Ідея Кабміну виставити на приватизацію «Укрспирт», «Артемсіль» та ще низку державних підприємств вкупі з морськими торгівельними портами, назріла давно. Коли підприємства не приносять доходів, приносять одні збитки, забезпечити їх ефективний менеджмент дуже важко, практично неможливо. Слід зробити так, аби підприємства приносили державі прибуток і організовували робочі місця. Тому краще зробити це так, як прийнято у всьому світі – через приватизацію. Це ж не економічно стратегічні підприємства, не військово-промисловий комплекс, а звичайні аграрні підприємства, які можуть давати прибуток, платити податки, задіювати людей. Це саме стосується і Дунайського морського пароплавства, яке за час перебування в державній власності було дуже серйозно розкрадене. Тобто, краще запустити інвестора, який буде за цим спостерігати, платити податки, наймати людей і т.д.

Ті, хто виступають проти такої приватизації – це переважно ті, хто мріють самі її здійснити у власних, приватних інтересах. Інтереси держави тут очевидні: держава зараз не здатна забезпечити ефективне управління цими підприємствами і не повинна витрачати на це ресурси. Якщо ми подивимося, скільки ці підприємства приносили прибутків, то з’ясується, що вони приносили самі збитки. Очевидно, що вони приносили прибутки своїм директорам, але ж Україні не слід продовжувати цю корупційну історію.

В неефективності управління державними підприємствами здебільшого винувате їх керівництво. Просто люди коли відповідають за свою власну справу, то вони працюють, а коли підприємство державне – вони починають його розкрадати. Така система. Можна забезпечити локально в небагатьох сферах ефективне державне управління: поставити менеджерів, котрі будуть отримувати відсоток від результатів управління. Однак на всіх підприємствах зверху до низу такого зробити не вдасться. Тобто, це якісь стратегічні підприємства, котрі приносять великий прибуток, де можна одразу поставити найманого менеджера, за ним дивитися, ввести систему контролю і забезпечити нормальну роботу. Але на всіх підприємствах поставити ефективний менеджмент нереально. Краще їх продати – це буде дешевше, менше мороки і більш ефективним.

Водночас, до приватизації таких підприємств категорично не можна допускати російських інвесторів. Більш того, не можна допускати навіть ті компанії, за якими стоять росіяни – зараз вони почнуть прикидатися угорськими, словацькими або якимось іншими інвесторами. Їх теж не можна пускати, тому що Росія – наш ворог і вона нам не потрібні. Ворог нічого доброго не приносить. Для приватизації згодяться всі інвестори, крім росіян.

Не виключено, що виставленими на приватизацію підприємствами можуть зацікавитись європейці, тому що і порти, і транспортна інфраструктура – це дуже важливо для ЄС, який є великою торговельною силою. Крім того, агарний сектор України надзвичайно конкурентоздатний, тому підприємствами може зацікавитись серйозний європейський інвестор або інвестор середнього рівня. Досвід показує, що в тих містах, куди приходять хоча б пара серйозних західних інвесторів, є життя, є бюджет, є хоч якесь громадянське суспільство. Там, де такого інвестора немає – там нічого немає.