює конституційна демократія. Ну а парламент взагалі вийшов дуже многоголосий. Парламент від французького слова «парле» – розмовляти, теревенити. Але я почув тільки «давайте скасуємо рішення КСУ, давайте його не будемо виконувати, давайте приймемо норми, які він скасував», а консолідованої думки депутатів ми досі не маємо. Знов-таки, якщо зробити розлогий кваліфікований аналіз, раджу почитати два висновки Венеційської комісії, які оприлюднені 9 і 10 грудня, де було по поличках розкладено, що наші бешкетники при владі наробили не так і як вийти із цієї кризи, в яку вони занурили країну.

Новини України – From-UA: - Яка роль Венеційської комісії в цьому непростому процесі?

Геннадій Друзенко:- Венеційська комісія – це компетентний дорадчий орган Ради Європи зі своїми ресурсами. Він має доволі кваліфікованих, іноді блискучих юристів. Але його не варто абсолютизувати, бо це не Господь Бог, не Рада безпеки ООН, яка часто ставить крапку в рішенні важливих питань. Країни сталої демократії сприймають її зі здоровим критицизмом. В Британії – так: є рішення Венеційської комісії, але у нас є юристи з Оксфорду, з Кембриджу, і є наш суд, який на століття старший за Венеційську комісію. Послухали, взяли до уваги її рішення, але постановили, виходячи з нашої традиції і правової культури.

Такі молоді і інфантильні демократії, як в Україні, це як дитина – іноді їй треба візочок, щоб вона не падала весь час. Тому Венеційська комісія стала в даному випадку просто квазісудом, не маючи на це жодних формальних повноважень. Президент, зрозумів, що ситуація зайшла у глухий кут і його кінний наскок з шашкою наголо небезпечний для нього самого, бо він міг стати підставою для імпічменту, і почав дзвонити у Венеційську комісію і, порушуючи всі традиції, почав просити: знайдіть нам вихід з кризи.

Я читав висновки «венеційки», я просто аплодую. Насправді, це був урок всім: і КСУ, і президенту, і парламенту, і навіть антикорупційним активістам – наскільки по-іншому зрілі, добре освічені професіонали підходять до розв'язанні таких проблем. Головний висновок – немає простих відповідей на складні питання. Життя і конституційна інженерія не чорно-білі, вони, швидше, складаються з балансів, контрбалансів, якихось напівтонів. А наші політики розтягли ці поради на вигідні їм цитати, і всі ними прикриваються. КСУ говорить, що «венеційка» закликала поважати суд, але нічого не говорить про критику рішень. Парламент говорить: вони нам дозволили відновити ці норми і плюнути на рішення суду, хоча це дуже невірне прочитання. Антикорупційні активісти побачили: о, вони критикують суд, як і ми критикували. А насправді головне не ці витяги цитат поза контекстом. В своїй цілісності вони вчать всі наші органи, як мають поводитися відповідальні державці. Блискучі юристи за дуже короткий строк дуже глибоко розібралися в українській ситуації, дали дуже вдалі, збалансовані поради. Але, на жаль, українські студенти настільки безнадійні, що навіть коли їм професор розповів відповіді, не змогли їх зрозуміти.

Відсутність правової культури робить Конституційний суд суто політичним

Новини України – From-UA: - В Конституції України записано, що кожний політичний лідер може мати свої квоти по суддям. Чи це не є корупційною складовою вже в самій Конституції?

Геннадій Друзенко:- Квоти не є проблемою. Проблема – як в межах цих квот обирають кандидатів. Суддів мають обирати на конкурсних засадах. І президент, і ВР, і з'їзд суддів, і громадськість, і профільні асоціації, такі як асоціація правників України, ЗМІ можуть сказати – давайте нам певний список претендентів, ми будемо з ними розмовляти, бажано у прямому ефірі. Навіть якщо вони оберуть слабшого, або свого, як мінімум, люди будуть знати, що цей кандидат має блискучу освіту, багато зробив у цій галузі, ніколи не йшов на компроміс, який ламає людину. А потім виносимо в зал і голосуємо, бо треба дати демократичну легітимність суду, яка походить від того, кому народ довіряє управляти державою.

Але відсутність правової культури робить Конституційний суд суто політичним. І замість суду, який може авторитетно поставить крапку в суперечці органів влади і захистити права людини, він перетворюється на мініпарламент, в якому є фракція президента, фракція парламенту і фракція суддів. І це нерозуміння, що суд має засадничу іншу функцію і в конституційній архітектурі влади, і в суспільстві. Він не є політичним гравцем, він не має захищати інтереси якоїсь частини суспільства. Якщо у вас немає досвідченого компетентного арбітра, якому ви довіряєте, то навіщо вам взагалі суд? І наші політики це часто не розуміють.

