У довоєнній України «професійна армія» була таким собі фетишем, який експлуатували політичні сили для підняття своїх рейтингів в суспільстві. Це була така собі відповідь на загальний запит пацифізму власне суспільства, яке не бачило сенсу в армії взагалі, і не бажало служити в армії строкову службу або відправляти туди своїх близьких. Фактично, під поняттям «професійна армія» розумілася армія контрактна. Тобто мова йшла не про ефективність армії за рахунок професіоналізму військовослужбовців, а про спосіб комплектування на найманій основі на противагу призовному способу комплектування. І тут мала місце умисна та цинічна підміна понять. Справа в тому, що «професійна армія» і «контрактна армія» - не синоніми.

Наприклад, армія Ізраїлю, яка об’єктивно вважається однією з кращих в світі за рівнем підготовки, комплектується переважно призовниками та резервістами. А ось армії багатьох африканських держав - саме контрактні, але за рідкісним винятком їх професійний рівень вкрай низький. Більш того, до початку російської агресії в лютому 2014 року українська армія була практично повністю контрактною, але назвати її «професійною» на той момент навряд чи у когось повернеться язик.

Отже, перше, що треба розуміти, що «контрактна армія» не дорівнює «професійна». Дійсно, контрактний спосіб комплектування може сприяти професіоналізації збройних сил, але лише за дотримання інших складових, про що нижче. Але спочатку про недоліки контрактного способу комплектування.

Перший з них полягає в тому, що за відсутності достатнього числа бажаючих вступити на контрактну службу з тих чи інших причин (низький престиж військової служби, низький рівень оплати, ненормований робочий день, відсутність адекватних соцпакетів і соцгарантій, тощо) призводить до того , що вона стає більш привабливою для місцевих жителів, що живуть поблизу тієї чи іншої військової частини.

Наслідком цього стає порушення екстериторіального принципу комплектування Збройних Сил, коли військові частини стають територіальними. До чого це призводить - прекрасно показали події 2014 року в Криму і частково на Донбасі, коли значна частина місцевих контрактників стала зрадниками, вони порушили Військову Присягу.

Другий недолік контрактної системи є низькі темпи накопичення резерву військово-навчених. комплектування За рахунок більш тривалого терміну перебування військовослужбовця в рядах армії (особливо за одноразового або багаторазового продовження контракту) вдається забезпечити йому високий рівень підготовки. Але…

Наведемо простий приклад. Припустимо, у нас є дві держави А і Б, і у кожної в армії 100 тис. рядових і сержантів. В державі А армія комплектується на контрактній основі, і солдати і сержанти в середньому служать 10 років. Відповідно щороку ряди збройних сил залишають 10 тис. військовослужбовців, і така ж кількість приходить їм на заміну. В державі Б армія комплектується за призовом (1 рік), відповідно щороку вона оновлюється на 100% і в запас щорічно відправляється 100 тис. чоловік.

Ці держави починають війну між собою. Держава А викликає своїх колишніх контрактників-резервістів, які залишили ряди збройних сил протягом останніх 10 років і це дає змогу подвоїти число солдатів і довести їх до 200 тисяч. Держава Б залучає військовослужбовців тих же вікових груп, що з урахуванням річного терміну служби на відміну від 10-річного дає 19 вікових груп.

Це потенційно дає можливість довести чисельність до 2 млн. Не всіх їх можуть відразу поставити у стрій, - цей запас може бути використаний і для поновлення втрат. А ось державі А брати військово-навчених вже особливо й немає звідки. І далеко не факт, що 200 тис. із власним професіоналізмом виявляться сильнішими 2 млн. колишніх строковиків.

Причому мобілізація, яка багатьма теоретиками останніх років вже вважалася анахронізмом, реально спрацювала в Україні в кризовому 2014 році. Саме поєднання нечисленних і погано озброєних, але мотивованих «добробатів», ядра старої кадрової армії і мас мобілізованих громадян України дало змогу стабілізувати ситуацію на фронтах і локалізувати зону конфлікту Кримом і частиною Донбасу.

Також варто врахувати, що потенційна можливість для контрактної армії стати професійною завдяки більш тривалому терміну служби безпосередньо залежить від якості та інтенсивності навчання військовослужбовців. Без адекватної підготовки в контрактизації армії сенсу не має. І Збройні сили України до 2014 р. - наочне підтвердження цієї тези.

Що стосується «призовної армії», то вона також має як свої переваги, так і недоліки. Про головну перевагу згадано - це накопичення великого запасу військово-навчених громадян. Звичайно, за умови, що в рядах збройних сил призовники займалися військовою підготовкою, а не фарбували бордюри. І що після звільнення в запас їх періодично викликали на збори з підтримки і підвищення кваліфікації. Естонські колеги відверто кажуть, що без цього резервісти швидко «протухають».

Що стосується недоліків, то вони більш ніж очевидні і про них прихильники довоєнної «професійної» (контрактної) армії говорили неодноразово. Ці ж проблеми підтверджувалися і в ході хвиль мобілізації в Україні в період 2014-2015 рр.

Перший недолік - це проблеми з мотивацією у частини насильно мобілізованих громадян. Її відсутність негативно позначається на ефективності, як навчання, так і застосування таких військовослужбовців. У той же час для вирішення допоміжних завдань або для участі в оборонних бойових діях на другорядних ділянках фронту навіть такий особовий склад (крім відвертих зрадників) цілком підходить. І цим він дає змогу знизити навантаження на більш мотивованих бійців, створити необхідні резерви для контратак і навіть наступальних операцій.

