Чи почуємо ми нові літери алфавіту від слуг народу. Цьому скликанню законодавців ще не виповнилося два роки, а в ньому вже багато «слабких ланок», до яких висувала претензії Генеральна прокуратура. Сергій Мельничук, Сергій Клюєв, Ігор Мосійчук (відновлений в депутатських правах через недотримання процедури затримання), тепер Олександр Онищенко. Цікаво, що увагу правоохоронців привертають або обрані за списком Радикальної партії Ляшка (Мельничук став першою «тушкою» нового скликання, причому радикали не ризикнули позбавити його мандату, хоча і чистили свій передвиборчий список), або мажоритарники.
Це дозволяє зробити простий висновок. Йдеться не про заборону радикалів Ляшка, хоча його агресивно-гучний популізм немало шкодить країні. Втім, присутність радикалів у законодавчому органі, як і наявність там малочисельної фракції «Батьківщина», свідчить не стільки про демократію, скільки про дефіцит здорового глузду у певної кількості українців. Це доведеться пережити, хоча в системі координат зрада – перемога позбутися популізму непросто. Це наче герпес, який постійно живе в організмі та проявляється за першої-ліпшої можливості на максимально помітних місцях.
Мова про політичну відповідальність, яка після Революції Гідності мала стати визначальною для вітчизняної еліти, проте якось забарилась. Нагадаю, що «партії Майдану» рвали на собі сорочки, обіцяючи відкриті партійні списки та обмеження або скасування депутатської недоторканості. Не стану нагадувати, як давно ці теми звучать в інформаційному просторі, лише наголошу, що своїми теплими місцями парламентарії восьмого скликання мають завдячувати героям Небесній Сотні. Втім, багато з «слуг народу» про це забули. Вони беруть на озброєння принцип «Чим гірше – тим краще» та швидко і потужно несуть його в маси. У всіх негараздах винен будь-хто, крім самих парламентаріїв, колективного розуму яких часто бракує на будь-що, крім дерибану. Але відповідальність зазвичай є персональною, про це нікому не варто забувати.