Новини України – From-UA: - Насправді у нас авторитет і рейтинг суддів, і того ж КСУ майже дорівнює нулю. Якщо б президент розігнав КСУ, то нічого б і не сталося, ніхто б не вийшов на його захист. Що таке має статися, щоб дійсно авторитет до суду, до служителів Феміди виріс?

Геннадій Друзенко:- Як відновити довіру – це ключове питання. Ми мали дивовижний прецедент, який трапився буквально на наших очах. Ви пам'ятаєте ставлення до ЗСУ в 2012-2013 роках? Народною мовою, тільки лох йшов служити в армію, кому нема чим зайнятися, а хто доростав до високих чинів, займався дерибаном надлишкового майна. І раптом ми зрозуміли, наскільки важлива армія, наскільки важливі Збройні сили – це сьогодні лідер народної довіри серед всіх державних інституцій.

Також можлива фундаментальна зміна ставлення і до інших органів. Подивіться, з якою довірою президенти заходять у владу. У Зеленського була фантастична довіра. У Порошенка перші місяці була фантастична довіра. У Зеленського був запит на справедливість, у Порошенка був запит на завершення бойових дій. І якщо б вони ризикнули і стали ламати цю неефективну систему і встановлювати нове, напевно, довіра не випарувалася би.

Подивіться, в часи Великої депресії в США Гувер – страшенно непопулярний президент, безліч людей лишається без роботи, банки банкрутують. Приходить Рузвельт і з першого дня починає радикальні реформи. За перші 100 днів він зробив більше, ніж всі наші президенти разом взяті за часів незалежності. Його переобирають чотири(!) рази. Нам бракує людей, масштаб особистості яких співмірний з масштабом викликів. Ми ж робимо як не революцію на Майдані, так революцію на виборчих дільницях. А в результаті, замість революції маємо зміну чергових бенефіціарів або вигодонабувачів системи. Замість зміни системи змінюємо тих, на кого вона працює.

Право на безоплатну медицину, освіту, доступне житло в Україні залишається декларацією, яку неможливо виконати через брак ресурсу

Новини України – From-UA: - Можливо, дійсно нам варто було б починати зміни зі зміни Конституції?

Геннадій Друзенко:- За окремим конфліктом щодо структури і уповноважень антикорупційних органів, звичайно, стоять глибокі внутрішні системні дисбаланси, які закладені в самій українській Конституції. Її ухвалювали у 1996 році з дуже коротким досвідом державності – тоді Україні було всього п’ять років. Ухвалювали як компроміс між Кучмою, який хотів побільше повноважень, і лівою частиною парламенту на чолі з Морозом, який з однодумцями перетягували ковдру на себе і хотіли більше соціалізму, тобто економічних прав. А Кучма тягнув туди ринкові реформи. Тому замість цільного, добре прорахованого документу, вийшла дуже строката матерія.

Наведу один наочний для нас приклад. Стаття 17 (Конституції України – ред.) говорить, що захист територіальної цілісності і незалежності покладається на Збройні сили України. Це правильно, але наступна частина тієї ж статті говорить, що будь-які збройні чи воєнізовані формування – не передбачені законом. У 2014 році, коли ЗСУ були в такому пригніченому, депресивному стані, Україну врятували добровольці. Як не крути, з юридичної точки зору це ті самі збройні воєнізовані формування, які не передбачені законом, тобто досі вони у нас за рамками Конституції.

Основний Закон зобов'язує кожного громадянина захищати територіальну цілісність і незалежність. Уявіть ситуацію: я приходжу до військкомату і говорю: «Я хочу захищати цілісність і незалежність, це мій конституційний обов'язок», як і було навесні 2014 року. Вони кажуть: «Нам не потрібні такі як ви, йдіть, погуляйте, ми перетелефонуємо». І люди йдуть в добробати. Тобто, вони, з одного боку, виконують конституційний обов'язок, а з другого боку, вони стають поза законом. І таких прямих суперечностей в нашій Конституції чимало. Права на безоплатну медицину, освіту, на доступне житло, на достатній рівень проживання – все це чудові і прекрасні права, і хотілось би, щоб вони існували в нашій країні. Але все це так звані економічні права, які можна реалізувати, коли у держави є достатньо грошей. Коли частина бюджету країни йде просто на обслуговування боргу, вона не може собі дозволити такої розкоші. У бідній державі це все просто залишається декларацією, яку неможливо виконати через брак ресурсу.

В наступному році ми будемо відзначати 30 років незалежності, то напевне, варто було б вже переглянути всю нашу історію і ухвалити нову Конституцію, як новий колективний договір про нові обставини життя, які радикально змінилися з 1996 року.