На Львівщині у школах планують ввести обов’язковими години для вивчення основ християнської етики. З правової точки зору, оскільки церква відокремлена від держави, то викладання релігійних дисциплін є порушенням українського законодавства. В даному випадку може йтися про те, що немає прямого зв’язку між християнською етикою і релігією. Якби ввели богослов’я, то це не було б якоюсь претензією на повернення релігії до складу обов’язкових дисциплін. До речі, це вже давня ідея відродити Закон Божий у школах під різними його соусами чи назвами.
Який вихід є в такому випадку? Можна навести безліч прикладів, як на Заході розв’язується це питання, але не будемо копіювати ті норми, які існують в розвинених країнах вже давно. Насправді вихід є і у нас, і його вже успішно демонструє Львів, а саме Львівський Український католицький університет.
Він користується великим авторитетом: до нього їдуть і віруючі, і невіруючі послухати лекції, тому що там високий рівень викладання. Це спеціальний навчальний заклад, який не є власне релігійним (в тому розумінні, що там необов’язково давати якісь присяги бути все життя католиком), і який не потребує ніяких державних постанов. Це заклад, який може здатися навіть світським, але він орієнтований на підготовку людей гуманітарної культури, яка була б складовою частиною релігійної культури сучасного українця.
І тут потрібно турбуватися не про те, які предмети будуть визнані обов’язковими, а які – факультативними, а треба зробити такий ВУЗ, яким є сьогодні Український католицький університет у Львові. Тоді всі питання відпадуть самі по собі.
Як громадський діяч, я сьогодні співпрацюю з людьми різних релігійних поглядів і конфесій, і у мене ніколи не було з ними ніяких непорозумінь саме на цьому ґрунті. Очевидно, справа в тому, що нам потрібно мати таку ідеологію, яка була би спільною для всіх – це має бути гуманізм, який в одному випадку буде черпати свої джерела інтелектуальної чистоти та енергії, а в іншому – керуватися Заповідями Божими, щоб ми знали всі прості істини, які ми можемо вважати елементами християнської моралі. Бо молодь і сьогодні, і завжди, потребує якоїсь впевненості в тому, що існує майбутнє, яке варте, щоб ми за нього боролися. І такий оптимістичний характер релігійного виховання має бути обов’язковим, незалежно від конфесії, яку сповідує людина.
А що стосується літератури, то я не уявляю собі сучасної і несучасної людини, яка хоче бути інтелігентною, і яка б не читала Біблії. Біблія – це не тільки сакральна книжка, а і велика література, яку треба знати, розуміти і як людина мусить пережити.