Цієї ночі Дональд Трамп ефектно реалізував головне гасло Барака Обами – Yes, we can (Так, ми можемо).

РосЗМІ і офіційні спікери вже заходяться у праведному гніві. З одного боку, це дійсно кепська новина для Росії. Бульбашка потенційної "Великої угоди" луснула. Однак я геть не певен, що в глибині своєї душі Володимир Путін повністю засмутився через ракетний удар США по військовій базі свого союзника Башара Асада.

Удар в чомусь вигідний Путіну, тому що військова загроза з боку Америки отримала наочний доказ. І цей доказ можна продавати нечисленним союзникам та власному народові. Крім того, загальна стратегія Росії полягає у поширенні керованого хаосу і війни будь-якого виду, тому американські ракети лягли в ціль не лише фізично, але і політично.

Однак ця медаль має й інший бік, про який не розкажуть росЗМІ та офіційні спікери: на будь-якому театрі бойових дій – дипломатичному, розвідувальному, військовому або в кіберпросторі – Путін тепер має враховувати, що Трамп дійсно може ушквартири. А це серйозний фактор для стримування російської агресії.

Утім, це тепер має враховувати і Україна. І не лише щодо оборони, Донбасу і Криму, а й щодо... реформ та внутрішньої політики.

Удар США по Сирії зміцнює позиції України у нашій війні з Росією. Готовність Трампа до різких дій означає для нас цілий спектр нових можливостей і відповідальності. Переконаний, що США залишаться прихильними до Мінських угод, але тепер шанси на підвищення рівня допомоги Україні у безпековому секторі суттєво зростають.

Так само переконаний, що держава, яка після років миролюбної політики Обами може легким рухом запустити бойові томагавки, не буде обтяжена сентиментами у разі необхідності застосування м'якшої, але не менш впливової сили у будь-якому куточку світу, якщо щось піде не так. А це вже безпосередній сигнал нашим політикам та неформальним вершителям доль українців.

Єдність України, успішні реформи і жорстка безпекова політика – це ключ не лише до виживання, а й до перемоги у жорстокому світі.

Нічна американська військова акція в Сирії – це не початок чергового В'єтнаму. Це поки що лише сигнальний постріл. Далі побачимо, чи його буде достатньо, щоб запобігти ще більш драматичним подіям у світі. Особисто я в цьому сумніваюся. А от в чому я не сумніваюся, так це в тому, що майбутнє України все ще в наших руках.