Нинішня українська влада, підтримуючи тренд ще з Майдану, використовує надто багато пафосу, метафоричності в управлінні реальною політикою, що, в принципі, є слабким місцем для президента України, тому що сучасний українець дуже глибоко вмонтований в соціальні мережі і має змогу отримувати інформацію онлайн з різноманітних джерел і робити висновки.

Ми ведемо досить виснажливу війну з Росією, і це очевидно, що вона має багато складових. Тому й називається симетричною або гібридною, що це не лише фронтові зіткнення, але й одночасно інформативна війна. Парад у Києві є частиною пропагандистської війни, яка направлена, з одного боку, проти Росії, безпосередньо на власне російську еліту, оскільки глибинка могла і не знати нічого про цей парад, їй не покажуть, але оточення Путіна, особливо те, яке сумнівається в необхідності обрання його на наступний термін в березні 2018 року, воно мало би на це зреагувати певним чином. В цілому це пропагандистська відповідь Росії на гібридну війну проти України.

Що стосується внутрішньої ситуації, то цей парад справив буденне враження на українців і не призвів до якоїсь мобілізації, на що міг розраховувати штаб президента навколо демонстрації мускульної політики на Хрещатику. По-перше, те, що по Хрещатику маршували представники натовських країн, ще не є ознакою підтримки західних країн, НАТО і того, що Україна буде захищатися саме цим альянсом, це є свідченням лише політичної підтримки. Друге — з 28 країн на параді були присутні тільки 10. Крім США, ключові натовські країни, які є головними, визначальними суб'єктами політики НАТО в Європі — Німеччина, Франція, Італія, Німеччина, були відсутні попри те, що їх запрошували. Це означає, що вони вкрай обережно відносилися до такої демонстрації мускулів Заходу в Києві проти Росії і не впевнені в тому, що це потрібно таким чином робити.

Третій момент полягає в тому, що на параді не було жодних президентів західних країн, в тому числі навіть східноєвропейських попри те, що це не є день військового свята, це день державної незалежності. Зазвичай на таких святах мають бути присутні президенти. Це свідчить тільки про те, що Захід довіряє Україні, українському народу, якій делегує їй свою підтримку таким чином, показує готовність бути з ним в випробуваннях, але не довіряє українській політичній владі. Цей вагомий знак закріплений в одній невеликій історії, про яку, на жаль, мало пишуть і говорять. Це зустріч Волкера з Сурковим у Мінську, після чого Волкер не полетів в Київ говорити з українським президентом і Генеральним штабом, оскільки мова йде про його спеціальні повноваження як спеціального посла Держдепу саме в воєнній сфері. Натомість Волкер полетів з робочим візитом в Латвію, хоча він не може здійснювати таких візитів, він не має таких повноважень. Тобто в даному випадку потрібно було зробити паузу між зустріччю з Сурковим і можливою появою в Україні. Після цього він доповідав не президентові Порошенкові про переговори з Сурковим, а заступнику голови адміністрації Єлісєєву. Мені здається, ми маємо ситуацію, коли картинка виглядає дуже переконливо і красиво, але в реальності за нею криється дещо інше.

Що стосується самого параду, то він, звичайно, потрібен для України. Це важлива інформаційно-пропагандистська акція, яка дійсно була направлена як факт деморалізації головним чином саме бойовиків, терористів на території Донбасу, які навіть збирались в цей же день провести парад військовополонених, але не наважились. Це була демонстрація того, що, в принципі, питання Донбасу не закрито для вирішення силовим шляхом, а що питання силового визволення Донбасу лише відкладено на якусь частину часу — більшу, меншу, але воно відкладено, і що ВСУ, українська політико-воєнна система все одно буде адаптуватися до західних стандартів.

