Але не тільки для неї. «Причепом» вона потягне і викриття колапсу системи судових експертів. Нагадаю, директор НАБУ Артем Ситник поскаржився, що керівник установи, де проводили експертизи у справі проти голови ДФС Романа Насірова, чинив тиск на фахівців та затягував строки. За словами Ситника, після отримання висновку експертизи керівник установи без належних на те повноважень намагався перешкодити його передачі в НАБУ.
Українське суспільство вже давно звикло ставити під сумнів законність дій правоохоронних органів і їх методи, обурюватися неправомірними процесуальними рішеннями судів. Однак, хто завжди залишається за кадром – це судові експерти. Часто суспільство думає, що від них нічого не залежить і вони начебто не піддаються корупції. Але це велика помилка. Нажаль, незалежних експертів в українських реаліях монополізованої Мінюстом експертної системи вже давно не має. Експертиза стала корумпованою, заполітизованою і відповідальною за колапс законності в багатьох судових процесах. Хто хоч раз стикався на практиці із судовими експертними висновками – це підтвердить. Хто не стикався – згадайте чи перечитайте експертні матеріали по голосним політичним судовим справам Луценко, Тимошенко, розстрілу Майдану тощо.
ІСТОРІЯ ПИТАННЯ
Справа в тім, що в ГПК та КПК УРСР взагалі не було поняття «судовий експерт». Процесуальне право оперувало лише терміном «експерт». Жодного окремого закону, окрім кодексів, який би встановлював права та статус експерта також не було. В незалежній Україні все змінилося, було покладено початок створення величезної корумпованої машини під назвою «судова експертиза». У 1994 році прийняли закон України «Про судову експертизу» і запровадили спеціальний статус СУДОВИХ експертів.
До чого всі ці законодавчі маніпуляції призвели:
Повна монополізація судової експертизи.
Із законом 1994 р. з’явилась спеціальна процедура атестації експертів. . Було скасовано правило, що будь-який знаний фахівець, що володіє спеціальними, професійними знаннями в тій чи іншій галузі, міг бути залучений як експерт судом чи органами досудового слідства.
Тепер залучення судом унікального в своїй області (і при цьому, «нереєстрового») експерта ставлять під сумнів його висновки лише через те, що він може застосовувати методики, які повинні бути спочатку атестовані державою і зареєстровані у відповідному реєстрі.
Якщо експерт хоче працювати поза державного інституту – має отримати «недержавне кваліфікаційне свідоцтво», але по ряду важливих експертиз недержавний експерт проводити експертизи не має право. Це є монополією державних інститутів із всіма наслідками.
Тотальний непрофесіоналізм судових експертів.
На практиці дуже частими є випадки, коли експертні свідоцтва спеціалістів не тільки загальноукраїнського, але й міжнародного рівня, були анульовані після їх звільнення з державних інститутів. І навпаки – коли абсолютно невідомих і непрофесійних «нездар» «по знайомству» призначали спеціалістом вищої категорії і, відповідно, судовим експертом.
Більш того, державний регулятор в особі Мінюсту повністю здатен тримати в узді державних експертів через систему постійної переатестації та контрактів із директорами НДІ.
Виключні повноваження державних НДІ в можливості проводити певні види експертиз призвів до шаленого затягування строків і самих експертиз і в цілому судових справ. Крім цього, постійно виникають корупційні скандали за участю державних судових експертів. Знову ж таки, вже згаданий вище приклад – справа Насірова та втручання директора КНДІСЕ у результати експертизи по справі та тиск на експертів.
ЩО РОБИТИ?
В цьому контексті державі слід вирішити два ключові питання:
1. Дозволити незалежним судовим експертам брати участь в розробці, написанні та апробації методик проведення судових експертиз;
Надати право незалежним експертам проводити всі види судових експертиз, як і тим, що знаходяться у складі державних НДІ.
Найкраще рішення взагалі скасувати закон «Про судову експертизу», а з ним і монополію держави (тобто чиновників від держави) в цій сфері. Головне що «загрожує» - ми станемо більш цивілізованими в цій сфері і ще трохи наблизимося до європейської практики.
Тобто треба створити єдину систему експертних закладів, визначити єдину методику та розумні терміни проведення експертизи. Окрім «незалежних» мінюстівських НДІ, мають бути розформовані кишенькові експерти у службах ДФС, СБУ, МВС. Розумні строки повинні бути менші, чим термін розслідування кримінального провадження (наразі маємо абсурд, коли строк розслідування – 1 рік, а експертиза триває – 2 роки через завантаженість та штучно створені черги в експертних НДІ). Єдина методика - виключити нинішню ситуацію, коли різні експертні заклади дають різні висновки. Єдина методика виключить ситуацію, коли у експертному висновку присутня хитра фраза: «не виявилось можливим встановити», яка часто призводить у глухий кут розслідування по гучним кримінальним справам.
Але дійсно, в такому разі багато чинуш та державних діячів втратять величезний важіль впливу на суди та грошові потоки. У жодній з країн Європейського Союзу немає подібної монополії держави в контролі за судовими експертами. В тій же Німеччині, Австрії, Франції та інших країнах судовим стає експерт, який залучений до справи і приведений судом до присяги. Суд може, звичайно ж, скористатися одним з галузевих реєстрів, в якому представлена інформація про осіб, що володіють спеціальними знаннями. Проте, це не обов’язково.
Чи здатні на ці кардинальні перетворення нинішня система влади в Україні? Це питання вже риторично-політичне. Адже із незалежними експертами і дійсно незалежними судами вироки політикам і чиновникам можуть бути такими, якими їх очікує суспільство, але не влада.