Верховна Рада зініціювала ввести акцизні марки на російські книжки. Зокрема, пані Сюмар, керівник Комітету з питань свободи слова й інформаційної політики, запропонувала таку ідею.
Будь-які заходи на користь української книги є позитивними — це перше. Друге — треба розібратися в механізмі того, що пропонують народні депутати. Те, про що говорить пані Сюмар, насправді нічого не означає, тому що на сьогодні діє особливий порядок ввезення російських книжок на територію України, так зване автоматичне ліцензування на предмет виявлення там антиукраїнської пропаганди і взагалі того, що не потрібно ввозити в Україну з точки зору інформаційної війни.
Відповідно, є два шляхи ввезення книжок в Україну: або законний, або контрабандний. Наскільки зрозуміло зі слів народного депутата Сюмар, це марки, які будуть свідчити про те, що книжка прийшла легально, тому що якщо мова йде про гроші, то акциз на книжки не може буде введений, тому що згідно з нормами СОТ між Україною і Росією, гроші на кордоні не будуть брати однозначно. Якщо це захист від контрабанди, на кшталт наклейки марок на книжках, які завезені офіційно, то це вкоротить руки контрабандистам.
А що стосується того, що української книжки стало зараз більше, то це сталось завдяки тому, що обмежили такий спосіб її постачання з Росії, і українські видавництва отримали стимул для розвитку і відповідно зайняли ту долю ринку, яка звільнилась від російських книжок. Українське видавництво сьогодні почало розвиватися.
Для довідки: в будь-якій нормальноій країні на рік видається приблизно 100 тис. назв книжок. Для прикладу, в маленькій Чехії — під 90 тисяч, а в Україні сьогодні, дай Боже, 20 тисяч, а насправді навіть і 20 не видається. Тобто навіть до нормальної країни нам потрібно зростати ще в 5 разів. Те, що ми сьогодні бачимо, що почали з'являтися українські книжки, то це як тиждень не їсти, потім скуштувати хліба і зрозуміти, який він смачний. А для нормально харчування потрібні і жири, і білки, і вуглеводи. А сьогодні дай Боже нам хліб.
Україна якась дивна країна, де існує така субстанція, як українська книжка. У нас є дві книжки: звичайні і українські. Таке враження, що українське — це для людей з особливими потребами: читати українською, дивитися фільми і мультики українською.
От поїдьте в Польщу і спитайте, чи існує польська книжка у природі? Треба якнайшвидше позбавитись такого ганебного явища, яке умовно можна назвати українська книжка, щоб була просто книжка, і ми не говорили, що є якась особлива українська книжка. Книжка в Україні українською мовою — це нормально, а не виняток, як артефакт. Це абсолютна норма, так само як норма в Німеччині книги німецькою мовою, а в Англії — англійською. Тому тут говорити про конкуренцію — це говорити про інформаційну війну, яка ведеться. Сьогодні, на превеликий жаль, ми цю війну все ще програємо, але почали відвойовувати деякі позиції, вже є люди в парламенті, які цим питанням нарешті опікуються. А насправді чим швидше ми цього позбудемося, чим швидше станемо нормальними людьми, тим менше у нас буде небезпеки будь-якої окупації зі східного боку.