Розпочнеться вона, скоріше за все, в сфері ЖКГ, а закінчиться, в найкращому випадку - після позачергових виборів до парламенту. За руйнівними наслідками для економіки та суспільства зазначену кризу можна вважати українським Комунальним Апокаліпсисом. А як кожен Апокаліпсис, він має власних «вершників»…
Ім’я першого «вершника» – ТАРИФИ. За порадами МВФ, попередній уряд почав скорочувати дефіцит бюджету НАК «Нафтогаз України». Серед усіх можливих способів вирішили скористатися найпростішим, тим, який дає швидкий гарантований результат. Отже гроші на скорочення дефіциту НАКу взяли просто з кишень українців, за рахунок астрономічного зростання тарифів.
Отримали два важливих результати. Перший – МВФ дав таки Україні перший транш кредиту, другий – 1/3 населення за підсумками 2015 року опинилася за межею бідності, а реальні доходи населення скоротилися на 20%. Окрилений першим «успіхом», уряд продовжив впровадження реформ заради кредитів. Проте, вже в першій половині 2016 року з’явилися наслідки «лікування» громадян захмарними тарифами.
Ім’я другого «вершника» – НЕПЛАТЕЖІ. Державна служба статистики, нібито не почувши переможних реляцій нового уряду про те, що реформи от-от відбудуться, оприлюднив дані щодо заборгованості населення із оплати житлово-комунальних послуг. Виявилося, що сума заборгованості у квітні 2016 р., порівняно з березнем 2016 р., збільшилася в 3,1 (!) рази і склала 13,4 млрд. грн (!). Причому, виявилося, що найбільше українці заборгували за опалення та гарячу воду - 6,3 млрд. грн, або 47% від загального комунального боргу.
За прогнозами Мінрегіонбуду, внаслідок нещодавнього зростання ціни на газ для населення (в 2,5 рази) опалення та гарячу (майже в 2 рази) та холодну воду (на 5-50% в залежності від регіону), восени загальна заборгованість населення може зрости як мінімум на 30%, тобто - до 17,4 млрд. грн. Якщо припустити, що профільне Міністерство, як завжди, занизило негативний прогноз, реальна заборгованість на кінець осені 2016 року може становити близько 20 млрд. грн.
Що означає така заборгованість? Перше – початок масштабної кризи неплатежів а-ля «привіт з 90-х» та параліч господарської діяльності підприємств, друге – кінець найважливішої реформи галузі ЖКГ - реформі енергоефктивності, третє – кінець реформи ОСББ, яка в умовах таких боргів просто не матиме сенсу.
Ім’я третього «вершника» – СУБСИДІЇ. У Корнія Чуковського звірі гасили пожежу «пирогами, і млинцями, і сушеними грибами…». Наш уряд намагається пом'якшити наслідки космічного підвищення житлово-комунальних тарифів – субсидіями. Проте, як і всяке необдумане рішення, субсидії дали лише короткостроковий ефект, згодом перетворившись на джерело державного фінансування монополістів, що працюють неефективно. Навіщо, скажіть, їм оптимізувати власні витрати та модернізувати обладнання, якщо уряд компенсував їм за субсидії у цьому році близько 40 млрд. грн. Якщо виправдається прогноз Мінрегіону, і до кінця 2016 року, внаслідок підвищення тарифів 50-60%, збільшиться кількість населення, яке вимушене скористатися субсидіями, то витрати держбюджету на їх фінансування можуть зрости до 60 млрд. грн.
Отже, уряд, пройшовши за два роки шлях по колу, повернеться на початок. Ті ж самі шістдесят мільярдів, але вже не в якості дефіциту НАКу, а як витрати на фінансування субсидій для населення. Але суть незмінна - ці гроші необхідно взяти з державного бюджету, і ці витрати вплинуть на його підсумковий дефіцит, що у свою чергу, вплине на перспективи надання Україні чергового траншу МВФ. Як на мене, це приклад «геніальної» арифметики від економістів Фонду у виконанні наших місцевих горе-реформаторів.
Ім’я четвертого «вершника» – БІДНІСТЬ. Таким чином, маючи благі наміри врятувати Україну від суверенного дефолту та економічної кризи, уряд може у підсумку досягти історичного результату, коли кожен другий українець, отримуватиме субсидії і, за міжнародною класифікацією вважатиметься бідним.
А що врешті решт відбувається з бідними країнами? Перше – вони втрачають будь-який економічний суверенітет. В нашому випадку це означає, що найбільш привабливі державні підприємства та земля будуть продані за безцінь транс-національним корпораціям. Друге – ми остаточно втратимо надію на інтеграцію в ЄС: кому потрібна країна-кандидат, половина населення якої бідні? Третє – Україна може наблизитися до чергового піку соціальних потрясінь, які, в свою чергу призведуть до нової хвилі економічної кризи та обнулення її інвестиційних рейтингів.
Все це – лише один з сценаріїв комунального апокаліпсису, який може розпочатися в Україні вже з жовтня 2016 року. Не хочеться, щоб це сталося. Але і жити по-старому теж не хочеться. Однак, рух до реформ не обов'язково має бути рухом у прірву, як у нас зараз. Не можна приносити в жертву добробут та майбутнє українців, називаючи це тимчасовими випробовуваннями. Ще можна уникнути нової кризи, іскра якої вже тліє в нетрях комунальних неплатежів. Але для цього необхідно знайти та поєднати два найдефіцитніших в країні ресурси – мозок і політичну волю.
Для початку було би непогано запровадити тимчасовий мораторій на підвищення тарифів до кінця 2017 року. А за цей час розібратися із тим, яким чином формують тарифи монополісти та збільшити фінансування програм енергоефективності, на які сьогодні в держбюджеті передбачено лише 790 млн. грн (в 50 разів менше, ніж на фінансування субсидій!!!).
Але, хто ж буде займатися цим в сезон відпусток..?