Згідно із останніми даними Держстату, населення України суттєво зменшилося за останній рік. Насправді в рамках цілої держави є демографічна яма і провали, хоча на частині українських територій — Рівненщина, Волинь, Львівщина — народжування все ж таки перевищує смертність. Можна сказати, що нинішній демографічний колапс є сумою багатьох факторів.
Перше — міграція економічно активного (а це якраз більш продуктивне населення в плані народжування дітей) населення, кількома хвилями: початок 90-х, двотисячних і тепер вже десятих. Як правило, економічно активні люди мають не по одній дитині, а по троє-п'ятеро — подивімось на українських президентів Ющенко і Порошенко, так що в цьому плані приклад є з кого брати.
Але, з одного боку, маємо ж економічну депресію, з іншого боку — міграцію креативного класу, тому що він шукає високих технологій і самореалізації, а не тільки рівень життя. Можна сказати, що немає жодного знаменитого оркестру світу, де б не грав хоч один українець, чи жодного знаменитого балету, де б не танцювали українці. Не кажучи вже про Силіконову долину. Якраз якісна страта населення в разі міграції породжує такі диспропорції. Тобто у нас є області пенсіонерів, наприклад, Чернігівська область, і якраз там смертність і вимирання дуже високе, хоча це аграрна область, яка мала б бути дуже активна.
Ще одним мотивом є звичайно диспропорція в економіці. Ставка на зернову сферу в агропромі насправді передбачає залучення дуже малої кількості людей, тобто село втратило базу для роботи, і почалась спочатку міграція в міста, а потім вже за кордон. Мова йде про страту робітничої сили, виключно невисокої кваліфікації людей.
Ще одна з причин — радянські індустрії, спосіб життя, ставлення до безпеки праці. У нас зараз смертність на дорогах перевищує смертність в АТО — від 3,5 до 6 тис. в рік гине на дорогах. Найважливіше — це радянська технологічна спадщина, яка виливається в високу смертність на виробництві. Застаріла індустрія породжує цілий стиль життя, пов'язаний з дуже жорстоким ставленням до людини. Тобто в своїй масі ця жорстокість в індустріальних районах породила ще й кримінальну субкультуру. Високий рівень смертності якраз стосується більше територій старої радянської індустрії — там і наркоманія, і алкоголізм, і кримінал, тому можна сказати, що український традиційній спосіб життя перемагає радянські уклади і дійсність і в демографічному плані.
По суті, населення Донецької області, наприклад, в порівнянні з 91-м роком зменшилось ледь не на 1,5 млн, ще до початку військових дій, в Луганській області, здається, майже на мільйон. В інших регіонах України зменшення було в основному за рахунок міграції, тому що ці диспропорції економіки створювали робочі місця, як правило, якщо не в індустрії, то в містах, і все це слугувало підставою для міграції сільського населення.
Плюс демографічні ями як наслідок Другої світової війни і Голодомору. У нас народжуваність в 90-х в силу економіки була низькою, і зараз жінок репродуктивного віку, народжених в 90-х, менше. Ми бачимо по університетах, по школах, скільки навчальних місць зменшено. Є прогнозовані цикли, які прив'язані до поколінь, а є цикли, пов'язані з економікою і якістю життя, в першу чергу.
Певні зусилля по гуманізації життя робив, наприклад, Віктор Ющенко, і це були знакові речі. По-перше, це ліквідація державних інтернатів і створення інтернатів сімейного типу, коли діти переходили в родину разом з коштами, якими їх супроводжувала держава. Далі — стимулювання народжування через виплати. Хоча цим на повну користались, наприклад, закарпатські роми, де від цього стимулювання вагітніли всі, починаючи від внучки, мати, бабці і прабабці. Для них це була форма заробітку, але це громадяни, які живуть в нашій країни, і держава повинна думати, як їх вчити, адаптувати і соціалізувати.
Тобто все ж таки держава не повинна відмовлятися від захисту материнства, від стимулювання молодих сімей. І в цьому плані мусить бути універсальна, загальноприйнятна формула. Чи мала свої хиби, наприклад, формула по фінансових виплатах? Вважаю, що це абсолютно нормальна формула, вона сприяє розвитку сім'ї, але єдине, треба все-таки застосовувати якісь страхові механізми, щоб це не робило батьків паразитами на дитячому утриманні. В багатьох країнах є досвід сертифікації, тобто сертифікат, якій супроводжує дитину в дитячий садок, в школу, а потім в інститут, тобто ці кошти ходять за дитиною.