Попри заяви президента, і це ще одна проблема, що ми обрали курс на НАТО і ЄС, попри заяви щодо відповідальності за кризу в Україні агресора-Росії, власне в виступі президента на параді не було жодного слова про реформи, перш за все, в воєнному секторі. Більше 60 одиниць зброї, які були показані, це в основному модернізована або відремонтована радянська зброя. Зразків нової зброї, про які говорив Турчинов, навіть нових безпілотників, не кажучи вже про нові протитанкові системи, повітряної оборони, їх не було. Це означає, що, по великому рахунку, все одно перемагає ця пафосна метафоричність в політиці, яка має дуже короткий час життя. Очевидно, що в цьому короткому часі життя будуть відповіді на ті дії з боку тієї самої Росії. Попри демонстрації єдності України і натовського Заходу, на Сході не припинилися бойові дії. Попри те, що 22 числа ввечері, перед Днем незалежності сторони Нормандської четвірки, президенти і глави урядів західних домовились про припинення вогню, про перемир'я — але воно протрималось 5 хвилин.

Тому сам по собі парад був лише знаком того, що Україна не буде діяти виключно в логіці Мінських угод, що вона готова до спротиву цієї агресії, з одного боку. З другого боку, це була спроба показати, що ВСУ сьогодні достатньо передові і реформовані і здатні чинити опір агресії. В реальності можна сказати, що ситуація дещо інша, тому що вона вимагає більш серйозно обґрунтованого аналізу. Парад — це лише політичний театр, в якому режисери і актори намагаються продемонструвати публіці, яка зібралася, впевненість у своєму сценарії і виконати свою роль.

А дійсність така, що Україна сьогодні, як і далі, не може отримати оборонну зброю попри всі намагання переконати президента Трампа, не може організувати виробництво власної зброї, на превеликий жаль. Тому що, втративши Луганський патронний завод, ми, попри всі заяви президента, голови Нацбезпеки, голови уряду, так і не побудували інші військові збиральні цехи, фабрики, заводи, які б дозволили на умовах з країнами, які не входять в НАТО, але мають суперсучасну зброю, створити сучасні зразки озброєнь для України. Попри те, що ми витрачаємо на збройні сили 6% ВВП, ці гроші просто йдуть на проїдання збройними силами. Ми також не створили резервну армію, яка б демонструвала готовність України до серйозного силового спротиву в випадку розширення бойових дій. Ми не створили такої серйозної добре озброєної військової системи, при якої бойовики просто боялися би вистрелити хоча б один раз в бік України. Попри те вони використовують ВСУ як найдешевшу мішень для того, щоб щоденно тренуватися в бойових мистецтвах. І активність збройних формувань, військових корпусів в ДНР/ЛНР є дуже високою, в зв'язку з цим цей парад був потрібен, щоб показати, що ми готові чинити опір.

Наскільки він може привести до такого — не впевнений, оскільки головною темою в цей день був Марш нескорених. Саме в ньому треба шукати відповіді на агресію з боку Росії, з боку посилення терористичних атак на Україну армії ЛДНР. В цьому контексті треба якраз говорити про те, що це не є критика параду, це є лише спроба розібратися, як нам краще організувати оборону країни, бо ми не створили резервної армії, ми не створили систему територіальної оборони, яку була в свій час спроба створити, але так й не створена, ми не залучили величезні територіальні маси добровольців до військових навчань і підготовки, ми не підготували відповідне законодавство для цього, не зробили ще з десяток кроків, які б могли показати Росії, перш за все, Путіну і Заходу готовність України воювати.

Якщо б ми це зробили, Захід по-іншому б відносився до необхідності постачання українцям оборонної зброї. Саме наполягаю на слові оборонної, тому що президент використовує слово летальна зброя. Так, оборонна зброя летальна, але оборонна зброя — це зброя справедливості, це зброя захисту власного суверенітету, життя і національної безпеки. Є й наступальна зброя. Ми не намагаємось її отримати. В зв'язку з цим дуже важливо сказати, що одночасно ми бачимо серйозні проблеми в системі управління, які так і не подолані, які не є предметом дискусій. Це проблема тотальної корупції, в тому числі і в збройних силах, і в політичній системі, яка фактично є легальним способом управління країною, тому що політики оплачують послуги таких же політиків корумпованими грошима, відкатами підприємствам і т.д. В зв'язку з цим зрозуміло, що парад, якій відбувся, є лише спробою в умовах глибокої кризи показати, що країна все ж таки змінюється, і в цьому контексті він має плюс. Але є й великий мінус в тому, що знаходиться за межами Хрещатика і за межами цього параду.