Другий недолік актуалізується при малому терміні служби за призовом. За короткий час навіть за інтенсивного навчання важко підготувати якісного військовослужбовця. Більш того, малий термін служби призводить до того, що після закінчення підготовки до звільнення в запас залишається занадто мало часу для активного застосування такого військовослужбовця. З цієї ситуації є декілька виходів.

По-перше, можна як в Ізраїлі підвищити термін строкової служби. Зворотний бік такого рішення - це ймовірна негативна реакція суспільства, а також зниження темпів накопичення військово-навченого запасу. Другий варіант можна назвати швейцарсько-скандинавським, коли відносно короткий термін строкової служби використовується лише для навчання призовників.

Це дозволяє швидко накопичувати запас військово-навчених, але не дозволяє розраховувати на наявних призовників в рядах збройних сил через їх низький рівень підготовки. Це критично в разі раптових і динамічних бойових дій, коли немає можливості провести ефективну мобілізацію.

Отже, обидва типи комплектування - за контрактом та призовом - мають свої сильні і слабкі місця. А професійна армія може бути як за одного, так й іншого типу комплектування.

…А може і не бути. Тому що професіоналізм армії багато в чому залежить не стільки від типу комплектування, скільки від якості підготовки. А вона, в свою чергу, залежить від наявності достатньої кількості гарних інструкторів, якісної навчальної бази і витратних коштів. Що можна звести до відомої формули генералісимуса Раймондо Монтекукколі: «Для ведення війни потрібні три речі - гроші, гроші і ще раз гроші».

Що стосується України, то в її нинішньому становищі найбільш привабливим буде змішаний тип комплектування, за помірної тривалості строкової служби. Строкова служба дозволить накопичити запас військово-навчених, які шляхом мобілізації зможуть довести чисельність Збройних Сил до необхідного рівня. Звісно, це має сенс за якісного навчання строковиків в рядах армії і залучення їх до періодичних зборів після звільнення у запас.

Контрактникам же відводиться роль станового хребта збройних сил. Доведено практикою, що на якість всієї армії крім офіцерів дуже впливає сержантський корпус. Саме добре підготовлені сержанти, здатні як командувати, так і навчати своїх підлеглих, багато в чому визначають ефективність підрозділів. Особливо важлива роль сержантів-інструкторів в навчальних підрозділах. Таким чином, підготовлений контрактник-сержант є важливим елементом професіоналізації збройних сил.

Якщо говорити про контрактизацію рядового складу, то вона об’єктивно потрібна в ряді елітних формувань, здатних грати роль оперативних і стратегічних резервів. У Збройних силах України такими частинами могли б стати Високомобільні десантні війська, спецназ, морська піхота, можливо 1-2 загальновійськові бригади.

Ці частини могли б стати певною мірою «пожежними командами», повністю укомплектованими підготовленими військовослужбовцями-контракниками і своєю швидкою реакцією на загрози давали б час на доукомплектування інших частин мобілізованими військовослужбовцями і на розгортання з останніх нових частин.

Окремо варто сказати про офіцерський корпус. Офіцери в Збройних Силах України служать переважно за контрактом і лише їх частину складають мобілізовані офіцери запасу. Підвищення професійного рівня українського офіцерства залежить від їхнього відповідного навчання та перенавчання. Останнє має найважливіше значення через те, що в роки незалежності виросла ціла плеяда старших офіцерів, які не мають адекватного досвіду та навичок через відсутність повноцінного навчання в Українській Армії в довоєнних період.

Ситуація дещо вирівнюється через бойові дії, проте, такий досвід доводиться оплачувати підвищеною ціною крові наших військовослужбовців. Крім того, варто відзначити, що радянські концептуальні погляди у військовій сфері, носіями яких є частина українського офіцерства, частково застаріли і часто не підходять під українські реалії.

Тому професіоналізація офіцерського корпусу має починатися з доктринального рівня і нових програм навчання з урахуванням сучасного іноземного досвіду і того практичного досвіду, який отримали ВСУ в ході бойових дій на Донбасі.

Крім того, не можна ігнорувати підготовку офіцерів запасу. Значну їх частину складають випускники військових кафедр цивільних ВНЗ, чий рівень підготовки можна охарактеризувати як близький до нуля. Більш того, спеціальності багатьох таких випускників не затребувані в сучасній Українській Армії. А ось за рядом позицій (піхотні офіцери, артилеристи, танкісти, тощо) є істотний дефіцит кадрів.

Тому на шляху професіоналізації ЗСУ слід приділити увагу перепідготовці офіцерів запасу за критичними спеціальностями. Адже мало мобілізувати колишніх строковиків, - ними хтось має командувати. І підготовлені офіцери запасу є тією основою, яка дасть можливість розгорнути як регулярну армію, так і формування Територіальної оборони.

Таким чином, професійна армія - це в першу чергу правильні доктрини, програми навчання та засоби на підготовку. І саме ці чинники в поєднанні зі змішаним способом комплектування Збройних Сил України, підвищеною увагою до підготовки військовослужбовців запасу дозволять нашій Армії бути ефективним інструментом національної безпеки - реальним захистом від широкого спектра загроз сучасного світу.