Якщо звернутися до ситуації з КНДР, їх відносин з Росією, США і КНР, то тут ми говоримо про справжню геополітичну ситуацію, яка не є жодним чином регіональною. Експерти середовища і політики останній час аналізували можливість виходу Китаю на світову геополітичну арену. До недавнього часу ми говорили, що Китай — це потуга винятково економічна, яка з року в рік наздожене і пережене США за рівнем свого економічного розвитку. Справді так, але ми повинні усвідомлювати, що економічна сила мала б супроводжуватися політичним виявом. І ось це питання зараз вирішується. І вузлом, больовою точкою стала КНДР. Це прогнозовано, тому що світовий вплив на очільників Північної Кореї можливий тільки в двох випадках: через Росію і через Китай.
Якщо ми беремо Росію, то вона використовує це до США традиційнім «топорним» способом: чим більше проблем, тим краще. КНР, претендуючи на політичну роль, прагне цей процес здійснювати максимально контрольовано. Ось і є цей вузол проблем.
В цій ситуації виглядає більш проблематичною саме позиція США, бо і ковбойські заяви Трампа, і його політика щодо загострення ситуації по відношенню до Пхеньяна поки що залишається під питанням: наскільки США зможуть втілити свою мілітаристську риторику щодо КНДР. Бо ми з вами бачили багато разів такі ковбойські наскоки Трампа, а потім з'ясовувалось, що саме конгрес підкориговує зовнішню політику США за цього президента. І це є важливий момент. І основна увага сьогодні в цьому питанні саме до позиції конгресу.
Важливі в цьому контексті є нещодавні санкції. Не тільки щодо Росії, але там чи не вперше в тривалій сучасній історії, на чому особливо потрібно зауважувати, в один ряд поставлені Росія, Іран і КНДР. Таке відбувалося лише за президентство Рейгана в далекій останній чверті 20 століття.
Трамп має підтвердити, що все ж таки його заяви супроводжуються діями. Є шанс конгресу США продемонструвати свою послідовність і ключову роль в зовнішній політиці. Ну а Росія спробує тепер не в Україні чи в Сирії, а в КНДР піднімати ставки, як вона робила це донедавна в Україні, на Донбасі і в Криму, а також розпочавши бомбардування в Сирії, ну і зараз в Північній Кореї. Ну і завершуючи по Китаю — Китай сповідує дуже уповільнену, але послідовну позицію посилення політичного впливу в світі, і він це буде робити зокрема користуючись своїм впливом на Пхеньян.
Ще за чим варто було б простежити нашим експертам, спостерігачам, політикам — а де ж буде позиція Індії? Держави, яка динамічна в Азії, яка і за кількістю населення, і за розвитком економіки починає демонструвати нову якість. Але, як колись і Китай, поки що Індія уникає політичних процесів. От чи вона долучиться і на якій стороні — на цьому також буде зосереджена увага.
Тут потрібно зауважити, що незбалансована або національно-орієнтована політика великих країн — США, Китаю і Росії щодо КНДР — засвідчує те, що криза міжнародного відносин і права не завершена, вона не пройшла своєї точки біфуркації. І це питання має турбувати кожного громадянина, якій стежить за новинами. На цьому фоні традиційно пасивно виглядає Європейський союз.
В цій ситуації український інтерес лише риторичний, не думаю, що Україна може декларативно робити заяви, нагадувати про себе на рівні Ради Безпеки ООН в виступах нашого представника, посилатися на те, що ми були третьою ядерною державою, що ми відмовилися і т.д. Хіба що на рівні риторики Україна може скористатися цією обставиною, але не більше, бо ситуація в КНДР — це геополітичний вузол, а ми, на жаль, об'єкт геополітики лише у питаннях, що стосуються більше європейського континенту, не азійського. Тобто тут лише привід для активної риторики на рівні міжнародних організацій для України.