Журналіст Слідство.Інфо Дмитро Гнап опублікував інформацію про нібито причетність друзів президента Петра Порошенка до офшорних схем в аспекті «панамагейту». Не виключено, що роблячи акцент на Порошенко, Гнап займається операцією з прикриття інших, не менш важливих учасників офшорного скандалу. Якщо вже публікувати таку інформацію, то її слід подавати і про інших бізнесменів, задіяних в цих схемах. До речі, в «панамагейті» Порошенко напряму ніде не фігурує, і чіплятися за асоційованих з президентом людей – це не дуже вдячна справа, тому що це вже не факти, а здогадки. Важливі факти, а факти говорять про те, що в «панамських списках» фігурують деякі спонсори дуже різних політичних сил, які є активними учасниками української політики. Це той же самий Дмитро Фірташ, там також фігурує пані Куровська, відомий київський забудовник Іван Куровський, який був депутатом Верховної Ради, пов’язаним з БЮТ – чому увага не акцентується на цьому?

Якщо говорити загалом, то після першої хвилі «панамагейту», Петру Порошенку не потрібна лінія захисту, оскільки достатньо такої іменитої структури, як Ротшильди, яким в управління були передані особисті активи нашого президента. А особисті активи інших партнерів Порошенка по бізнесу – це їх особисті справи, вони ж не займаються політикою напряму.

В цілому, зважаючи на цей офшорний скандал, влада та ті, хто прагне стати владою, мають усвідомити, що в майбутньому вони мають стати «чистими» політиками і не мати жодного власного бізнесу, навіть серед своїх родичів. Це саме те, заради чого боролися класичні націонал-демократи, починаючи з В’ячеслава Чорновола, де основною тезою було відокремлення бізнесу від політики. Це той класичний Народний Рух, який хоча і не перетворився потім ані в Українську народну партію, ані в інші структури, але все ж таки дотримувався цих принципів неучасті бізнесменів в політиці. Всі ж інші політпроекти, які виниклі після 2000 року, так чи інакше були зав’язані з бізнесом. Юлія Тимошенко – спочатку «Громада», а потім «Батьківщина» – це взагалі був авторський бізнес-проект. Після того виниклі такі бізнес-проекти, як Партія регіонів. Тобто все, що виникало після 2000 року в українській політиці – це напряму політично-виконавчі структури бізнесу, оскільки він був зацікавлений в перерозподілі державних активів, тому і формував власні кишенькові політичні сили.

Зараз якраз почався перший етап відокремлення бізнесу від політики, зважаючи на останні законопроекти з фінансування політпартій. Просто треба ввести практику публічної звітності політичних сил, як цим займається, скажімо «Демократичний Альянс» - фінансової публічної звітності, куди і на що вони витрачають гроші. Це має бути буденною практикою в українській політиці.