Повноважний представник Росії в контактній групі по Донбасу Борис Гризлов заявив, що голосування щодо внесенню змін в Конституцію України має бути жорстко пов’язане з прийняттям поправок до закону про особливий статус Донбасу за так званою «формулою Штайнмайера».

Важко сказати, що саме Гризлов розуміє під цим терміном. Скоріш за все, це чергові спроби якогось торгу чи шантажу. Що стосується терміну «формула Штайнмайєра», то вона була злита в ЗМІ, про це свого часу написали «Дзеркало тижня» та купа інших видань. Загальна її ідея полягає в тому, що спочатку оголошуються вибори в окремих районах Донецької і Луганської областей (ОРДЛО). Після цього кандидати, які туди висуваються, отримують амністію з боку українського правосуддя, вони балотуються, змагаються між собою, виграють або не виграють вибори. Далі відбувається роззброєння та виведення російських військ, відновлюється контроль над ділянкою російсько-українського кордону, який зараз контролюють сепаратисти й росіяни. І лише після цього відбувається загальна амністія бойовиків, крім тих, хто вчинив особливо важкі злочини, зокрема вбивства. Це така дуже хитра європейська формула, яка не спрацює і спрацювати не може, бо там все занадто хитро все придумано. Насправді ж ситуація складніша, адже може пролитися багато крові і навряд чи будь-яка сторона все це сприйме. Тому що європейці дивляться на ситуацію з точки зору замирення, а Україна і сепаратисти – з точки зору помсти.

Якщо ж говорити загалом про курс Російської Федерації в Мінському процесі, то абсолютно очевидно, що Кремль намагається максимально «витиснути» зручний для себе формат, а саме – імплементацію ОРДЛО, як сказано в українському законодавстві, в Україну на умовах Москви. Існує два варіанти, як вони намагаються це зробити. Перший – спочатку схвалити відповідні закони, а потім закріпити їх в Конституції. І другий – прийняти конституційні зміни, а потім змінити закон. Тут у них багато можливостей, але поки що вони, на жаль для Росії та на щастя для Україні, не спрацювали.

ОРДЛО вустами так званого і самозваного голови ДНР пана Олександра Захарченка заявили, що конституційні зміни, про які зараз йдеться і які вже проголосовані Верховною Радою в першому читанні 31 серпня, їх не влаштовують. Про це заявила ДНР. ЛНР поки що мовчить, але це міноритарний партнер у всій цій оборудці. У середу, 27 січня, представники ДНР заявили, що подають на перемовини контактної групи в Мінську свій варіант змін в Конституцію України. Однак цей варіант Київ напряму не прийме, так само, як він не приймався останніх півтора роки.

Якщо розглянути ці пропозиції, то вони досить цікаві. Вони вимагають проведення на окупованих територіях довиборів у Верховну Раду на мажоритарній основі, надання обраним представникам спеціальної квоти у Верховній Раді, а також надання цій групі права накладати вето на прийняття парламентом рішень у сфері зовнішньої політики. Тобто, якщо український парламент буде приймати якісь зовнішньополітичні рішення, то ця умовна сепаратистська група повинна мати право їх заветувати. Абсолютно очевидно, що Київ на це не піде. Він не йшов на них півтора роки, не піде і зараз.

Водночас, сьогодні існує загроза прийняття законодавчих змін в обхід Конституції. Тобто, навіть якщо Конституція і не буде виправлена на догоду окупантам Донбасу, можуть бути прийняти окремі закони зі схожим формулюванням. І хоча ці закони формально будуть антиконституційними, офіційно встановити їх антиконституційність може лише Конституційний суд (КС), який, як відомо, встановлює те, що треба, а що не треба, не встановлює. Під «треба» я маю на увазі Адміністрацію Президента і персонально самого Президента. Отже, якщо Порошенко буде зацікавлений пропхати такі закони, то вони можуть бути прийняті без жодних поправок до Конституції.

З іншого боку, за останні півтора роки чітко видно, що і Президент, і його Адміністрація в цьому не зацікавлені і нічого подібного приймати не хочуть. Наведу простий факт: 16 вересня 2014 року парламент прийняв Закон про особливий порядок самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей, де сепаратистам обіцялося усе – народна міліція, амністія – все, що завгодно. Однак сепаратисти (тобто, фактично Москва), не захотіли дотримуватися цієї угоди. 17 березня 2015 року президент Порошенко подав поправку до статті 10 до цього закону, яку Верховна Рада відразу ж прийняла. Там прямо сказано, що все це щастя для сепаратистів – вся ця народна міліція і амністія – може відбутись лише за умови, якщо місцеві вибори на окупованих територіях відбудуться за українським законодавством, за допуском українських партій, українських ЗМІ і, що дуже важливо, - за допуском українських силовиків. Природно, сепаратисти на це не згодні. Фактично, таким чином було зроблено «щит», завдяки якому закон не може працювати. Він і досьогодні не працює. Не так багато наших глядачів і читачів знають, що за цим законом місцеві вибори в ОРДЛО повинні відбутися 7 грудня 2014 року. Тобто, все було зроблено для того, щоб закон не працював.

Якщо зараз Україна внесе відповідні поправки в Конституцію, а поправка, проголосована 31 серпня дослівно говорить, що «особливий статус визначається законом про особливий статус», а закон, як я щойно сказав, працювати не може, то тоді Україні нічого не загрожує. Водночас, це все не може працювати за визначенням. Тому сепаратисти абсолютно праві в тому, що це «юридичний фейк» – це дослівна цитата самозваного т.зв. «лідера» т.зв. «парламенту» ДНР Дениса Пушиліна. Водночас, не варто забувати, що сепаратисти також не виконали навіть попередні пункти Мінських угод про обмін полоненими і повне припинення вогню. Тому Київ не виконує своїх зобов’язань, бо не виконують своїх зобов’язань опоненти Києва. Це глухий кут, і це буде тривати ще довго.

Зараз найцікавіше подивитися, чи буде і якою саме буде реакція Києва на вчорашні пропозиції сепаратистів щодо реформи української Конституції. На цей момент слід звернути особливу увагу, адже він продемонструє, наскільки Київ готовий чи не готовий поступатися. Всі попередні події показують, що Україна іти на поступки не готова. Як буде тепер – подивимось. Переговори тривають, є дуже великі проблеми в аспекті обміну полоненими. Поки що невідомо, чи сторони взагалі просунулися в цьому питанні, адже кожна сторона хоче визволити своїх, але кожна розуміє умови та деталі, як це зробити, по-своєму.